Погос Нубар (також Погос Нубар-паша, ; , Константинополь — , Париж) — єгипетський державний і політичний діяч вірменського походження. Засновник Вірменського загального благодійного союзу та його перший президент у 1906—1928 роках.

Біографія Народився 2 серпня 1851 року у Константинополі у вірменській сім'ї. Великий вплив на формування особистості Погоса Нубара зробив його батько — Нубар-паша, перший прем'єр-міністр і міністр закордонних справ Єгипетського хедивату. Рід Погоса походив із Сюнікських меліків, що брали участь у Сюнікській визвольній боротьбі.

Початкову освіту здобув вдома, далі навчався у Швейцарії, потім закінчив інженерно-промисловий факультет Центрального коледжу в Парижі, здобувши спеціальність геометра-інженера. Деякий час працював як фахівець на французьких копальнях та залізницях.

1879 року Погос Нубар вирушив до Константинополя, де познайомився з Марією, — дочкою Ованеса Татян-бея, комісара турецького двору. 1880 року пара одружилася. У них було п'ятеро дітей: чотири сини й одна дочка.

Помер 1930 року, через рік після смерті своєї дружини Марі. Похований на цвинтарі Пер-Лашез у Парижі.

Бізнесмен і меценат У 1878—1879 і 1891—1898 роках був директором залізниць Єгипту. Багато років працював директором англійської землеробської компанії в Александрії.

Пробувши якийсь час у Стамбулі, він повернувся до Єгипту, спочатку взявши на себе управління англійською компанією Бехери, а потім єгипетською залізничною компанією, якою успішно керував протягом 7 років. Єгипетська залізниця у роки перебувала під спільним англо-франко-египетским управлінням, і непотрібне втручання спричинило його відставку, він відмовився навіть від пропозицій султана Хусейна I обійняти високі державні посади.

Погос Нубар був власником чи членом правління понад десяток банків і компаній, власником величезного багатства. 1899 року Погос Нубар разом з бельгійським мільйонером заснував компанію «Оаза» з наміром побудувати в Каїрі новий район на місці колишнього міста Геліополіс. Геліополіс досі залишається однією з визначних пам'яток Каїру.

Його внесок був також значний у сфері сільського господарства. Він створив новий тип трактора і представив його в Парижі, здобувши найвищу французьку нагороду — Хрест ордена Почесного легіону. 1904 року обраний головою провінційних зборів Каїра. За його правління у 1905—1914 роках доходи Вірменської церкви в Каїрі збільшилися в кілька разів.

1905 року направив гуманітарну допомогу до Ечміадзину, підтримав будівництво Гюльбенкянського коледжу в Каїрі.

1906 року в Каїрі відбулася конференція знаних діячів, на якій створили Вірменську спільну благодійну спілку, найбільшу вірменську благодійну організацію, засновником і першим президентом якої став Погос Нубар. Метою організації була допомога вірменам, які проживали у Західній Вірменії та Кілікії.

На кошти Погос Нубара в Оксфордському університеті відкрили кафедру вірменознавства, а в Парижі — бібліотеку.

Міжнародна діяльність 1912 року Католікосом усіх вірмен Геворгом V був призначений главою Вірменської національної делегації. У новій якості він написав відкрите звернення до лідерів європейських держав з проханням про захист вірменського населення Османської імперії та реалізацію найважливішої мети — проведення реформ і, можливо, — створення автономії Турецької Вірменії. Подібне послання було також направлене Кавказькому наміснику графу І. І. Воронцову-Дашкову особисто католікосом Геворгом. Підтримав програму Вірменських реформ, запропонованих Росією та підписаних 26 січня (8 лютого) 1914 року в Константинополі.

Член вірменських делегацій на багатьох міжнародних конференціях, зокрема Паризької мирної конференції, де відстоював право Вірменії мати у своєму складі не лише Східну частину, що раніше входила до складу Російської імперії, а й Західну — шість вірменських провінцій Османської імперії та Кілікію.

У січні 1919 року в газеті «The Times» опублікував відкритий лист до громадськості з приводу недопущення вірменської делегації на Паризьку конференцію:

Галерея

Нагороди та звання

Хрест Почесного легіону. Ступінь офіцера Почесного легіону. Золота медаль Паризької міжнародної виставки (1900, за винахід трактора — механічного плуга). Золота медаль Міланської міжнародної виставки (1906). Нагороджений орденом «Олівера де Серва» (від Землеробського товариства Франції), орденом Нілу на Великому ланцюгу (орден Нілу І ступеня, Єгипет), орденом Меджида І ступеня, орденом «Османія» І ступеня, орденом Леопольда I (Бельгія).

Пам'ять

Бюсти Нубар-паші встановлені в Александрії (1904) та Єревані. 2006 року випустили поштову марку Вірменії, присвячену Нубару.

Примітки

Посилання