Емáнуель Аладар Коромпай ()(нар. 23 березня 1890 року в Будапешті або Левіце , помер навесні 1940 року в Харкові ) – угорський викладач університету, капітан адміністрації Війська Польського, жертва Катинського розстрілу.
Життєпис Народився в заможній буржуазній родині, син Марціна та Емми, уродженої Юхаш. Закінчив філологічний факультет Будапештського університету . Після закінчення навчання почав працювати викладачем класичних мов.
У 1914 році його було мобілізовано до Австро-Угорської армії та направлено на Галицький фронт. Був розміщений у Перемишльській фортеці. 1 травня 1915 року йому було присвоєно звання прапорщика зі старшинством, а 1 січня 1916 року — звання другого лейтенанта зі старшинством у Корпусі запасних офіцерів піхоти. Його батьківським підрозділом був батальйон польової стрільби № 13. Був нагороджений Бронзовою медаллю «За хоробрість .
У 1917 році одружився з Мечиславою Грабас (померла 1944 року), німецькою перекладачкою зі Стубна. У них було три доньки: Ілона (1918–2010), Марта (1919–1939) та Ельжбета (1921–1943). Після війни вони ненадовго оселилися в Левицях. Однак через анексію їхнього рідного міста Чехословаччиною та комуністичний переворот в Угорщині, подружжя вирішило оселитися в Польщі (у Перемишлі).
Емануель Аладар Коромпай прийняв польське громадянство та вступив до лав Польської армії. 1 червня 1919 року йому було присвоєно звання лейтенанта зі старшинством, посів 23й ранг в корпусі адміністративних працівників господарського відділу. У 1923–1924 роках служив у районному господарському закладі № X у Перемишлі. 31 березня 1924 року йому було присвоєно звання капітана зі старшинством, 1 липня 1923 року посів 22й ранг в корпусі адміністративних працівників господарського відділу. У 1928 році служив на районному зерновому закладі в Перемишлі. У 1929 році вийшов у відставку.
У 1930 році перекладав роман Зофії Коссак-Щуцької «Пожога» угорською мовою, плануючи також перекласти інші польські літературні твори . Того ж року, завдяки випадковому знайомству, отримав посаду викладача угорських студій у Варшавському університеті (замінив доктора Адоряна Дівекі, який після 12 років мав виключно зосередитися на читанні лекцій з угорської історії). Також обійняв посаду співробітника з питань преси та культури в посольстві Угорщини та Польсько-угорському товаристві дружби. Після того, як Варшавському університету було присвоєно ім'я Юзефа Пілсудського в 1935 році, запропонував усім викладачам університету перекласти одну з монографій про маршала рідною мовою . Через брак угорських підручників сам розробив необхідні матеріали. Також склав перший угорсько-польський та польсько-угорський словник, що містив 2800 статей, опублікований у 1936 році . Про складання якого спочатку оголосив Угорський інститут у Варшаві . У 1938 році було опубліковано його польсько-угорський розмовник.
У серпні 1939 року перебував з групою студентів в Угорщині, але з почуття обов'язку повернувся до Польщі та мобілізувався. Після початку Другої світової війни, Вересневого походу та агресії СРСР проти Польщі 17 вересня 1939 року був заарештований радянською владою у Золочеві. З 15 листопада 1939 року перебував ув'язнений у Старобільському таборі . Навесні 1940 року був убитий співробітниками НКВС у Харкові та таємно похований у безіменній братській могилі у П'ятихатках , де з 17 червня 2000 року офіційно розміщується Кладовище жертв тоталітаризму в Харкові . Занесений до Старобільського списку НКВС під номером 1434 .
Доля родини Його дружина Мечислава з дочкою Марта організовували допомогу жертвам бомбардувань під час вересневої кампанії. Марта Коромпай загинула під час бомбардування готелю «Європейський». Мечислава та дочка Ельжбета (також відома як Гражина) були зв'язковими контррозвідки Армії Крайової. У січні 1943 року їх ув'язнили та катували. Ельжбета отруїлася ціанідом у в'язниці та була посмертно нагороджена Срібним хрестом Заслуги з мечами та Орденом Віртуті Мілітарі . Дружина Коромпая також не пережила окупації – вона померла від тифу в концтаборі Освенцим у січні 1944 року. Їхня третя дочка, Ілона, пережила окупацію та померла у вересні 2010 року .
Вшанування Емануеля Аладара Коромпая вшанували у Варшаві двома пам'ятними дошками: одна на стіні будинку, де жила родина, і одна на одному з корпусів Варшавського університету. Крім того, на території школи Сестер Святої Родини з Назарету на вулиці Черняковській у Варшаві було посаджено Дуб Пам'яті . Коромпаю також було присвячено мультимедійну роботу із серії «Катинські епітафії », розроблену Media Kontakt та Радою захисту пам'яті про бойові дії та мучеництво .5 жовтня 2007 року Міністр національної оборони Александер Щиґло посмертно підвищив його до звання майора . Про підвищення було оголошено 9 листопада 2007 року у Варшаві під час церемонії «Пам’ятаємо Катинь – вшануймо пам’ять Героїв» .
Публікації Польсько-угорський та польсько-угорський словник, Варшава, 1936 Поляк в Угорщині: польсько-угорський розмовник, Варшава, 1938 (опубліковано в Угорщині в 2010 році) Lengyel utikalauz: lengyel-magyar beszélgetések fonetikus átiräsban, Варшава, 1939
Див. також Пам'ятник Катинським мученикам у Будапешті Польські військовополонені в радянському полоні (з 1939 року) Табори НКВС для польських військовополонених жертви Катинського розстрілу – вбиті в Харкові
Примітки
Література
Dzienniki Personalne Ministra Spraw Wojskowych