Фінтан О’Тул (нар. 16 лютого 1958 року) – ірландський журналіст, літературний редактор і театральний критик газети The Irish Times, для якої він пише з 1988 року. У 1997–2001 роках був театральним критиком New York Daily News, а нині є редактором–консультантом і постійним дописувачем The New York Review of Books. Також є письменником, літературним критиком, історичним автором і політичним оглядачем.
У 2011 році О’Тула було включено виданням The Observer до списку «300 провідних інтелектуалів Британії», попри те, що він не є британцем і не проживає у Великій Британії. Упродовж 2012–2024 років О’Тул був запрошеним лектором з ірландської літератури в Принстонському університеті та брав участь у серії публікацій .
Ранні роки та освіта О’Тул народився в Дубліні в родині робітничого класу. Він навчався у школах і у (обидві під управлінням релігійної організації ), а також в Університетському коледжі Дубліна. У 1978 році він закінчив університет, здобувши ступінь бакалавра мистецтв з англійської мови та філософії.
Кар’єра Невдовзі після закінчення університету О’Тул у 1980 році став театральним критиком журналу . У 1983 році він приєднався до газети після її перезапуску і працював там театральним критиком, літературним редактором, редактором відділу культури та автором публіцистичних статей. У 1986–1987 роках він був редактором журналу .
У 1988 році О’Тул приєднався до The Irish Times як колумніст, і відтоді його колонки виходять двічі на тиждень. У 1990–1991 роках він узяв академічну відпустку, щоб працювати літературним радником театру Абатства. У 1994 році він був одним із ведучих останнього сезону телевізійної програми на BBC. У 1997–2001 роках він працював театральним критиком газети Daily News у Нью-Йорку. У 2011 році його було призначено літературним редактором The Irish Times. Він також регулярно публікував статті в The New York Review of Books та The Guardian.
У 2017 році видавництво Faber and Faber доручило О’Тулу написати офіційну біографію Шеймаса Гіні. Сам О’Тул зауважив, що в цьому процесі його «єдиний страх полягає в тому, що улюбленим способом комунікації [Гіні] був факс, а факси з часом вицвітають».
У 2018 році він отримав Премію випускників Університетського коледжу Дубліна (англ. University College Dublin UCD Alumni Award) в галузі мистецтв і гуманітарних наук.
Упродовж 2012–2024 років він обіймав посаду запрошеного професора ірландської літератури імені Леонарда Л. Мілберга в Принстонському університеті.
Погляди О’Тул критикував те, що він вважає негативним ставленням до імміграції в Ірландії, стан ірландських державних послуг, зростання нерівності під час економічного підйому країни, війну в Іраку, а також використання аеропорту Шеннон військовими США, серед багатьох інших питань. У 2006 році він провів шість місяців у Китаї, працюючи кореспондентом для The Irish Times.
Колишня редакторка О’Тула, , отримувала вищу зарплату, ніж редактор провідної британської небульварної газети The Daily Telegraph, наклад якої приблизно в дев’ять разів перевищує наклад The Irish Times. Згодом О’Тул заявив в інтерв’ю ірландській газеті–конкуренту : «Ми як видання не соромимося повчати про корпоративні зарплати й керівних еліт, але в цьому випадку відчувається надмірність. Деякі названі суми викликають занепокоєння. Це не напад на пані Кеннеді – це критика рівня винагороди керівництва. Існує подвійний стандарт: вимагати нових скорочень робочих місць, водночас виплачуючи такі величезні зарплати».
У червні 2012 року О’Тул порівняв з – реформістською політичною організацією, яку політична машина у Нью–Йорку не намагалася придушити, доки вона не загрожувала її гегемонії.
У серпні 2019 року, після обрання Бориса Джонсона прем’єр–міністром Великої Британії, О’Тул запропонував, щоб парламент підтримав альтернативний кабінет міністрів, який відклав би жовтневий дедлайн щодо Брекзиту, аби дати змогу укласти торговельну угоду. Пропозиція передбачала, що сім депутатів від партії Шинн Фейн у прикордонних округах Північної Ірландії складуть свої мандати на користь домовленості між чотирма найбільшими партіями, які виступають проти Брекзиту, що спричинило б проведення довиборів у середині вересня. О’Тул вважав, що це призведе до формування більш жорсткої антибрекзитівської парламентської групи, яка зможе ефективніше ініціювати вотум недовіри Джонсону. Пропозиція зазнала різкої критики з боку лідерки Шинн Фейн Мері Лу Макдональд, яка заявила, що наявні антибрекзитівські сили в парламенті й без того достатньо сильні, і партії не варто робити надмірні політичні поступки.
