Ліза Мартін — американська політолог. Вона є професором політології в Університеті Вісконсина, Медісон. Об'єктом її досліджень є роль політичних інститутів у міжнародних відносинах, включаючи економічні санкції та співпрацю між державами, з особливою увагою на застосуванні економічних санкцій та процесах міждержавної кооперації. Мартін була першою жінкою-редакторкою журналу «International Organization», де вона зараз працює старшим радником редакційної колегії журналу. У 2021 році її було обрано президентом Американської асоціації політології на 2022—2023 роки.

Освіта та початок кар'єри Мартін отримала ступінь бакалавра з біології в Каліфорнійському технологічному інституті в 1983 році. Потім вона вивчала державне управління в Гарвардському університеті, де в 1989 році здобула ступінь доктора філософії. З 1989 по 1992 рік Мартін була членом факультету політології Каліфорнійського університету в Сан-Дієго. З 1992 по 1996 рік вона була доцентом соціальних наук імені Джона Л. Лоеба в Гарвардському університеті, а з 1996 по 2008 рік — професором міжнародних відносин імені Кларенса Діллона. У 2008 році перейшла до Університету Вісконсина в Медісоні.

Кар'єра Мартін є автором або редактором семи книг. Її перша книга опублікована 1992 року «Примусова співпраця: пояснення багатосторонніх економічних санкцій», досліджує необхідні умови для успіху міжнародних економічних санкцій. Кеннет А. Родман писав, що «Примусова співпраця» — це «важлива книга, з якою повинні консультуватися всі серйозні дослідники міжнародної співпраці та економічного державного управління», підсумовуючи її основні висновки як демонстрацію того, «що інституції мають значення і що лідерство не може здійснюватися „дешево“». У тексті критикується погляд на санкції з точки зору теорії ігор, стверджуючи, що прихильники санкцій характеризують успіх так широко (застосовуючи його до низки результатів від «переговорів» до «впливу на світову громадську думку»), що термінологія «виграшу» чи «програшу» занадто розширює ці поняття.

Друга книга Лізи " Демократичні зобов'язання: законодавчі органи та міжнародна співпраця " була опублікована у 2000 році. Всупереч думці, що міжнародні відносини є надто анархічними, щоб на них могла суттєво впливати внутрішня політика демократичних держав, Ліза Мартін продемонструвала, що незалежні законодавчі органи стабільних демократичних держав можуть підвищити довіру до зобов'язань, взятих державами одна перед одною, що сприяє міжнародній співпраці. Майкл Тірні підсумував внесок «Демократичних зобов'язань», написавши: «Коли ви закінчите читати цю книгу, ви переконаєтеся, що законодавчі органи мають величезний, але все ж очевидний вплив на ймовірність успішності міждержавної співпраці за участю усталених демократій». Порівнюючи першу та другу книги, Тірні писав, що «в той час як „Співпраця з примусу“ прагнула визначити системні джерела довіри, „Демократичні зобов'язання“ досліджують внутрішні інституційні джерела довіри».

Ліза Мартін також є автором або редактором двох підручників, зокрема «Міжнародні інституції: хрестоматія з міжнародних організацій», та є редактором кількох томів з міжнародних справ, таких як «Оксфордський довідник з політики міжнародної торгівлі». Вона також опублікувала кілька широко цитованих статей, таких як «Перспективи інституціоналістської теорії» у книзі "Міжнародна безпека " разом з Робертом Кеохейном та «Теорії та імеріальні дослідження міжнародних інституцій» у книзі "Міжнародна організація " разом з Бет А. Сіммонс

Згідно з аналізом цитування, проведеним політологами Ханною Джун Кім та Бернардом Грофманом у 2019 році, Мартін була включена до списку 40 найбільш цитованих жінок-політологів американського університету. Мартін була членом редакційної колегії кількох провідних та авторитетних журналів з політології, включаючи American Journal of Political Science та Journal of Politics. Вона була першою жінкою-редактором International Organization, де вона також зараз працює старшим радником редакційної колегії журналу.

У 1999 році Мартін стала однією із перших стипендіаткою Меморіального фонду Джона Саймона Гуггенхайма. У 2021 році вони була обрана президенткою Американської асоціації політичної науки на 2022—2023 роки.

Твори

Примусова співпраця: пояснення багатосторонніх економічних санкцій (1992) Демократичні зобов'язання: законодавчі органи та міжнародна співпраця (2000) Оксфордський довідник з політики міжнародної торгівлі (2015)

Нагороди

Стипендіат Меморіального фонду Джона Саймона Гуггенхайма (1999)

Посилання