Стра́та че́ських громадя́н у Жито́мирі — масове вбивство 80 осіб (з яких 78 були етнічними чехами, а 2 — німцями), здійснене органами НКВС СРСР 28 вересня 1938 року в місті Житомир у рамках сфабрикованої карної справи проти вигаданої військово-повстанської шпигунської організації «Чеське дружество» ().

Ця трагедія стала наймасштабнішою одноразовою стратою етнічних чехів на території Радянського Союзу за роки сталінського терору. Символічно, що розстріл було виконано на чеське національне свято — День святого Вацлава (покровителя Чехії), на честь якого також був названий костел у Крошні Чеській, де мешкала більшість репресованих.

Чеська колонізація Волині Масове переселення чехів на Волинь розпочалося в другій половині XIX століття. Царський уряд Російської імперії, намагаючись освоїти занедбані прикордонні землі та підняти рівень сільського господарства, надав колоністам суттєві пільги: право на дешевий викуп поміщицьких земель, звільнення від військової повинності та податкові канікули. Наприкінці XIX століття на Волині мешкало вже понад 27 тисяч чехів. Вони принесли з собою прогресивні агротехнології, зокрема європейську культуру вирощування хмелю та пивоваріння.

Однією з найбагатших чеських колоній стало засноване у 1874 році село Крошня Чеська (нині район Житомира). У 1878 році чеські підприємці Махачек і Янса відкрили в Житомирі пивоварний завод, а в 1908 році на кошти громади та за сприяння мецената Андрія Аршеневського в Крошні збудували костел Святого Вацлава. Станом на 1920-ті роки чехи на Житомирщині мали розвинену інфраструктуру: діяли 12 чеських національних сільрад, 19 національних шкіл, бібліотеки, кооперативні об'єднання та аматорські театри.

Проте успішний розвиток діаспори зупинився з приходом більшовиків. У ході примусової колективізації початку 1930-х років чеських селян масово розкуркулювали й депортували до Сибіру та Архангельської області як «класово-ворожі елементи». У 1930—1931 роках радянська спецслужба ДПУ сфабрикувала справу так званої «шпигунсько-диверсійної організації чеського Генерального штабу» (Харківський процес над чеськими вчителями), засудивши десятки представників інтелігенції, включаючи військового командира Ярослава Штромбаха (розстріляний у 1931 році) та вчителя Антоніна Водседалека (відправлений на Соловки).

Фабрикація справи «Чеського дружества» Під час «Великого терору» 1937—1938 років Житомирщина, де національні меншини становили понад 30 % населення, перетворилася на полігон для етнічних чисток НКВС. Основним інструментом розправи стали так звані «лінійні» операції. Наказом НКВС СРСР № 00485 була запущена масштабна польська операція, до якої згодом директивно приєднали й чехів. У лютому 1938 року народний комісар внутрішніх справ СРСР Микола Єжов підготував проєкт секретного наказу «Про недоліки підготовки й проведення масових операцій в Україні», де вимагав провести «додаткову спеціальну операцію проти чехів».

Реалізуючи цю директиву, 3-й відділ УДБ НКВС по Житомирській області під керівництвом Михайла Федорова та його заступника Данила Манька повністю сфабрикував справу вигаданої військово-повстанської шпигунської організації «Чеське дружество» (використавши назву реального чеського кооперативу 1920-х років). Роль історичних засновників організації чекісти приписали вже страченому Я. Штромбаху та ув'язненому А. Водседалеку, а на ролі діючих керівників «призначили» місцевих мешканців: Штепана Томана — столяра житомирської фабрики «Профінтерн»; Йозефа Яндуру — плановика пивоварного заводу; Вацлава Голана — інспектора міського податкового відділу.

За версією слідства, «Чеське дружество» нібито підпорядковувалося Генеральному консульству ЧСР у Києві (зокрема секретарю Хасусу), створювало повстанські загони під виглядом філій товариства «Сокіл» і готувало збройне повстання на випадок війни СРСР із Німеччиною, а також збирало розвідувальні дані.

Абсурдність висунутих звинувачень не мала меж. Простих селян і робітників звинувачували у диверсіях глобального масштабу: Водій Олександр Горак нібито планував підпалити першу та другу міські лікарні в Житомирі. Колгоспник Антонін Борувка буцімто «навмисно калічив колгоспних коней». Франтішек Бурек нібито «підривав трудову дисципліну та навмисне дозволив згноїти велику кількість картоплі». Бухгалтер Володимир Фортелка звинувачувався в тому, що «навмисно заплутував фінансову звітність, щоб викликати незадоволення радянською владою серед колгоспників». Поштовий службовець Франтішек Новотний нібито «навмисно плутав і затримував кореспонденцію, створюючи черги на пошті з контрреволюційною метою».

Для отримання потрібних свідчень слідчі НКВС застосовували жорстокі катування. Заарештованих годинами тримали в «стійках», били залізними трубами та дрібнокаліберними гвинтівками. Обвинувачений Й. Яндура тримався місяць, В. Голан — 53 дні, а Ш. Томан — 80 днів безперервних знущань, перш ніж зламалися та підписали заздалегідь підготовлені протоколи зізнань.

Судилище Позасудовий розгляд справи здійснювала Особлива трійка при УНКВС по Житомирській області, створена у вересні 1938 року спеціально для швидкої ліквідації залишків «національних контингентів». До її складу входили: Григорій Вяткін — начальник Житомирського УНКВС; Максим Діденко — перший секретар Житомирського обкому КП(б)У; Василь Роспутько — прокурор Житомирської області.

