Левенди або левенді — назва для позначення іррегулярних вояків. Термін виник в османському флоті, але з часом поширився на більшість нерегулярних військ.
Походження терміна, ймовірно, походить від італійського levanti (леванти), і його використовували венеційці для позначення різних місцевих військ, яких вони збирали на узбережжі Балкан, тобто християнських греків, албанців та далматинців, для служби у венеційському флоті або як допоміжні війська. Османи запозичили цю назву для вояків, які набиралися на тих же теренах (зрештою разом з мусульманськими анатолійськими турками). Поступово, коли османський флот ставав більш професійним, недисципліновані левенди почали замінюватися регулярними військами. Однак назва збереглася як загальна для морських військ, зокрема стрільців (tüfekdji). Імперський арсенал у Константинополі містив дві казарми для левендів.
У XVII—XVIII століттях термін «левенди» почав вживатися поряд з іншими назвами на позначення іррегулярних найманців, переважно піхотинців, а також кавалеристів. Подібно до західноєвропейських ландскнехтів та кондотьєрів, левенди формували справжні «вільні загони», а їхніми замовниками виступали або центральний османський уряд, який відчував дедалі гострішу потребу в поповненні війська для протистояння сусідам та компенсації занепаду колись непереможного корпусу капикулу, або ж різноманітні провінційні магнати та губернатори. Характерною рисою османських найманців було те, що вони зазвичай несли службу далеко від рідних країв: так, албанці служили на Близькому Сході, а анатолійські турки — в Європі чи Північній Африці.
Однак, коли левенди залишалися без роботи, вони часто вдавались до розбійництва, і цей термін швидко став позначення будь-якого «волоцюги та негідника». На початку XVIII століття османська влада намагалася протидіяти діяльності мандрівних левендських банд, пропонуючи їм роботу в нових військових корпусах делі та ґенюллю. Пізніше проти них було здійснено неодноразові експедиції в Анатолії в 1737, 1747, 1752, 1759 та 1763 роках. Як свідчать записи з османських провінцій та розповіді західних мандрівників, навіть коли вони входили до свити губернатора, вони мали репутацію злочинців та розбещенців.
Примітки
Джерела