Басо́ля, басе́тля (через від — «невеликий контрабас»), бас — український народний смичковий музичний інструмент, який походить від старослов'янського великого гудка — гудища. Інструмент мав три струни і грали на ньому лукоподібним смичком. За структурою і розмірами нагадує віолончель, саме віолончель стала зразком для виготовлення української басолі, вона має 4 струни, настроєні по квінтах («до» — «соль» великої октави, «ре» — «ля» малої октави).
Виконавця на басолі називають басистом або басилом. Схожим на басолю серед народних музичних інструментів, але більшим за розміром є козобас.
Види Розрізняють чотириструнну басолю з центральної України і триструнну — з Бойківщини. На них грають переважно смичком (нар. «смиком»), інколи щипком. Використовується як акомпанемент у малих інструментальних ансамблях (троїстих музиках). У Закарпатті зустрічається п'ятиструнна басоля, на якій грають щипком пальців та ударом по струнах спеціальною паличкою — бильцем. Верхня дека виробляється із смереки, ялини або явора, нижня з явора, обичайка із бука. Під струнотримачем інколи вирізався спеціальний отвір, куди вставлялося скельце для особливого забарвлення звука (зафіксовано на Бойківщині). Розмір інструменту коливається від 50–70 см (Поділля, Полтавщина) до 140–160 см (Закарпаття). Сучасне виробництво зафіксоване на Закарпатті.
Примітки
Джерела
Література
Чубинский П. Труды этнографично-статистической экспедиции в Западно-русский край. — С.Пб., 1874. — Т. 5; Грушевський М. Історія України — Русі. — Т. IX. — ДВУ, 1928. — Стор. 479; Хоткевич Г. Музичні інструменти українського народу. — К., 1930; Гуменюк А. Українські народні інструменти. — К., 1967; Гордійчук М., Якименко Н. Народні інструменти // ІУМ. — 1989. — Т. 1; Хай М. Музика Бойківщини. — К., 2002; Черкаський Л. Українські народні музичні інструменти. — К., 2003.
Посилання Музей театрального, музичного і кіномистецтва України Басоля // Українські народні музичні інструменти / Л. М. Черкаський. Басоля // Українські народні музичні інструменти / А. І. Гуменюк.