Юр'є Ельфенгрен (також Георгій Євгенович Ельвенгрен, ; , Карміла — , Москва) — фінський дворянин, білий офіцер, Голова Тимчасового комітету невизнаної держави Республіка Північна Інгрія (червень-серпень 1919 року), дипломат Білоруської Народної Республіки у Фінляндії.

Походження Народився 1889 року в місті Фрідріхсгам (сучасні Гаміна) в сім'ї полковника російської армії Уно Еугена Ельфенгрена і перекладачки Аделаїди-Марії Густавівни ЩавінськоїKuka kukin oli Who was who in Finland: henkilotieto ja 1900—luvulla kuolleista julkisuuden suomalaisista. Keuruu, 1961. S. 91..

Батько — Уно Еуген Ельвенгрен (1855—1927). Син коронного фогту Виборзької губернії Еміра Ельвенгрена. Народився у Виборзі. Лютеранин. Закінчив Фінляндський кадетський корпус у Фрідріхсгамі, служив у різних частинах військ Великого князівства Фінляндського та російської армії.

Мати — Аделаїда-Марія Густавівна Щавінська (1865—1910). Дочка відставного підполковника. Римо-католицького віросповідання. Була знана як талановита літературна перекладачка зі шведської та данської мов, співпрацювала з журналом «Исторический вестник». Їй належали літературні переклади російською мовою відомих шведських письменників Сельми Лагерлеф («Люди і гноми») та Гедвіги Індебету (збірка казок «Щебетання птахів»). 1902 року в Санкт-Петербурзі видали збірку шведських, норвезьких і фінських казок у її перекладі.

Мав старшу сестру та молодшого брата:

Сестра — Агнес-Дагмара Тайпале (до шлюбу Ельвенгрен) (—03.05.1983). Похована в Гельсінкі. Брат — Євгеній-Володимир Ельвенгрен (17.02.1891 — 04.11.1978Волков С. В. Офицеры российской гвардии. Опыт мартиролога. — : Русский путь, 2002. — ISBN 5-85887-122-4. — С. 551.). Закінчив кадетський імператора Олександра II корпус і Павлівське військове училище. Служив у лейбгвардії Семенівському полку. Володів кількома мовами. Брав участь у Першій світовій війні. Нагороджений орденами: Святої Анни 4-го ступеня з написом «За хоробрість», Святої Анни 3-го ступеня з мечами та бантом, Святої Анни 2-го ступеня з мечами, святого Станіслава 2-го ступеня з мечами. У 1920-х роках емігрував до США, де почавши кар'єру простим робітником став директором пароплавної компанії.

Біографія Дитячі роки провів у селищі Карміла біля Сортавали. З 1900 по 1903 рік навчався в Санкт-Петербурзі, в 1-му Кадетському корпусі, з 1903 по 1906 рік — в Морському кадетському корпусі, з 1906 по 1908 рік — в Олександрівському кадетському корпусі і з 1908 по 1910 року — в Миколаївському кавалерійському училищіСакса К..

З 1910 по 1916 рік (з перервою в 1913—1914) служив у лейбгвардії Кирасирської її величності полку, у складі якого брав участь у битвах Першої світової війни. За здійснення 21 лютого 1915 року розвідки в тилу противника Ельфенгрен нагороджений орденом Святого Георгія 4-го ступеня. У 1916—1917 роках Ельфенгрен був ад'ютантом командира III армійського корпусу. За підозрою у підготовці замаху на імператрицю Олександру Федорівну та її фрейліну Анну Вирубову, Ельфенгрена заарештували. Йому загрожувала висилка у Вологодську губернію, проте цьому завадила Лютнева революціяМолчанов А. К..

Після Лютневої революції був заступником голови Спілки Георгіївських кавалерів. Він брав активну участь у Корнілівському заколоті, після провалу якого, у серпні 1917 року Ельфенгрена вислали до Криму. Криму з жовтня 1917 по 1918 рік Ельфенгрен брав участь в антибільшовицькому повстанні кримських татар.

