Хабанський фаянс, Хабанська кераміка, точніше називана необаптистською керамікою, займає важливе місце в розвитку керамічної творчості в багатьох європейських країнах. Вона також став відомим терміном у галузі історії мистецтва та колекціонування. Творці цієї кераміки, на честь яких вона була названа, були членами релігійного руху необаптизм. Пізніше членів цього руху називали хабанами.
Історія виробництва
Фаянс виготовляється з дрібної глини, покритої непрозорою олов'яно-свинцевою глазур'ю.
Відомості про цю кераміку потрапили до Європи в 13 столітті з Близького Сходу через Іспанію, а звідти до Італії, де вона досягла класичного рівня досконалості як у художньому, так і в технічному плані.
Ця кераміка була названа фаянсом на честь одного з найважливіших центрів експорту, Фаенци, Італія.
Протягом тривалого часу панувала думка, що анабаптисти принесли необхідні технічні знання з виробництва фаянсу до Моравії з Італії, де виробництво цієї благородної кераміки перевершувало керамічне мистецтво решти Європи за своєю художньою вишуканістю, традиціями та розвитком. Однак новітні археологічні дослідження показують, що безпосереднім джерелом їхнього натхнення була південна Німеччина, де технологія виробництва фаянсу була відома вже в XVI столітті. Багато членів моравської анабаптистської громади походили звідти, і вони підтримували постійні контакти з рідною землею .
Найдавніший період виробництва фаянсу часів моравської анабаптистської епохи охоплює роботи 1590–1622 років. До наших днів збереглося близько ста виробів цього періоду, переважно посудин, які становлять незначну частину початкової продукції .
Початкове виробництво анабаптистського фаянсу було орієнтоване виключно на знать та заможних містян . З 18 століття він також була доступний для заможніших селян .
За замовленнями фаянсові вироби доставлялися до замків і шато або до осель міщан. Однак вони лише у виняткових випадках збереглися в цьому первісному середовищі до наших днів. З 1880-х років цей фаянс став популярним об'єктом інтересу колекціонерів.
З чеських та словацьких колекцій найважливішою є велика приватна колекція анабаптистського фаянсу, що належить дипломату Гуго Вавречці в Празі, дідусеві колишнього президента Чехії Вацлава Гавела. Празька колекція академічного художника Олдржиха Блажичека була меншою за кількістю, але важливою. У його колекції також знаходиться найстаріший відомий анабаптистський фаянс – глечик 1593 року.
Серед найважливіших чеських інституційних колекцій слід особливо згадати колекції, що зберігаються в Музеї декоративного мистецтва в Празі та Моравській галереї в Брно .
Художній розвиток
Майже весь моравський анабаптистський фаянс має розписний декор, який, однак, за своїм обсягом та кольоровою обробкою навмисно обмежувався тонким доповненням до яскраво-білої глазурі, залишаючи їй основну художню функцію.
Колірна гама анабаптистського фаянсу базувалася на гармонії чотирьох основних кольорів – синього, жовтого, зеленого та марганцево-пурпурового, з яких використовувалися дуже популярні світлі тони.
Основним орієнтиром для визначення періоду часу є датування безпосередньо на виробах. Вироби з певним роком зазвичай виготовлялися для замовника, який увічнював цю дату, оскільки вона була для нього важливою. Рік зазвичай відображався з боків квіткового декору або над ним.
Щодо тематики, оздоблення раннього фаянсу було по суті двох типів, які, однак, часто доповнювали один одного.
Оскільки фаянс служив для представлення своїх аристократичних власників, окремі вироби часто мали герб та ініціали. Колірна транскрипція відповідала можливостям керамічної гами, але часто обмежувалася або виключно, або домінуючим кобальтово-синім тоном . Прикладом цього є піднос на ніжці 1607 року, на дні якого розміщено дворянський герб, над ним монограма KGZT (Катержіна Гринова з Тршебомислиць) і під нею рік .
Другим і основним мотивом оздоблення був рослинний орнамент, який використовувався для прикрашання як посудин, виготовлених на замовлення, так і виробів, призначених для ринку для всіх заможних верств населення, для яких фаянс був єдиним доступним матеріалом.