У колонці для The Irish Times від 26 червня 2018 року О’Тул розглядав, яким чином політика адміністрації Дональда Трампа та її публічні комунікації щодо імміграції й шукачів притулку з Мексики могли бути свідомо спрямовані на привнесення елементів фашизму в США. У колонці квітня 2020 року він стверджував, що руйнування Трампом публічного іміджу та репутації Сполучених Штатів досягло кульмінації в його невдалому реагуванні на кризу пандемії COVID-19, і що після цього єдиним доречним почуттям до американського народу, більшість якого за нього не голосувала, є співчуття.
У есеї для The New York Review of Books 2024 року О’Тул відкидає поширене трактування трагедій Вільяма Шекспіра як історій, у яких вади головних героїв призводять до їхнього падіння. «То чого ж навчає нас Шекспір? – запитує він і відповідає: Нічого. Його трагічний театр – це не класна кімната. Це атраціон «стіна смерті» на ярмарку, де персонажів виштовхує назовні відцентрова сила дії, але утримує на місці тертя мови. … Ми повертаємося до трагедій не в пошуках повчань щодо поведінки, а тому, що чим дикіший жах вивільняє Шекспір, тим глибшим є співчуття і тим більшим – подив від того, що навіть у завиванні бурі ми все ще можемо чути голоси зламаних людей, так разюче виразно передані».
Публікації
Книги Політика магії: творчість і часи Тома Мерфі (The Politics of Magic: the Work and Times of Tom Murphy), 1987 Меса для Джессі Джеймса: подорож Ірландією 1980–х років (A Mass for Jesse James: A Journey Through 1980s Ireland), 1990 Чорна діра, зелена карта: зникнення Ірландії (Black Hole, Green Card: The Disappearance of Ireland), 1994 Тим часом на ранчо: політика ірландської яловичини (Meanwhile Back at the Ranch: The Politics of Irish Beef), 1994 Макбет і Гамлет (Macbeth & Hamlet), 1995 Поцілунок зрадника: життя Річарда Брінслі Шерідана (A Traitor’s Kiss: The Life of Richard Brinsley Sheridan), 1997 Колишній острів Ірландія: образи глобальної Ірландії (The Ex–Isle of Ireland: Images of a Global Ireland), 1997 Брехня землі (The Lie of the Land), 1998 Книга століття від The Irish Times (The Irish Times Book of the Century), 1999 Шекспір – це складно, але й життя теж (Shakespeare is Hard But So is Life), 2002 Співавтор випуску журналу Granta 77: Granta 77: Що ми думаємо про Америку (What We Think of America), 2002Ювілей (Jubilee) у випуску журналу Granta 79: Granta 79: Феномен знаменитості (Celebrity), 2002Після балу (After The Ball), 2003Post Washington: чому Америка не може керувати світом (Post Washington: Why America Can't Rule the World), 2005 (з )Білий дикун: Вільям Джонсон і винайдення Америки (White Savage: William Johnson and the Invention of America), 2005Книга The Irish Times про повстання 1916 року (The Irish Times Book of The 1916 Rising), 2006 (з )Корабель дурнів: як дурість і корупція потопили «кельтського тигра» (Ship of Fools, How Stupidity And Corruption Sank The Celtic Tiger), 2009Досить означає досить: як побудувати нову республіку (Enough is Enough: How to Build a New Republic), 2010Хай живе республіка!: до нової Ірландії (Up the Republic!: Towards a New Ireland), 2012 (редактор)Історія Ірландії у 100 предметах (A History of Ireland in 100 Objects), 2013Сучасна Ірландія у 100 мистецьких творах (Modern Ireland in 100 Artworks), 2016Оцінюючи Шо (Judging Shaw), 2017Героїчна невдача: Брекзит і політика болю (Heroic Failure: Brexit and the Politics of Pain), 2018Політика болю: повоєнна Англія і піднесення націоналізму (The Politics of Pain: Postwar England and the Rise of Nationalism), 2019Три роки в пеклі: хроніки Брекзиту (Three Years in Hell: The Brexit Chronicles), 2020Ми не знаємо самих себе: особиста історія Ірландії з 1958 року (We Don't Know Ourselves: A Personal History of Ireland Since 1958), 2021. Українське видання книги опубліковано 2026 року у видавництві «Лобстер»За і проти об’єднаної Ірландії (For and against a united Ireland), 2025 (з )
