Іван Панасович (також Опанасович, Афанасієвич) Гладилін (11 січня 1903, Хмельове — 28 липня 1980, Хмельове, Маловисківський район) — український майстер музичних інструментів, музикант, бандурист-винахідник, різьбяр та художник. Відомий як конструктор унікальних типів бандур (двогрифної та клавіатурної) та один із піонерів серійного виробництва хроматичних бандур на Чернігівській фабриці музичних інструментів.

Біографія

Народився у 1903 році в селі Хмельовому Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (нині Кіровоградська область). Родина Гладиліних певний час мешкала в Росії, де Іван змалечку опанував виготовлення балалайок та гітар, на яких сам віртуозно грав. Проте після повернення до України головним об'єктом його професійної цікавості стала бандура.

Під час Столипінської реформи родина Гладиліних переселилася на Далекий Схід, проте згодом повернулася до рідного села. У молодості самотужки опанував виготовлення струнних інструментів, зокрема виготовив свою першу діатонічну бандуру. Учасник Другої світової війни, після завершення якої у 1945 році повернувся до активної творчої та конструкторської діяльності. У 1940-х роках працював над розширенням можливостей бандури, створивши хроматичний інструмент з діапазоном у п'ять октав та двома грифами. У 1950 році цей інструмент був придбаний Державним музеєм українського мистецтва за 7000 карбованців.

Робота в Чернігові

Працював на Чернігівській фабриці музичних інструментів, де займав посаду цехмайстра. Під його керівництвом та за безпосередньої участі вперше в історії фабричного виробництва було освоєно масовий випуск хроматичних бандур київського зразка. Їх виготовляли по 50 штук на місяць. У 1958 році Іван Панасович успішно працював над освоєнням нового харківсько-полтавського зразка бандури конструкції П. Іванова для пуску в серійне виробництво.

Співпрацював з Олександром Міньківським (художнім керівником Державної капели бандуристів УРСР) над уніфікацією та стандартизацією інструментарію.

Пізні роки

Після виходу на пенсію повернувся на Кіровоградщину. Працював у будинках культури Маловисківського та Новоархангельського районів. Останні роки життя провів у рідному селі Хмельовому, де й похований. Його дружина працювала сільською медсестрою, а сам майстер часто залучав родичів, зокрема племінника Олександра Гладиліна, до допомоги в майстерні під час канікул.

Помер Іван Гладилін у віці 77 років, 28 липня 1980 року в селі Хмельове Маловисківського району. Похований на сільському кладовищі.

Конструкторські винаходи та творчість

Іван Гладилін увійшов в історію як сміливий експериментатор:

Двогрифна бандура (1950): інструмент з винятковим оздобленням (інкрустація перламутром, барельєф Т. Шевченка), що мав чистий та сильний звук. Клавіатурна бандура: спроба створити інструмент, де замість щипка використовуються кнопки (за принципом баяна), що дозволяло виконувати складні модуляції та акорди, неможливі на традиційній бандурі (одна клавіатура на басах, друга – на приструнках) зі 136 струнами. У 1956 рокці її звучання, що нагадувало цимбали, демонструвалось у Львівській консерваторії. Вона отримала схвальні відгуки.

Удосконалена модель зі 130 струнами: інструмент з діапазоном 4,5 октави, що за можливостями наближався до піаніно.

Художнє оздоблення та філософія Бандури Гладиліна вирізнялися ювелірним оздобленням. Майстер використовував складну інкрустацію: гострим шилом наносив контури на перламутр та пластмасу, які потім прецизійно випилювалися надфілем. Ці елементи вклеювалися в деку та торцеві частини інструмента, шліфувалися та покривалися безбарвним лаком. Для Івана Опанасовича це було не просто ремеслом, а життєвою філософією - він вважав народне мистецтво «оберегом» від суспільних потрясінь.

Окрім музичних інструментів, Гладилін був майстерним різьбярем та художником. Створював скульптурні копії картин Т. Шевченка («Катерина», «Оксана»), писав олійними фарбами, виготовляв декоративні шкатулки та меблі, інкрустовані перламутром. Він також був чудовим музикантом; за спогадами рідних, його гра на бандурі та спів українських пісень були настільки емоційними, що викликали у слухачів захват і сльози.

Визнання

Творчість майстра була високо оцінена видатними діячами культури, серед яких Анатолій Кос-Анатольський, Станіслав Людкевич та Євген Козак. У вересні 1956 року у Львові відбулася творча зустріч, присвячена його винаходам, де Кос-Анатольський особисто клопотав перед Міністерством культури УРСР про створення належних умов для роботи «непересічного майстра». Племінник майстра називав дядька «українським Аматі та Страдіварі разом узятими».

Посилання