Друга комісія Гальштайна — європейська комісія, що працювала з 10 січня 1962 року по 6 липня 1967 року.
Президент Вальтер Гальштайн (Західна Німеччина) — ХДС Президент комісії, був переобраний на цю посаду.
Політичний склад Ліві / Соціалісти: 3 члени Християнські демократи: 3–4 члени Ліберали: 2 члени Безпартійні: 0–1 член
Колегія комісарів Комісар Держава-член Посада Компетенції Європейська партія Національна партія Вальтер Гальштайн Західна Німеччина Президент — Християнські демократи ХДС Робер Маржолен Франція Віцепрезидент Економічні та фінансові питання Соціалісти SFIO Сіко Мансголт Нідерланди Віцепрезидент Сільське господарство Соціалісти PvdA Джузеппе КаронПішов у відставку 15 травня 1963 року.,від 30 липня 1964 Ґвідо Колона ді Паліано Італія Віцепрезидент Внутрішній ринок Християнські демократи (Карон), безпартійний (Колонна) DC Ліонелло Леві Сандрі Італія Комісар, віцепрезидент з 30 липня 1964 Соціальні справи Соціалісти PSI Ганс фон дер Грьобен Західна Німеччина Комісар Конкуренція Християнські демократи ХДС Анрі Рошеро Франція Комісар Держави та території за морем Ліберали CNIP Жан Рей Бельгія Комісар Зовнішні відносини та торгівля Ліберали PLD Ламбер Шаус Люксембург Комісар Транспорт Християнські демократи CSV
Пропозиції в галузі сільського господарства У 1965 році голова комісії Вальтер Гальштайн висунув пропозиції щодо фінансування Єдиної сільськогосподарської політики. Ці пропозиції могли б дозволити співтовариству розвивати власні фінансові ресурси, що не залежали б від держав-членів, дати більше бюджетних прав Європейському парламенту. Передбачалося введення голосування у Європейській раді за принципом звичайної більшості. З цим не могла погодитися Франція, що вважала цей принцип обмеженням суверенітету країни .
Щодо цієї пропозицій відбулася жвава дискусія, що вилилася в політичну кризу. Існує точка зору, згідно з якою комісари у повній мірі усвідомлювали неоднозначність підготовленого законопроєкту і очікували на незгоду сторін. Одним з підтверджень на цю думку є факт особистої участі у розробці Вальтера Гальштайна, бо зазвичай пропозиції з питань сільського господарства готував комісар з сільгоспполітики Сіко Мансголт. Іншим доказом може слугувати гострота дискусії всередині комісії. Також вказують на взаємодію між Європейською комісією і Європарламентом. На той час Страсбурзька асамблея, що мала тільки консультативні повноваження, боролася за реальний вплив у спільноті. Гальштайн оголосив про пропозиції на засіданні парламенту за тиждень до розгляду їх у Раді союзу. Голова комісії вважав, що наднаціональні органи повинні отримати більше влади, і розраховував, що після його виступу на засіданні асамблеї підніметься хвиля єврооптимізму, за допомогою якої вдасться прийняти його пропозиції.
У Раді пропозиції комісії наклалися на розбіжності між державами-членами, що і призвело до кризи «порожнього крісла» .
Криза «порожнього крісла» Суперечності загострилися, коли Франція розпочала головування у Раді. Комісія опинилась осторонь обговорення, бо центр дискусії перемістився до Ради, де Франція сперечалась з рештою країн Союзу. 30 червня 1965 року офіційний Париж відкликав своїх представників, заявивши, що вони не займуть свої місця в Раді, поки не буде знайдено компроміс. Криза «порожнього крісла» була першим випадком, коли робота Європейського економічного співтовариства була заблокована через дії держави-члена.
Франція бойкотувала співтовариство протягом 6 місяців. Але Європейська комісія продовжувала роботу. Вальтер Гальштайн та інші комісари робили заяви щодо положення в співтоваристві. Комісія хотіла розробити нові пропозиції, які повинні були отримати підтримку всіх членів союзу. Однак авторитет комісії в цій кризі не був достатнім, для того щоб комісари змогли вивести співтовариство з глухого кута. Головна проблема полягала в розбіжностях між країнами, і тому криза могла бути подоланий тільки в Раді, де були представлені всі держави.
Ризик ізоляції і загроза стабільності національної економіки змусили Францію відновити переговори. У січні було вирішено провести в Люксембурзі зустріч представників усіх країн-учасниць, але без представників комісії. П'єр Вернер, прем'єр-міністр Люксембургу, запропонував компромісне рішення: якщо країна вважає, що її життєво важливі інтереси можуть бути порушені, то вона має право використовувати право вето в Раді. В інших випадках рішення приймаються звичайною більшістю голосів. Однак так і не було визначено, що саме вважати під терміном «національні інтереси», також не була прописана процедура арбітражу в разі нової суперечки між країнами . «Люксембурзький компроміс» не тільки не збільшив повноваження Європейської комісії, але ще сильніше прив'язав комісію до рішень Ради Європи, звинувативши її у перевищенні повноважень Final Communiqué of the extraordinary session of the Council. . Єврокомісія стала головною жертвою кризи «порожнього крісла», втративши авторитет і вплив на багато років.
Закінчення діяльності Коли підійшов до кінця другий термін комісії Гальштайна в січні 1966 року, французький міністр закордонних справ Моріс Кув де Мюрвіль наполіг на зміні голови комісії, яка, як передбачалося, повинна стати єдиним органом для Європейського економічного співтовариства, Європейського об'єднання вугілля і сталі і Євроатому Hallstein So oder so EWG. . Так як згоди щодо зміщення Вальтера Гальштайна не було досягнуто, він, відповідно до 159 статті Римського договору, залишився на посаді як виконувач обов'язків. Це означало, що злиття трьох спільнот, заплановане на січень 1966 року, було відкладене Hallstein Verdiente Leute.
У зв'язку з конфронтацією з Шарлем де Голлем виникла пропозиція, щоб призначити Гальштайна на наступний термін головою комісії лише на 6 місяців. Вальтер Гальштайн побачив у цьому порушення тексту Договору про співтовариство і 5 травня 1967 року попрохав не призначати його зовсім.
Примітки