Різдво в Німеччині, як і його звичаї, ґрунтуються на традиційних елементах різдвяного свята. Ці звичаї мають регіональні відмінності та постійно змінюються. Вихідною точкою є свято Різдва Ісуса Христа. До цих звичаїв частково додалися давні, дохристиянські зимові та світлові обряди, які поєдналися з християнськими мотивами. У решті країн Центральної Європи Різдво святкують подібно.
Святковий день — 25 грудня. Урочистості починаються напередодні, у Святий вечір (Heiliger Abend або Heiligabend), також Свята ніч (Heilige Nacht), Різдвяна чи Христова ніч (Christnacht), Різдвяний вечір (Weihnachtsabend), 24 грудня. Залежно від конфесії, різдвяний період закінчується 6 січня, у свято Богоявлення (Erscheinung des Herrn) або Епіфанії (Epiphanie), або в наступну неділю, у свято Хрещення Господнього (Taufe Jesu чи Taufe des Herrn). Для католиків різдвяний період закінчується у свято Стрітення (Darstellung des Herrn або Maria Lichtmess), через 40 днів після Різдва. Однак сьогодні традиційні різдвяні символи, пісні та декорації вже з кінця листопада визначають вигляд вулиць у багатьох місцях.
Історія
Різдвяні звичаї були християнізовані у вигляді особливих духовних вистав — різдвяних п‘єс та театральних вистав (Krippenspiel) — і з XVI століття зображувалися у різдвяних вертепах (Weihnachtskrippe). Перші згадки про такі сценічні вистави датуються ХІ століттям у Франції.
Сьогоднішнє святкування Різдва в німецькомовних країнах у колі сім'ї з ялинкою, різдвяними піснями, вертепом, подарунками та відвідуванням богослужіння відображає культурні традиції німецької буржуазної родини XIX століття (Бідермаєр)Ingeborg Weber-Kellermann: Das Weihnachtsfest. Eine Kultur- und Sozialgeschichte der Weihnachtszeit. Bucher, Luzern/Frankfurt am Main 1978, ISBN 3-7658-0273-5, S. 223.. У фольклористиці та германістиці до першої половини ХХ століття — зокрема, брати Грімм — припускали, що це має бути дуже давня традиція, і намагалися простежити її безперервність аж до германської давниниUlrich Riemerschmidt: Weihnachten. Kult und Brauch – einst und jetzt. Marion von Schröder Verlag, Hamburg 1962, S. 27..
З середини ХХ століття в Адвенті спостерігається зміна звичаїв. Якщо спочатку його відзначали як час посту, то в наш час частина звичаїв Різдва вже відзначається в період Адвенту. Важливою складовою цього є різдвяні ярмарки, поширені в більшості німецькомовних міських центрів, які мають традиції, що сягають частково аж до Середньовіччя.
Звичаї
Особливості різдвяних та адвентських звичаїв у Центральній Європі сформувалися переважно в кліматичній зоні, що характеризується холодною та темною зимою. На Південній півкулі Різдво припадає на літо, що зумовлює інші звичаї. Вічнозелена ялинка там не має відповідного символічного значення.
Підготовка Святкуванню Різдва 25 грудня передує чотиритижневий період Адвенту (Adventszeit). Спочатку це був піст, який Стара Церква призначала на період між 11 листопада та святом Богоявлення 6 січняAmtsblatt Diöz. Augsburg 1930, S. 52–54.. Адвент у його сучасному вигляді сягає VII століття. Спочатку в Адвенті було від чотирьох до шести неділь, поки папа Григорій не встановив їхню кількість для Адвенту за римським обрядом остаточно на чотириAdventszeit.
В амброзіанському обряді (Ambrosianischer Ritus), однак, Адвент триває ще шість тижнів. З 1917 року піст Адвенту в католицькому церковному праві більше не є обов'язковим. До періоду Адвенту належать численні звичаї, такі як адвент-календар (Adventskalender), що показує дні, які залишилися до Різдва, підвішування чобітка Святого Миколая (Nikolausstiefels) на вхідні двері ввечері напередодні Дня Святого Миколая (Nikolaustag), а також різдвяні ярмарки (Weihnachtsmarkt), які можна зустріти в багатьох містах.
