Карабах () — гірсько-степова скакова та верхова порода коней. Вона названа на честь Карабаського регіону, звідки походить порода. Порода відома своїм добрим темпераментом та швидкістю; у 2004 році карабаський кінь на ім'я Кішміш з Агдамського кінного заводу подолав за та за .Qarabağ atları da əldən gedir…

Вважається, що на Карабах вплинули перські коні, а також ахалтекінські, кабардинські, туркоменські та арабські породи, і він вплинув на розвиток російського Дону протягом ХІХ століття.Zoo encyclopedia:Карабахская лошадь Його розводять переважно в Шекінському регіоні Азербайджану. Чисельність породи становить менше 1000 особин, і їй загрожує зникнення.Карабахская порода лошадей

Історія

Карабаський регіон був відомий якістю своїх коней; класичний історик Страбон описує вірменську провінцію «Орхістена» як таку, що постачала царству «найбільше кінноти». За деякими джерелами, десятки тисяч коней золотисто-каштанового забарвлення (характерного для Карабахів) були захоплені арабами під час їхнього завоювання Аррану у VIII та IX століттях.İndi onlar elə məcburi köçkünlərin özləri kimi sıxıntı içindədilər [ краще джерело потрібно ]

Карабах має тісні зв'язки з ахалтекінською породою (яку розводять у Туркменістані) та туркоменським конем, якого розводять в Ірані. Деякі історики вважають, що вони спочатку були однією породою та суттєво вплинули на розвиток арабського коня. Ці факти були з'ясовані після численних досліджень у ХІХ столітті.

Свої сучасні характеристики порода набула протягом 18 та 19 століть. У Закавказзі Карабаське ханство було відоме як місце для розведення коней. Завод ханства був головною фермою чистокровних коней, яких не продавали, а лише дарували. За словами Дітеріхса, у 1797 році, одразу після смерті Аги Мохаммеда, Ібрагім Халіл-хан отримав свою стайню. Є деякі свідчення того, що Ібрагім Халіл-хан (1763—1806), правитель Карабаського ханства, мав табун чисельністю 3000–4000 (переважно карабахців). Протягом 19 століття карабахці стали популярними в Європі. Англійська компанія придбала 60 карабаських кобил у Мехдігулу-хана Джаваншира, останнього правителя Карабаського ханства, на великому розпродажі 1823 року. Хоча його чисельність значно скоротилася у 1826 році під час російсько-іранської війни, порода залишилася недоторканою.

Карабах відіграв значну роль у формуванні російської донської породи. Спадкоємець російського генерала Валеріана Мадатова продав усіх своїх коней, включаючи 200 карабаських кобил, заводчику в Донській області в 1836 році. Кобили використовувалися для покращення російської донської породи у 20 столітті.

Чисельність карабаських порід знову різко скоротилася на початку 20 століття, головним чином через громадянські та етнічні війни на Кавказі загалом та в Карабаському регіоні зокрема. Племінне підприємство, засноване карабаськими ханами та розвинене їхніми спадкоємцями, було зруйновано в 1905 році. Карабаських порід схрещували з іншими породами, що призвело до змін, зокрема зменшення розмірів. [ краще джерело потрібно ]

У 1949 році породу відродили на Агдамському кінному заводі в Азербайджані. Сім років по тому радянський уряд подарував королеві Єлизаветі II карабаського жеребця Замана та ахалтекінського коня на ім'я Меле-Куш.

Порода зазнала чергової невдачі під час Першої Нагірно-Карабаської війни. Перед захопленням Агдама вірменськими військами у 1993 році більшість карабаських коней було переведено з Агдамського кінного заводу.Карабахские скакуны Наразі їх розводять на зимових пасовищах на низинних карабаських рівнинах між Бардою та Агджабаді.At muraddır, insanların dostudur

За роки Російської імперії

У 1805 році Карабах став частиною Росії. Мехтікулі-хан, який правив після Ібрагіма-хана, не був зацікавлений у розвитку кінних заводів. Як наслідок, кількість ханських коней зменшувалася. У 1822 році Мехтікулі-хан втік до Персії, а своїх найкращих коней подарував близьким. На відміну від Мехдігулу-хана, його дочка Хуршидбану Натаван активно займалася розвитком кінних заводів. Карабаські коні Натаван брали участь у Всесвітній виставці (1867), сільськогосподарській виставці в Москві (1869), у Тбілісі (1882) і були нагороджені золотими медалями та почесними грамотами. Карабаські коні також були нагороджені на Другій Всеросійській виставці 1869 року: Меймун — срібною медаллю, Токмак — бронзовою медаллю. На Всесвітній виставці (1867) у Парижі хан отримав срібну медаль.