22 вересня 1938 року особлива трійка під час засідання ухвалила смертний вирок щодо 80 осіб, які проходили за справою «Чеського дружества». Засідання проходило формально, без виклику обвинувачених та без аналізу доказів. Як свідчили пізніше самі чекісти, протоколи засідань трійки часто складалися та підписувалися вже після розстрілу, а імена приречених вписувалися туди автоматично.

Розстріл відбувся в ніч на 28 вересня 1938 року на подвір'ї та в гаражах Житомирського УНКВС. Перед стратою засуджених нещадно били залізними палицями. Масштаб убивств тієї ночі був настільки великим, що кров замордованих людей текла з-під воріт установи на вулицю, через що чекісти були змушені викопати на подвір'ї спеціальну яму для стікання крові. Тіла вбитих вантажили на автомобілі, застелені ганчірками (аби кров не капала на бруківку), і таємно ховали у братських могилах на околиці міста.

Серед 80 страчених того дня були мешканці Житомира та навколишніх чеських колоній (зокрема 38 колгоспників із села Крошня Чеська): Й. Боганський, Ф. Длоугі, Й. Голан, О. Горак, А. Коціан, Я. Кучера, Ф. Новотний, Я. Прохазка, Ф. Штястний, Я. Тіхи, А. Борувка, А. Достал, В. та В. Фортелки, М. Гампл, Й. Ягода, В. Кучера, Й. та В. Ледвінки, Я. Малий, Й. і П. Покорні, В. Пшенічка, А. та Й. Штєпи, Й. Тіхи, В. Власак, Й. Лулак та інші. Також під час цієї операції були страчені двоє місцевих німців — Роберт Шульц і Генріх Райнц.

Доля родин Репресії не обмежилися лише чоловіками. Відповідно до наказу НКВС СРСР № 00486 від 15 серпня 1937 року, дружини страчених «зрадників Батьківщини» підлягали арешту та відправці до виправно-трудових таборів на термін від 5 до 8 років, а їхні діти вилучалися та направлялися до спеціальних дитячих будинків особливого режиму. Лише з червня 1937 по січень 1938 року в Житомирі було заарештовано 841 жінку — членів родин репресованих. Вагітних жінок, таких як Тофілія Куровська, тримали в сирих камерах, де вони народжували дітей у нелюдських умовах.

Майно репресованих чехів конфісковували та відразу ж розпродавали. Керівництво Житомирського УНКВС перетворило цей процес на джерело власного збагачення. Комендант УДБ Тимошенко та начальник 5-го відділу Лебедєв особисто займалися вилученням золотих прикрас у заарештованих. Перед похованням розстріляних чекісти виривали кліщами та кирками золоті коронки з ротів убитих, а одяг та особисті речі розпродували. Лише зафіксована сума від продажу речей заарештованих склала понад 31 000 рублів, які керівники УНКВС витратили на власні премії та ремонти особистих квартир.

Розслідування злочинів НКВС Наприкінці 1938 року, намагаючись зняти з себе відповідальність за катастрофічні масштаби Великого терору, сталінське керівництво розпочало чистку в органах самого НКВС. Постановою РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 17 листопада 1938 року діяльність трійок була ліквідована, а виконавців репресій звинуватили в «перекрученнях» та «фальсифікаціях».

Начальника Житомирського УНКВС Григорія Вяткіна заарештували 16 листопада 1938 року. Під час слідства він визнав, що справи на засіданнях трійки взагалі не доповідалися, а вироки виконувалися на підставі його особистих позначок на полях списків. 22 лютого 1939 року Вяткіна розстріляли за вироком Військової колегії Верховної Ради СРСР. Його колег по трійці — Максима Діденка та Василя Роспутька — засудили до 8 та 4 років таборів відповідно. Також до смертної кари за катування заарештованих та фальсифікацію справ у 1940 році засудили колишніх керівників відділів Житомирського УНКВС: М. Федорова, Д. Манька, М. Лєснова-Ізраїлева та Д. Малуку.

Родини страчених чехів протягом десятиліть залишалися в невіданні. На свої запити вони отримували неправдиві відповіді про те, що їхні чоловіки та батьки засуджені на «10 років таборів без права листування» та нібито померли від хвороб під час війни (наприклад, доньці Й. Яндури Марії повідомили, що її батько помер 31 грудня 1943 року). Більшість волинських чехів у березні 1947 року репатріювалися до Чехословаччини, залишивши свої будинки та майно радянській владі.

30 червня 1958 року Військовий трибунал Прикарпатського військового округу повністю скасував рішення Особливої трійки УНКВС по Житомирській області щодо членів «Чеського дружества». Справу закрили за відсутністю складу злочину, а всіх 80 безневинно страчених громадян посмертно реабілітували.

Пам'ять У Житомирі на місці масових поховань жертв політичних репресій (вулиця Селецька, територія військового шпиталю) встановлено пам'ятний знак. Щороку у День пам'яті жертв політичних репресій тут відбуваються жалобні мітинги за участю чеської та польської громад міста. 8 червня 2021 року за ініціативи громадської організації «Остання адреса. Україна» на фасаді будинку № 106 на вулиці Покровській у Житомирі було встановлено персональний пам'ятний знак Францу Фронеку — етнічному чеху, м'яснику за професією, якого було безпідставно заарештовано в рамках справи «крошенських чехів» та розстріляно у вересні 1938 року. Дослідженням трагедії багато років займався чеський історик Мечислав Борак (автор монографії «Засекречені страти»), а згодом — чесько-український дослідницький проєкт «Чехословаки в ГУЛАГу». 29 жовтня 2018 року в рамках міжнародної акції «Повернення імен» у Празі на площі Узвіз () вперше публічно зачитали імена всіх 80 розстріляних у Житомирі чехів.

Див. також Биківнянські могили Вінницька трагедія Катинський розстріл

Примітки

Посилання