Характерною рисою квіткового декору моравського анабаптистського фаянсу була його чітка незалежність від реальних природних форм. Найбільш популярними були багатопелюсткові однорядні або багаторядні розетки, що іноді мали форму троянди вітрів, триягідки, сердечок, гранатів, гвоздик, іпомеї, квіток лілії зі зростаючим загостреним цільовим або підковоподібним вусиком, асиметрично витягнутим на одному кінці та розширеним у лист аканта, квіток тюльпана, створених злиттям двох протилежних S-подібних листків, що пізніше оточували центральний поздовжній або листяний паросток . Прикладом фаянсу з квітковим декором є глечик 1606 року.
Це вузьке тематичне обмеження, засноване на Біблії, було задане принципами анабаптистських громад. Їм заборонялося зображувати подоби живих істот, будь то людей чи тварин. Цієї заборони, ймовірно, суворо дотримувалися, оскільки жоден зі збережених фаянсу найдавнішого періоду (1590–1622) не містить фігурних мотивів, популярних у той час. Перші заборонені мотиви тварин зустрічаються на відомих виробах, що датуються 1662 роком.
З 1660-х років у декоруванні анабаптистського фаянсу відбулися значні зміни. Сукупність твердо встановлених принципів, яких анабаптисти дотримувалися майже без винятку, містила велику небезпеку стереотипізації. Правила, що збереглися протягом тривалого часу, також були джерелом консерватизму . Анабаптисти не бажали стикатися з обома цими недоліками, тому в їхньому декорі, окрім квіткового, почали з'являтися фігурні мотиви. Їх проникнення в анабаптистський декоративний репертуар було спричинено занепадом дисципліни та поваги до анабаптистської віри, що зберігалися до того часу. Безсумнівно, тут значну роль відіграло й питання збуту продукції, чому, звичайно, не сприяла попередня монотонність декорування.
Дуже важливим джерелом нового натхнення для декорування анабаптистських фаянсів у другій половині XVII століття став фаянс з Делфта з блакитним декором. Новий тип декору знаходився під виключним впливом східноазіатського керамічного виробництва, головним чином китайського порцеляни з блакитним декором часів династії Мін періоду імператора Ван-лі (1573–1619).
В останні десятиліття XVII століття на необаптистському фаянсі з'явився ще один тип оздоблення, а саме синє мармурування на білій глазурі.
Морфологія Не всі види моравського фаянсу збереглися до наших днів з первісного багатства форм. Зокрема, дрібні предмети ужитку пропали протягом століть.
Релігійні принципи громади також впливали на формальний аспект виробництва. Анабаптистська аскеза та поміркованість у концепції земного життя виключали з репертуару форм усі предмети, в яких декоративний компонент переважав би корисний. Використання будь-яких гумористичних форм було суворо заборонено, тому ми ніколи не зустрічаємо їх в анабаптистській кераміці.
До основних форм належать так звані шалі, простіші або багато ажурні підноси злегка чашоподібної форми, зазвичай зі злегка опуклим або хвилястим повним круглим дном, що підтримується низькою розширеною ніжкою у формі дзвона. Такі фруктові підноси були одними з найпопулярніших фаянсових посудин знатних, а також міщанських домогосподарств близько 1600 року . Прикладом цих шалей є сервіз із замку Бухлова, виготовлений з нагоди шлюбу Іржі Зикмунда Пракшицького із Застржизлів та Альжбети Гедеонки Котврдовської з Волешнічки у 1602 році . Доказом виробництва цих шалей є археологічні дослідження майстерні у Ваценовіце, де було знайдено матриці для виробництва цих тарілок .
До найдавніших і найчисленніших виробів анабаптистського фаянсу належать цибулиноподібні глечики з циліндричною шийкою, зазвичай оточеною підсилюючим рельєфним кільцем, з якого ззаду виступає масивна дугоподібна ручка. Поступово глечики також набули форми дині або гарбуза.
Необаптистські альбарелли, контейнери для фармацевтичних мазей, мають циліндричну, злегка увігнуту оболонку з гладким, незчленованим профілем. Низьке, злегка звужене горлечко було закрите добре прилягаючою кришкою. До боків більших шматків були додані дві плоскі ремінні ручки.
Від рейнландської кераміки анабаптисти запозичили форму циліндричної пінти або кухля, злегка увігнутої, звуженої догори форми, яку, ймовірно, почали виготовляти у другому десятилітті XVII століття. У пізнішому словацькому виробництві вони використовували грушоподібну форму порожнистих посудин, яка зазвичай використовувалася в Моравії лише для рідкісних глечиків зі злегка вигнутим трубчастим носиком.