Згідно з сучасними азербайджанськими джерелами, не лише донька хана, а й багато карабаських беїв володіли кінними заводами. Серед них були Угурлу-бей, Джафаргулу-хан, Рустам-бей Бехбудов, Керім-ага Джаваншир, Шаміль-бей та інші. Загалом у середині XIX століття існувало 11 кінних заводів, на яких було 250 жеребців та 1450 кобил.

Карабаських коней використовували російські офіцери, які служили на Кавказі. Російський поет Олександр Пушкін, який подорожував до Арзурума в 1829 році, писав у своїх подорожніх нотатках, що молоді російські офіцери їздили верхи на азербайджанських конях. 21 травня 1843 року було затверджено герб Шуші, і на ньому було зображено карабаського коня.

У Радянському Союзі У 1948 році Радянський Союз розпочав програму розведення, яка включала використання дев'яти арабських жеребців, оскільки на той час не було чистокровних карабаських жеребців.

За роки Азербайджанської Республіки Карабаських коней розводять на двох кінних заводах: у селі Ламбаран Бардинського району та в Агстафі. Приватні кінні заводи існують у зв'язку з державними підприємствами. Через Першу Нагірно-Карабаську війну кількість коней значно зменшилася. Це сталося через те, що коней часто переміщували з одного місця в інше, а вагітні кобилиці мали викидні. Крім того, коней розводили в незадовільних умовах.

Традиційна карабаська кінна гра човган була включена до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО у 2013 році. Експорт карабаських коней заборонено з 2015 року, і Міністерство сільського господарства Азербайджану зосереджується на розведенні невеликої кількості коней, що залишилися.

13 лютого 2017 року Організаційний комітет Ігор ісламської солідарності представив талісмани: карабаських коней Інка, які уособлювали красу та ніжність, та Касура, який виділявся впевненістю в собі та любов'ю до свободи.

Сучасність Карабаський кінь — національна тварина Азербайджану та офіційний символ Агдамського та Шекінського районів. Кінь, який має велике культурне значення для народу Азербайджану, зображений у літературі та на поштових марках.www.agro.gov.az «Azərbaycanın ən qədim dağ minik at cinsidir» Логотип футбольного клубу «Карабах» містить двох коней, що стоять дибки, що є натхненними для карабаського коня.Karabakh: История

Згідно з романом Курбана Саїда «Алі та Ніно», «Я подивився на коня і заціпенів. Там стояло червоно-золоте диво Карабаху … один із дванадцяти золотих коней у всьому світі…» Кінь у Карабаху описаний у поемі Михайла Лермонтова «Демон».

У 2012 році представники цієї породи з'явилися на Королівській кінній виставці у Віндзорі, щоб виступити на святкуванні діамантового ювілею Єлизавети II. Пам'ятник карабаському коню було відкрито в Бельгії в березні 2017 року, а карабаський кінь став талісманом Ігор ісламської солідарності 2017 року.

16 травня 2022 року королева Єлизавета II отримала карабаського коня на ім'я Шохрат (Слава) як подарунок від президента Азербайджану Ільхама Алієва.

Характеристики Карабах витривалий, сильний, стійкий і впевнений у собі, його висота становить заввишки.Карабахская лошадь — article from Great Soviet Encyclopedia Має невелику, добре окреслену голову, прямий профіль із широким чолом та великими ніздрями. Шия високо поставлена, середньої довжини, мускулиста та елегантна. Має компактне тіло з добре окресленими та добре розвиненими м'язами. Плечі часто вертикальні. Кінь має глибокі груди, похилий круп і довгі, тонкі, міцні ноги з дрібними суглобами. Груди вузькі та не дуже глибокі в обхваті через вплив ахалтекінської породи.Qarabağ atları da əldən gedir…

Шкіра тонка та м'яка, з блискучим хутром. Основні кольори — каштановий та гнідий, з характерним золотистим відтінком; деякі — сірі, а паломіно та булана масть — рідкість. Допускаються білі відмітини.Карабахские лошади: К истории породы Окрім швидкості та спритності, карабаські коні відомі своєю витривалістю та відданістю.

Вони відомі своєю витривалістю, як описував французький географ 19-го століття Реклю Елізе у своїй книзі «L'Homme et la terre» («Земля та її мешканці») їхню силу так: «Однак карабаські коні, які лазять по скелях, як кози, вважаються найкращими в Закавказзі».

Див. також

Азербайджанський кінь Чорномор (кінь)

Посилання