Ялинка
У Центральній Європі ялинку, Weihnachtsbaum, (у деяких регіонах її також називають Христовою ялинкою, Christbaum) встановлюють у церквах, квартирах, а також на великих площах у населених пунктах і прикрашають гірляндами, свічками, скляними кульками, ламетою, фігурками ангелів та іншими фігурками. Домашня ялинка часто залишається в кімнаті ще довго після Різдва, часто до кінця літургійного різдвяного періоду.
Дві ялинки, прикрашені свічками, щороку з 1621 року стоять у монастирі августинців у Нойштіфті праворуч і ліворуч від ясел.
Походженням ялинки, ймовірно, було «дерево раю» (Paradiesbaum) з широко поширених середньовічних містерій, що відбувалися 24 грудня. Приблизно з 1800 року прикрашену ялинку можна було побачити в заможних міських будинках Цюріха, Мюнхена, Відня та Севенбурга. Спочатку вона вважалася протестантською традицією, поки її поступово не перейняли католики. Генрієтта Александріна фон Нассау-Вайльбург запровадила її у Відні в 1816 році. Війна 1870-1871 років популяризувала різдвяну ялинку у Франції. У 1912 році в Нью-Йорку з’явилася перша «публічна» ялинка.
Прикрашена ялинка сьогодні є центральним елементом сімейного святкування Різдва. Аж до XVIII століття її можна було побачити лише при князівських дворах, а згодом — у вищих верствах міщанства. Серед дрібного міщанства вона стала популярною не в останню чергу завдяки тому, що прусський король під час війни 1870-1871 років проти Франції наказав встановлювати ялинки в укриттях та лазаретах. Після цього різдвяна ялинка набула ще більшого поширення і отримала центральну роль у церемонії сімейного свята вдома, що сьогодні вважається цілком природним (діти стоять перед зачиненими дверима, запалюються свічки на ялинці, двері відчиняються, спільне співання, спільне розпакування подарунків, спільна трапеза).
Відвідування церкви Спільне відвідування (Kirchgang) Різдвяної вечірні, Різдвяної меси або Різдвяної ночі є невід’ємною частиною Різдвяних свят не лише для тих християн, які регулярно відвідують церкву. У німецькомовних країнах ці богослужіння зазвичай відвідує дуже багато людей. Богослужіння відбуваються у всі дні Різдва, а в Різдвяний вечір часто починаються з дитячої служби. Читання різдвяної історії з Євангелія від Луки та спів різдвяних пісень є невід'ємною частиною літургії.
Відвідування вистави різдвяного ораторію поширене в період до та після Різдва, насамперед у протестантсько-лютеранському середовищі.
Вертеп
Найдавнішим різдвяним звичаєм є традиція вертепу, який наочно відтворює різдвяну історію. Напередодні Різдва члени родини збираються навколо різдвяного вертепу та вшановують народження Христа. Історія різдвяного вертепу, який сьогодні є невід'ємною частиною Різдва, почалася, ймовірно, ще в XIII столітті, а вертеп у богослужінні, ймовірно, використовувався вже в XI столітті. У каплиці замку Хохеппан поблизу Больцано близько 1200 року вперше в німецькомовних країнах було зображено народження Ісуса Христа. Згодом це зображення переросло у традицію роздачі подарунків перед вертепом та ялинкою.
Роздача подарунків від Миколая, Різдвяного Дитятка, Різдвяного діда та ельфів
Мартін Лютер переніс обмін подарунками, який раніше був звичним у його домі в день Святого Миколая (існують домашні рахунки з дому Лютера про подарунки для прислуги та дітей на свято Святого Миколая за 1535 та 1536 роки), на Святвечір, оскільки протестантська церква не визнає поклоніння святим. Тепер протестантським дарувальником подарунків був уже не святий Миколай, а «Святий Христос» (Heilige Christ), як Лютер називав немовля Ісуса. З цієї абстракції в Тюрінгії, а також в інших місцях, виникло ангелоподібне Дитя Христове (Jesuskind). З 17 століття воно з'являється в різдвяних обрядах, під час яких Марія, Йосип та Дитя Ісус ходили вулицями — як у багатьох місцях співаки зірок — у супроводі дівчат, одягнених у біле з розпущеним волоссям, які зображували ангелів, на чолі з завуальованим «Дитям Христовим» (Christkind). Після 1800 року з Кнехта Рупрехта (Knecht Ruprecht), який спочатку був караючим супутником Миколая та Христа-дитяти, поступово став «Різдвяний чоловік» / «Різдвяний дід» (Weihnachtsmann)Ruth Haener: Schöne Bescherung: Konkurrenz für das Christkind In: Neue Zürcher Zeitung vom 24. Dezember 2016..