Серед численних моравських анабаптистських фаянсів також є посудини у формі лежачої бочки, що спирається на чотири ніжки у формі ґудзиків або дві поздовжні основи. Вони служили ємностями для вина чи бренді.
Інші анабаптистські фаянсові вироби включають тарілки, великі чотирикутні пляшки для олії, шестигранні та восьмикутні або яйцеподібні пляшки, умивальники, кухлі, миски, чаші, сільнички та перечниці, плитки, свічники та чайники .
Найстаріші майстерні Моравії Згідно з письмовими джерелами, збереженим виробництвом та археологічними дослідженнями, задокументовано 12 центрів виробництва анабаптистського фаянсу періоду 1593–1620 років. Це Дамборжице, Кобиле, Острожська Нова Вес, Подівін, Поуздржани, Стара Бржецлав, Страхотін, Шаквіце, Тавіковіце, Трстєніце, Ваценовіце та Жадовіце. За обсягом виробництва майстерня з Ваценовіце явно посідає лідируючі позиції . Після багаторічних досліджень у 2006 році тут було виявлено гончарну піч завдовжки 6,5 метра. Розмір цієї печі доводить, що Ваценовіце, ймовірно, було найбільшим центром виробництва анабаптистського фаянсу в Моравії . Далі йде майстерня в Страхотіні , а потім майстерня в Тавіковіце .
Анабаптиський фаянс став технічною та художньою основою нової моравської та словацької народної кераміки .
Тему хабанів детально описав František Kalesný у своїй книзі Habáni na Slovenska.
Галерея
Примітки
Література
КУДІЛЬКОВА, Альона; ЗЕМІНОВА, Мілена. Хабанський фаянс . Спеціалізовані каталоги, Музей декоративного мистецтва в Празі та Брно, 1961. 72 с. ПАЙЕР, Їржі. Необаптистський фаянс з Моравії 1593-1620 рр.: список документів з інституційних та приватних колекцій . Strážnice: Etnos, 2011. ISBN 978-80-904622-2-9 . ЧЕРНОГОРСЬКИЙ, Карел. Моравська народна кераміка . Прага: Otto, 1941. ПАЙЄР, Їржі. Необаптистський фаянс зі Страхотина . Мікулов: Регіональний музей у Мікулові, 2001. 175 с. ISBN 80-85088-11-8 . ПАЙЕР, Їржі. Дослідження про анабаптистів . Strážnice: Etnos, 2006. ISBN 80-900300-8-4 . ПАЙЕР, Їржі. Нове дослідження анабаптистів . Strážnice: Etnos, 2018. ISBN 978-80-905565-3-9 . ПАЄР, Іржі. Археологічні розкопки анабаптистської кераміки в Моравії. Дослідження з постсередньовічної археології 2. перше вид. Прага: Archaia Praha ops, 2007. 412 с. Кржижова, Алена. Середньовічні та сучасні джерела традиційної культури: Матеріали семінару, що відбувся 30 листопада 2005 року в Інституті європейської етнології . Перше видання. Брно: Інститут європейської етнології, Університет Масарика, 2006. 265 с. ISBN 80-239-7984-1 . МУЗЕЙНЕ ТА КРАЄЗНАУЧЕ ТОВАРИСТВО. Моравський місцевий історичний журнал 3. перше вид. Брно: Музейне та краєзнавче товариство, 1985. 144 с. Доступно онлайн. ISSN 0323-2581. HRBKOVÁ, Ружена. Казка про казку . Братислава: Твар, 1954. ЧЕРНОГОРСЬКИЙ, Карел. Внесок в історію виробництва фаянсу в Бучовице . Прага: 1932. КИБАЛОВА, Яна. Колекція кераміки Гуго Вавречки . Прага: Кентавр, 1995. ISBN 80-85285-70-3 . ЕДГАР, Еміль. Habánská keramika . Прага – Сміхов: AL. ДИК, 1918. ЛАНДФЕЛД, Герман. Habánské památky: естамп-естамп з нагоди виставки Habánské památky із колекцій Гержмана Ландсфельда . Стражниці: Інститут народної творчості, 1970. СЕГІЗБАЄВА Анастасія. Хабанська кераміка як джерело натхнення для сучасного дизайну предметів ужитку . České Budějovice, 2016. Магістерська робота (Мгр.). ПІВДНЕНОЧЕСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ У ЧЕСЬКИХ БУДЕЙОВІЦЕ. Педагогічний факультет.
Посилання