Небойша Ґлоґоваць

Небойша «Ґлоґі» Ґлоґоваць (; 30 серпня 1969 року 9 лютого 2018) — сербський актор, відомий своїми виступами в театрі, на телебаченні та в кіно.

Він був членом Дитячої драматичної групи Сербського радіо і телебачення, а свою акторську кар'єру розпочав у Молодіжному ательє в Панчево. У 1996 році отримав стипендію від Югославського драматичного театру та роль у виставі «Велике пограбування», поставленій Деяном Міячем на сцені Ательє 212. У дитинстві він з'явився в телевізійному шоу «Історії з Непричави» (Price iz Nepričave) у 1981 році. Свою першу роль у кіно він отримав у 1993 році в короткометражному фільмі «Реквієм за мрією» у головній ролі, а після цього того ж року у виставі «Рай» Петра Зеца, де він також був одним із головних акторів. Звернувши увагу на свій талант, він отримав роль у фільмі режисера Горчина Стояновича «Умисне вбивство» (Ubistvo s predumišljajem) у 1995 році.

Він зіграв головні ролі у фільмах «Умисне вбивство», «Кабаре Балкан», «Небесний гак», «Коли я виросту, я буду кенгуру», «Пастка», «Гадерсфілд», «Жінка зі зламаним носом», «Людина, яка захищала Гаврила Принципа», «Кола», «Равна Гора та Конституція». За ролі в театрі та кіно він був багаторазово нагороджений преміями, серед яких виділяються премія Стерії, «Імператор Костянтин» у Ниші та Золота арена в Пулі за найкращу чоловічу роль.

Він помер після короткої та важкої хвороби в Інституті онкології та радіології Сербії в Белграді 9 лютого 2018 року.

Раннє життя та сім'я Небойша Ґлоґоваць народився 30 серпня 1969 року в Требинє, Федеративна Республіка Боснія і Герцеговина, у родині Мілована та Мілени Ґлоґоваць (уродженої Самарджії). Батько актора, Мілован, після закінчення початкової школи у 1962 році вступив до семінарії «Святого Сави» в Белграді. Він одружився з Міленою, матір'ю Небойші, в 1968 році. Небойша переїхав з родиною з Требинє до Опово в 1974 році, а через півтора року до Панчево, де батька Небойші було висвячено на священика в Успенській церкві.

Походження Ґлоґоваця сягає Драмішево, тоді як його родина спочатку походила з Косова. Вони прийняли прізвище «Ґлоґовац» від однойменного поселення. В середині 19 століття його предки мігрували до Герцеговини через Чорногорію. Зрештою родина оселилася в селах Братач і Драмішево, і вони традиційно святкують День Святого Георгія.

Перші роки свого життя Ґлоґоваць провів у Требинє, в районі міста під назвою Брегові. Раннє дитинство він провів, граючись із дітьми у дворі біля будинку бея. У дитинстві він хотів стати поліцейським. Він також провів багато часу в будинку своїх бабусі й дідуся, Гаврила та Даринки, в гірському селі Драмішево, поблизу Невесінє.

Дід Ґлоґовця, Гаврило, був четником, який провів десять років у в'язниці у Фочі за відмову вступити до партизанів. Разом з іншими місцевими жителями він вигнав партизанський загін із Драмішево.

Освіта Під час навчання у початковій школі імені Йована Йована Змая Ґлоґоваць відвідував музичну школу імені Йована Бандура, відділ кларнета. Після закінчення початкової школи йому не вистачило кваліфікаційних балів для вступу до середньої школи, тому він записався до «Технічного училища 23 травня», а через півроку перевівся до середньої школи. Він навчався у гімназії імені Уроша Предича в Панчево, а після третього курсу вирішив вивчати природничі науки.

Після закінчення школи він вступив на факультет психології в Белграді. Після двох років навчання він передумав і в 1990 році вступив на факультет акторської майстерності Белградського факультету драматичних мистецтв у клас професора Володимира Євтовича. Горіца Попович була асистентом на вступному іспиті до університету, а Ґлоґоваць продекламував пісню «Vragolije» Бранко Радичевича. Наташа Нінкович, Нела Михайлович, Даніела Кузманович, Даніела Угренович, Кароліна Цімеша, Воїн Четкович, Сергій Тріфунович і Борис Пінгович навчалися разом із Ґлоґовацем.

Під час навчання він зіграв роль шкільного друга Слободана Попадича в серіалі «Краще життя» (1987).