У лютому 1918 року таємно через Петроград повернувся до Фінляндії, а вже у березні Ельфенгрен у чині майора почав командувати 1-м Карельським полком, сформованим з місцевих добровольців. Після закінчення громадянської війни у Фінляндії Ельфенгрен входив до складу делегації фінської Карелії, яка передала голові парламенту Свінгувуду пропозиції щодо облаштування південної Карелії зі столицею у Виборзі. У 1918—1919 роках Ельфенгрен був командиром Виборзького та Прикордонного округів у Терійокі. 1919 року отримав звання підполковника фінської арміїKuka kukin oli. Henkilötietoja 1900-luvulla kuolleista julkisuuden suomalaisista. Helsinki, 1961. S. 91.

З липня 1919 до лютого 1920 року (за винятком серпня-вересня) Ельфенгрен був командиром Північно-Інгерманландського полку в Кірьясало. Попри тиск з боку вкрай правих фінських кіл і білогвардійського командування, Ельфенгрен не дозволив приймати до полку ні фінських, ні білих російських добровольців. З 16 листопада 1919 року він очолював державу Республіка Північна Інгрія, що виникла на кордоні з Фінляндією. Він здійснив дві невдалі спроби розширити територію самопроголошеної держави на південний схід. 12 лютого 1920 року усунутий з посади командира полку. Після підписання Тартуського мирного договору між РРФСР та Естонією став представником Петра ВрангеляЗа іншими даними, 1920 року служив у званні генерал-майора в армії Врангеля і Бориса Савінкова у Фінляндії. Посаду голови Тимчасового комітету Північної Інгрії Ельфенгрен залишив у травні 1920 року.

З червня 1920 року по травень 1921 року, покликаючись на своє білоруське коріння, служив як радник при генералі Олегу Васильковському, офіційному представнику Білоруської Народної Республіки у Фінляндії.

1921 року керівував підпільними організаціями в Петрограді та Кронштадті. Він був одним із засновників (разом із Б. Савінковим і полковником Гнілорибовим) Народного союзу захисту батьківщини і свободи, організованого 13—14 липня 1921 року у Варшаві. У цій організації Ельфенгрен відповідав за організацію боротьби проти більшовиків поблизу кордонів з Фінляндією, Естонією, Латвією та у прикордонних областях РРФСР. 1922 року очолював бойову групу, яка готувала теракт проти радянської делегації на Генуезькій конференції. Проте терористів затримала італійська поліція і вислали з країниПо другим данным , Эльфенгрен участвовал в подготовке покушения на Г. В. Чичерина в Берлине, по пути на Генуэзскую конференцию.

Пізніше Ельфенгрен співпрацював із Сіднеєм Райлі. 1925 року для розгортання підпільної роботи Ельфенгрен таємно проник на територію РРФСР за румунським паспортом, але був упізнаний під Твер'ю і заарештований. У ніч проти 10 червня 1927 року Ельфенгрена розстріляли в Москві за «постановою ОДПУ» серед 20 колишніх представників знаті Російської імперії, які перебували в руках більшовиків, «у відповідь» на вбивство радянського повпреда в Польщі Петра Войкова. Прийнятий у позасудовому порядку вирок про розстріл викликав протести деяких великих центрах російської еміграції. Історики відзначають, що цей розстріл став одним із перших проявів сталінських масових репресій.

Нагороди

Орден Святої Анни 4-го ступеня з написом «За хоробрість» (20.03.1915) Орден Святої Анни 3-го ступеня з мечами та бантом Орден Святого Станіслава 3-го ступеня з мечами та бантом Орден Святого Станіслава 2-го ступеня Орден Святого Георгія 4-го ступеня (25.05.1916) Хрест Білої Стіни (12.02.1920)

Сім'я Дружина — Наталія Миколаївна Куколь-Яснопольська (12.06.1886 — 1957). Дочка полковника Миколи Куколь-Яснопільського. У шлюбі з Ельвенген з 1919 року. До 1918 року була одружена з виборзьким губернатором Францем-Карлом-Фрідріхом фон Фаллером.

Примітки

Література

Молчанов А. К. Юр'є Ельфенгрен, «білий» комендант Терійок Пюккенен Андрій. Георгій Ельфенгрен — солдат Росії та Фінляндії Сакс Костянтин. Невідома республіка

Посилання