Петро Григорович Цупренко (11 листопада 1925, Кримки, Олександрівський район, Черкаська округа, УРСР — 25 лютого 1996, Київ, Україна) — радянський та український юрист. Суддя (з 1961) та перший заступник Голови Верховного суду Української РСР, пізніше — України (1982—1993). Заслужений юрист Української РСР (1984).

Під час німецько-радянської війни служив у партизанських загонах та в лавах Червоної армії, був нагороджений бойовими орденами й медалями. Після війни здобув юридичну освіту в Харківському юридичному інституті, після чого працював у системі Міністерства юстиції Української РСР, судових органах Харківщини та Києва, а також у Верховному Суді УРСР.

У 1984 році йому було надано почесне звання «Заслужений юрист Української РСР». У 1990-х роках брав участь у роботі державних комісій з питань судово-правової реформи та вдосконалення судової системи України. Його діяльність була пов'язана з реформуванням судоустрою в період переходу від радянської до пострадянської правової системи.

Життєпис

Походження Петро Цупренко народився 11 листопада 1925 року в селі Кримки, яке нині входить до складу Кропивницького району Кіровоградської області України, у родині Григорія Григоровича (пом. 1975) та Дори Іванівни Цупренко. Крім нього, у батьків було ще троє синів — Степан, Василь і Федір. Усі брати були учасниками німецько-радянської війни, а Степан Цупренко став Героєм Радянського Союзу. Дитинство Петра пройшло в «зробленій з колод хаті лісника». В юності він хотів стати лікарем.

Військова служба Після початку німецько-радянської війни, разом з батьком, вступив в один із партизанських загонів, де служив зв'язковим. На початку 1944 року був призваний до Червоної армії, службу проходив у 122-му гвардійському стрілецькому та 56-му мотомеханізованому полках 41-ї стрілецької дивізії. Був нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня (6 квітня 1985 р.) та медалями — «За відвагу» (7 вересня 1944 р.), «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» (9 травня 1945), «За взяття Будапешта» (9 червня 1945) і «За взяття Відня» (9 червня 1945).

Правнича кар'єра У травні 1945 року вступив до Київського артилерійського училища, а потім до Чкалівського училища зенітної артилерії. Але через проблеми зі здоров'ям, що виникли під час війни, не зміг продовжити військову кар'єру. Закінчив військову службу в березні 1948 року в званні майора юстиції. Під час війни вступив до лав ВКП(б). За порадою старшого брата Степана та батьків обрав професію юриста. З 1948 року навчався у Харківській юридичній школі. Вищу освіту здобув у Харківському юридичному інституті, який закінчив у 1952 році.

Після закінчення вишу деякий час працював на посадах ревізора та старшого ревізора у Харківському обласному управлінні Міністерства юстиції Української РСР. У березні 1953 року був прийнятий на місце судді до Харківського обласного суду, через вісім років обійняв аналогічну посаду у Верховному суді Української РСР. У 1970 році вступив на роботу до відділу помилування Президії Верховної Ради Української РСР на посаду старшого консультанта. У 1972 році залишив цю посаду та очолив Київський обласний суд. Пропрацювавши два роки на посаді голови Київського обласного суду, Цупренко повернувся до Верховного Суду Української РСР, де обіймав посаду заступника Голови, а з 1982 року — першого заступника Голови. У 1984 році йому було надано почесне звання «Заслужений юрист Української РСР». У лютому 1989 року Цупренко був включений до складу Комісії при Верховній Раді Української РСР зі сприяння у забезпеченні прав та інтересів реабілітованих та створення пам'ятників жертвам репресій 1930-х — початку 1950-х років. За час служби у судовій системі був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора та медаллю «Ветеран праці».

У березні 1992 року став членом Комісії з проведення судово-правової реформи в Україні. Наступного місяця було включено до складу робочої групи при Кабінеті Міністрів України, яка займалася роботою з профілактики правопорушень та створенням державної програми боротьби зі злочинністю на період з 1992 по 1995 рік. Брав участь в обговоренні Концепції судово-правової реформи 1992 року, зокрема обґрунтовував необхідність реформи через кризу інституту народних засідателів. На думку Цупренка, у Концепції не було прописано «чіткі державні механізми, які унеможливлювали б залежність однієї гілки державної влади від іншої». Думка Цупренка була піддана критиці з боку народних депутатів. У 1993 році увійшов до складу Комісії у справах неповнолітніх при Кабінеті Міністрів України та Державної міжвідомчої комісії з питань вступу України до Ради Європи. Виносив на четвертому засіданні Верховної Ради на голосування проєкти щодо перейменування військових трибуналів на військові суди, а також щодо перейменування військових округів.

24 грудня 1993 року «у зв'язку з поданням письмової заяви про відставку» було звільнено з посади першого заступника Голови Верховного суду України. Після відставки, Цупренко працював помічником першого заступника Голови Верховного Суду України. 21 лютого 1994 року був виведений зі складу Президії Верховного Суду України. 29 квітня 1994 року Президент України Леонід Кравчук призначив Петра Цупренка членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, але вже 28 листопада 1995 року наступник Кравчука — Леонід Кучма звільнив Петра Цупренка «за станом здоров'я».

Петро Григорович Цупренко пішов з життя 25 (за іншими даними — 24) лютого 1996 року в Києві. Наступного дня після його смерті Кабінет Міністрів України видав розпорядження № 136-р, в якому наказувалося поховати Цупренка на Байковому цвинтарі Києва та спорудити надгробну пам'ятку вартістю до 300 000 000 карбованців коштом Київської міської державної адміністрації.

Оцінки діяльності Колишній суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ Микола Мороз щодо Цупренка говорив так:

Заступник голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Микола Пінчук називав Цупренка «легендарним та талановитим заступником Голови Верховного Суду» та говорив, що намагався виховати в собі такі ж риси характеру, як і у нього.

Особисте життя Був одружений з Адою Андріївною, від якої мав двох дітей — дочку Марію та сина Олександра; його син також став юристом. Захоплювався читанням.

Бібліографія Серед наукових праць (спів)автором чи редактором яких був П. Г. Цупренко були:

Цупренко П., Постовий Д. 60-річчя Декрету Ради народних комісарів України «Про суд» // Радянське право. — 1979. — № 7. — С. 8—13. Цупренко П. Г. Экспертиза при судебном разбирательстве уголовных дел // Криминалистика и судебная экспертиза. Вып. 16 / Отв. ред. А. Е. Яворский. — К. : Вища шк., 1978. — С. 3—9. Цупренко П. Г. Глава 33. Исполнение приговора, определения и постановления суда // Уголовно-процессуальный кодекс Украинской ССР: Науч.-практ. коммент. / В. Г. Белоусенко, Ю. М. Грошевой, А. Я. Дубинский и др. ; Отв. ред. П. Г. Цупренко. — К. : Политиздат Украины, 1984. — С. 499—537. — 595 с. — 150 000 экз.

Посилання

Примітки

Література