Згідно з «Німецьким атласом фольклору» (Deutschen Atlas der Volkskunde), у 1930 році подарунки приносили Різдвяний дід (переважно на протестантському півночі та північному сході) та Дитятко Христос (переважно на заході та півдні, а також у Сілезії). Межа пролягала між Вестфалією та Фрісландією, Гессеном та Нижньою Саксонією, а також Тюрінгією, між Баварією та Тюрінгією, проходила через Південну Тюрінгію, південну Саксонію аж до Сілезії. У XVIII столітті все було зовсім інакше: у католицьких регіонах подарунки приносив Святий Миколай, а у протестантських — Христос-Дитя. Зі зростанням популярності Різдва та Христа-Дитяти дата роздачі подарунків у католицьких регіонах була перенесена з Дня Святого Миколая на Святвечір, а традицію перейняв Дитятко Ісус.
Різдвяний дід / Різдвяний чоловік — це синкретичний образ, що поєднує в собі елементи Святого Миколая, Кнехта Рупрехта та суворого Перхта у знедемонізованій формі. Малюнок Моріца фон Швінда в мюнхенському альбомі № 5 за 1848 рік під назвою «Пан Зима» (Herr Winter) — якого, щоправда, люди уникають — вважається одним із найдавніших зображень, проте це не єдиний приклад. Старіші описи у віршованій формі походять із Північної Америки, де його називають «Санта Клаус». Одяг, який у Німеччині переважно зображується червоним лише після 1945 року, він перейняв від Кнехта Рупрехта, а пишну бороду — від поширених уявлень про Бога-Отця. У звичаях для маленьких дітей він приносить подарунки, а неслухняним дітям — різку.
Північний міфічний персонаж Ніссе (Nisse) (від данського Niels, що означає Миколай), адаптований у німецькій мові як Віхтель (Wichtel), своєю червоною шапкою нагадує Різдвяного діда. Від цього походить звичай «Віхтель» у передріздвяний період, коли люди обмінюються подарунками анонімно, випадковим чином розподіляючи дарувальників і обдарованих.
Традиція дарувати подарунки на Новий рік, відома ще з античності, зберігалася аж до ХХ століття, а в деяких регіонах — навіть донині, у вигляді грошових винагород листоношам, рознощикам газет, сміттярам тощо. За даними видання «Börsenblatt», у 2007 році п’ята частина різдвяних подарунків у колі сім’ї також передавалася у вигляді подарункових сертифікатів або грошейBörsenblatt. 27. Dezember 2007.. Однак традиція дарування подарунків на Різдво бере свій початок від дарування подарунків на свято Святого Миколая. «Маленьким Різдвом» (Lüttenweihnachten) називають прикрашання ялинки для тварин у лісі кормом.
Різдвяні співи
У сімейному колі напередодні Різдва, а також у перший і другий дні свята багато співають, грають на музичних інструментах або слухають різдвяну музику.
Різдвяні народні та церковні пісні (Weihnachtssingen) для багатьох людей у німецькомовних країнах є частиною традиційного німецькомовного пісенного доробку, до якого вони можуть приєднатися.
У публічному просторі спільний спів різдвяних пісень великими групами людей, зокрема в Берліні, перетворилося на окрему традиціюHendrik Buchheister: Weihnachten bei Union Berlin: Wenn eiserne Kerle „Stille Nacht“ singen, Spiegel Online, 23. Dezember 2014, abgerufen am 23. Dezember 2016.Erik Jullander: FC Union Berlin: a remarkable club with their very own Christmas tradition, The Guardian, 20. Dezember 2012, abgerufen am 23. Dezember 2016.. Такі заходи стають дедалі популярнішими, до них долучаються радіостанції та товариства. Усім відвідувачам роздають тексти, щоб вони могли підспівувати. На сцені грає гурт, є солісти, іноді навіть знаменитості, а іноді й хор.
Різдвяна вечеря й їжа