Під час навчання у середній школі з 1985 року та на філософському факультеті в Белграді Ґлоґоваць був членом Молодіжної студії в Панчево, де залишався до 1990 року, коли за наполяганням Міленка Заблачанського вступив на факультет драматичного мистецтва, а невдовзі після цього став членом Югославського драматичного театру.

У дванадцять років він став членом дитячої драматичної групи студії Радіо Белград разом з Міколю Алексич, де він провів цілих шість років і зіграв у кількох виставах. Його перша поява на телебаченні відбулася в 1981 році, коли він отримав невелику роль у телесеріалі «Історії з Непричави».

Акторська кар'єра

1987—2000 рр.

Він розпочав свою акторську кар'єру в Молодіжній студії в Панчево, де був членом із 1985 до 1990 року.

Він отримав свою першу роль «Мушиця» у грудні 1989 року у виставі, режисером якої був Міленко Заблачанський, а сценаристом — Ежен Йонеско. Свою першу професійну роль Ґлоґоваць зіграв у Культурному центрі Панчево в 1990 році у виставі «Живела слобода», де він зіграв роль німця.

На другому курсі факультету драматичного мистецтва в Белграді він отримав роль у виставі «Велике пограбування» режисера Деяна Міяча на сцені театру «Ательє 212», прем'єра якої відбулася 9 серпня 1992 року. Він дебютував у Югославському драматичному театрі у виставі «Фальшивий цар Шчепан Малі» в ролі Ніко Джурова 24 липня 1993 року. Далі були ролі у виставах «Троїл і Крессіда», «Кузини з найкращих днів», «Парабелум» та багатьох інших. Невдовзі після цього він став стипендіатом у 1996 році та постійним членом Югославського драматичного театру.

Дебют на телебаченні та в кіно Він отримав свою першу серйозну телевізійну роль у 1987 році, з'явившись у кількох епізодах серіалу «Больший живот», де зіграв невелику роль шкільного друга Слободана Попадича. Ґлоґоваць уперше знявся у кіно у 1993 році в головній ролі короткометражного фільму «Реквієм за мрією» режисера Мілоя Поповича. У драмі «Рай (Небо)» режисера Петра Зеца, прем'єра якої відбулася у 1993 році, він був одним із головних акторів у ролі Біримича, друга Мілоша Црнянського, якого зіграв Тихомир Станич.

Визначні ролі та нагороди в кіно Він зіграв помітну роль у виставі «Темна ніч», прем'єра якої відбулася 1993 року в театрі «Культ», пережила триста вистав, стала однією з найкомерційніших п'єс і гастролювала у Сполучених Штатах та Канаді.

У 1994 році він зіграв роль Фаділа, солдата ЮНА, у військовій драмі Боро Драшковича «Вуковар: Одна історія».

Після того, як його талант привернув увагу, він отримав роль у фільмі режисера Горчина Стояновича «Навмисне вбивство» (1995), де зіграв персонажа Богдана, пораненого в Боснійській війні, який із нетерпінням чекає на своє одужання. За цю роль він отримав нагороду за найкращу чоловічу роль, «Імператор Костянтин», на Ниському кінофестивалі.

У 1996 році він отримав премію Ардаліона за роль Володимира у виставі «У потпалублі». Він також зіграв значну роль у своїй кар'єрі в 1997 році в бойовику «Лют» режисера Слободана Скерліча. Ґлоґоваць зіграв Сімке, молодого злочинця. Після цього була роль у телефільмі «Покондірена тиква» режисера Петра Зеца 1997 року, де Ґлоґоваць зіграв персонажа Йована. У 1998 році він знявся в телесеріалі «Сімейний скарб» (1998—2002) у ролі Златка Гавриловича, після чого здобув велику популярність.

На сцені театру «Звездара» він зіграв Мілана Сречковича у сербській драмі 5 березня 1994 року. Молодого чоловіка у театральній постановці «Парабелум» Срджан Колєвича, прем'єра якої відбулася 18 лютого 1998 року, а також багато інших ролей.

У короткометражному фільмі «Готель Белград» 1998 року він зіграв роль Ігоря, а після цього знявся у фільмі «Bure baruta» режисера Горана Паскалевича. Того ж року він зіграв одну з головних ролей у фільмі «Спаситель», де зіграв брата Віри, зґвалтовану сербську жінку, яка провела війну в таборі для військовополонених. Після цього була роль головного героя Марка у фільмі «Ranjena zemlja», дія якого відбувається в белградському укритті під час бомбардувань НАТО СРЮ.

У 2000 році він зіграв у фільмі «Небеска судьба», де зіграв Кая, молодого та перспективного баскетболіста. На кінофестивалі в Берліні, де фільм «Небеска судьба» брав участь в основній програмі, критики високо оцінили акторську гру Ґлоґовця, порівняли його з Джорджем Клуні та назвали слов'янським Томом Генксом.