Статті Fintan O'Toole, Король Маленької Англії (The King of Little England), 'The New York Review of Books, т. LXVIII, № 10 (10 червня 2021), с. 44–46. Про Бориса Джонсона. Fintan O'Toole, Найстарші державні діячі (Eldest Statesmen), 'The New York Review of Books, т. LXXI, № 1 (18 січня 2024), с. 17–19. «Головними досягненнями Байдена як президента [є] забезпечення масштабних інвестицій в інфраструктуру та в перехід до безвуглецевої економіки… [Однак] відбувається неухильне зниження абсолютної [економічної] мобільності від одного покоління до наступного…» (с. 18) «Оскільки обіцяний міст до нового покоління ще не збудовано, час не на боці Байдена – як і не на боці американської демократії». (с. 19) Fintan O’Toole, Друге пришестя (The Second Coming), The New York Review of Books, т. LXXI, № 19 (5 грудня 2024), с. 1, 6, 8. «Друге пришестя Трампа, можливо, не зовсім означатиме кінець світу, але передасть державний корабель у руки строкатої компанії розпусників і лібертаріанців, контролерів і фанатиків. Воно влаштовуватиме власні видовища масових облав і судів за державну зраду для розваги мільйонів, які, як тепер цілком очевидно, знаходять задоволення у демонстраціях жорстокості. Це буде безперервне шоу, чий какофонічний саундтрек підсилюватимуть Ілон Маск і численні мешканці цифрової маносфери». (с. 8)
Нагороди та відзнаки Премія AT Cross (англ. AT Cross Award) за видатний внесок в ірландську журналістику, 1993 Премія правосуддя (англ. Justice Award) , 1994 Премія соціальної інтеграції тисячоліття (англ. Millennium Social Inclusion Award), 2000 Журналіст року за версією Tonight Show, 2012 за найкращу ірландську книгу року за Історія Ірландії у 100 предметах (A History of Ireland in 100 Objects), 2013 Премія GALA у категорії «Журналіст / телерадіоведучий року», 2014 Почесний доктор літератури за заслуги у сфері мовлення Королівського університету Белфаста, 2014 у категорії «Найкращий коментатор», 2017 за журналістику, 2017 Почесний доктор права Національного університету Ірландії, 2017 у категорії «Колумніст року в національній пресі», 2017 у категорії «Колумніст року в національній пресі», 2018 Премія випускників Університетського коледжу Дубліна (англ. University College Dublin UCD Alumni Award) в галузі мистецтв і гуманітарних наук, 2018 Почесний доктор літератури Триніті–коледжу Дублінського університету, 2019 Стипендіат програми Парнелла Коледжу Магдалени Кембриджського університету, 2019 у категорії «Колумніст року в національній пресі», 2020 Член Королівської ірландської академії, 2020 у категорії «Нон–фікшн року» від за Ми не знаємо самих себе: особиста історія Ірландії з 1958 року (We Don’t Know Ourselves: A Personal History of Ireland Since 1958), 2021 у категорії «Ірландська книга року» від An Post за Ми не знаємо самих себе: особиста історія Ірландії з 1958 року (We Don’t Know Ourselves: A Personal History of Ireland Since 1958''), 2021 Почесний доктор літератури Університету Глазго, 2022 Член Американської академії мистецтв і наук, 2023 Премія Роберта Б. Сілверса (англ. Robert B. Silvers Prize) за журналістику, 2024 Член Американського філософського товариства, 2024 Золота медаль , 2024 Премія iBAM! (англ. iBAM! Award) у категорії «медіа / журналістика», 2024