Войнуки (іноді їх називають войнуганами або войнеганами) — представники привілейованого османського привілейованого військового стану, що виник у 1370-х або 1380-х роках. Войнуки були звільнені від сплати податків немусульманських підданих і проживали зазвичай слов'янськими чи волоськими османськими з Балкан, зокрема з регіонів південної Сербії, Македонії, Фессалії, Болгарії та Албанії, і набагато менше з Боснії та навколо Дунайсько-Савського регіону. Войнуки належали до санджаку Войнук, який не був територіальною одиницею, як інші санджаки, а окремою організаційною одиницею Османської імперії.
Заснування Термін «войнук» походить від слова «войник», що південнослов'янськими мовами означає «вояк». Ця категорія населення існувала в середньовічній Сербії. Спочатку вони були членами існуючої балканської знаті, яка приєдналася до османів у XIV столітті та мала право зберігати свої маєтки, оскільки османи регулярно включали доосманські військові групи, включаючи войнуків, до своєї власної системи у ранній період османської експансії, щоб легше закріплювати нові завоювання. Соціальний стан войнуків сформувався у 1370-х або 1380-х роках. Основними районами проживання груп войнуків були південна Сербія, Македонія та Болгарія, а також меншими групами в Боснії та Дунайсько-Савському регіоні.Edward J. Erickson, Mesut Uyar; (2009) A Military History of the Ottomans: From Osman to Atatürk p. 64; Praeger,
Характеристики Войнуки були звільненими від сплати податків немусульманських підданих, оскільки проходили військову службу під час війни. Єдиною формою податків, яку вони сплачували, була «макту» — одноразова сума, що стягувалася з громад войнуків, а не з розрахунку на душу населення. У мирні періоди вони жили за рахунок сільського господарства, тобто землеробства та скотарства. Їм дозволялося зберігати свої «баштини» (спадковий шматок орної землі) і вони мали право на грабунки під час війни. Войнуки були важливою частиною османських військ до XVI століття, коли їхнє військове значення почало зменшуватися настільки, що вони втратили свій привілейований статус і зрівнялися зі становищем мусульманських військових класів. Через втрату привілеїв багато войнуків почали підтримувати венеціанців або Габсбургів та приєднуватися до гайдуків. На початку XVIII століття близько третини молодих християнських чоловіків, які жили поблизу османсько-християнських кордонів, були членами кримінальних груп.
Спочатку головним завданням войнуків була охорона османських кордонів у Болгарії та Македонії через патрулювання або вторгнення на ворожу територію. Пізніше войнуки стали допоміжними військами, які забезпечували транспорт та коней для османських сил під час воєнних кампаній. У XVI столітті в Болгарії налічувалося близько 40 000 войнуків, які були зареєстровані як найбільша військова група в цьому регіоні. Протягом XVI та XVII століть в османських документах османи використовували термін «войнуки» як назву болгарів.
Ранги Войнуки мали власну ієрархію з такими рангами, починаючи з найвищого:
войнук санджак-бей войнук-бей черібаші лагатор
Войнуки були організовані у санджаку Войнюк (), який не був територіально-адміністративною одиницею, як інші регулярні санджаки, а однією з організаційних одиниць османських військових і соціальних груп. Найбільшими з таких одиниць були одиниці войнуків, акінджів, юрюків, ромів та волохів.
Див. також
Мартолоси — османські сили безпеки
Примітки
Додаткова інформація