На основі багатомісячного опитування щоденна газета «Вечернє Новости» склав список найкращих акторів і актрис Сербії у 2000 році, і Глоговац посів 50-те місце.

2001—2010 рр.

На початку 2001 року Ґлоґоваць отримав роль у фільмі «Мунже!», де зіграв роль корумпованого поліцейського, схильного до легких наркотиків. Того ж року він зіграв Тома, водія швидкої допомоги, у фільмі «Нормальні люди».

Наступного року він знявся у фільмах «Випуск 2002» у ролі Небойші, фільмі жахів «Синдром Т.Т.», де він зіграв роль Вакі, та у фільмі «Країна мертвих» режисерів Живоїна Павловича та Дінко Туцаковича, де Ґлоґоваць зіграв персонажа Ґоразда Краньяца.

На 38-х Кінозустрічах у Ниші у 2003 році він разом був членом журі фестивалю із Воїном Четковичем.

У 2004 році, зігравши роль таксиста Живца, він знявся у фільмі Радівоя Андрича «Коли я виросту, я стану кенгуру», фільмі, який отримав премію «Пропелер Мотовуна» на Мотовунському кінофестивалі в конкурсі «Від А до А» (нагорода за найкращий фільм у регіоні від Австрії до Албанії) та премію за найкращий сценарій на Фестивалі кіносценаріїв у Врнячці-Бані у 2004 році. У наступні роки він знявся у телесеріалі «Ліфт» (2002) у ролі офіцера Првослава Ґаїна та в серіалі «Баскетболісти», де зіграв роль тренера Жаре.

У 2005 році він знявся у короткометражному фільмі «Весілля» в ролі тещі, а в 2006 році зіграв доктора Міло Петровича у фільмі «Оптимісти» режисера Горана Паскалевича.

У кримінальному трилері «Пастка» (2007) Ґлоґоваць отримав головну роль Младена, інженера-будівельника, який усіма способами намагається заробити гроші, щоб вилікувати свого тяжкохворого сина. Фільм знятий у 2007 році. У 2008 році Пастка отримав нагороду за найкращий сценарій на Фестивалі кіносценаріїв, нагороди на фестивалях у Мінську, Мілані та Льєжі, а Ґлоґоваць отримав нагороду за найкращу чоловічу роль у фільмі. У кінодрамі «Гадерсфілд» він зіграв роль Івана, колишнього дзюдоїста, який пережив низку психотичних епізодів та лікування в психіатричних лікарнях, перш ніж нарешті прийняв хрещення у Східній православній церкві. Окрім однієї з головних ролей у цьому фільмі, Ґлоґоваць також був його продюсером. За цю роль він отримав статуетку «Слобода» за найкращу чоловічу роль на кінофестивалі в Сопоті та Гран-прі «Наїса» — приз глядацьких симпатій у Ниші у 2007 році. За роль Івана у театральній виставі «Гадерсфілд», яка йшла по всій Сербії, у Сполучених Штатах та Канаді, Ґлоґоваць отримав Гран-прі за найкращу чоловічу роль у Брчко, премію Мілоша Жутича від Асоціації художників Сербії, статуетку «Давид Штрбац» у Баня-Луці та премію Зорана Радмиловича за найкращу чоловічу роль фестивалю за роль Івана у Заєчарі.

У 2008 році він знявся у популярному телесеріалі «Вратиће се роде» у чотирьох епізодах у ролі батька Бори та Пере, а через кілька місяців у серіалі «Мій дядько» у ролі дядька у 13 епізодах. Того ж року він також знявся у серіалі «Мій дядько са селом» у ролі батька Мілутіна у 15 епізодах, а також у документально-художньому фільмі Здравка Шотри «Княжество Сербія» у ролі князя Михайла Обреновича.

У першому сербському повнометражному анімаційному фільмі «Технотіз: Едіт і я» Ґлоґоваць озвучив персонажа Едді.

У 2009 році він зіграв Боро у хорватському фільмі «Кеньяк», а e 2010 році отримав головну роль у фільмі «Жінка зі зламаним носом», де зіграв Гаврило Буколи, біженця з Боснії та Герцеговини, який працює таксистом у Белграді. За цю роль Ґлоґоваць отримав нагороду за найкращу чоловічу роль на кінофестивалі Cinema City у Новому-Саді 10 червня 2010 року, а також у 2017 році отримав головний приз фестивалю — Гран-прі «Наїса» на Фестивалі акторських досягнень у кінозустрічах у Ниші.