Василій Сергійович Ланськой (; ; 1754 — 23 червня (5 липня) 1831) — російський військовий і державний діяч: дійсний таємний радник (1812), глава низки губерній, генерал-губернатор Варшавського герцогства (1813—1815), керуючий Міністерством внутрішніх справ у 1823—1828 роках.

Біографія Походив із дворянського роду Ланських, відомого з кінця XV століття. Син поміщика Холмського повіту Новгородської губернії Сергія Артемовича Ланського (1711—1785) від шлюбу його з Анною Федорівною Ушаковою (1724—1809). Двоюрідний брат лідера імператриці Катерини II — генерал-ад'ютанта А. Д. Ланського. Разом із братами (у сім'ї було вісім синів) здобув домашню освіту.

11 січня 1767 року був зарахований до лейб-гвардії Преображенський полк. У 1777 році здійснений у прапорщики, 1 січня 1781 — в підполковники з переведенням в лейб-гвардії Гренадерський полк, 3 квітня 1783 призначений генерал-кригскомісаром. Брав участь у турецькій (1787—1791) та польській (1792—1794) кампаніях, у 1794 році був здійснений у генерал-майори. 24 листопада 1794 року був здійсний у дійсні статські радники і призначений саратівським намісником. У квітні 1796 року, після скасування Саратовської губернії, переведений до Тамбовської губернії, а з відновленням першої в 1797 повернуто на стару посаду. 9 липня 1800 року був проведений у таємні радники.

Указом Олександра I від 9 червня 1803 року звільнено з посади саратовського губернатора і призначено гродненським губернатором. Із заснуванням Литовсько-Гродненської губернії урядом було звернуто увагу на те, що в губернському місті Гродно не було жодного православного храму, через що для православних жителів міста виникали чималі труднощі. У зв'язку з цим виникла думка про пристосування під православний храм постраждалої від пожежі будівлі Фарного костелу (Фара Вітовта). Займатися цим довелося Ланському. Указом царя від 29 лютого 1804 року для цього було відпущено з державного казначейства 18 тисяч 341 рубль сріблом. Роботи з відновлення храму тривали близько трьох років, і 7 серпня 1807 року церква була освячена.

У жовтні 1809 року призначений сенатором. У 1812 році на Ланського було покладено завідування інтендантським управлінням діючої армії зі зведенням у черговий чин дійсного таємного радника. При евакуації казенної власності, культурних цінностей, чиновників та архівів з Гродненської губернії Ланської діяв нерішуче, чекав на вказівки від військового губернатора Римського-Корсакова. З 23 грудня 1812 — дійсний таємний радник.

З 25 березня 1813 по 1815 — генерал-губернатор Варшавського герцогства, з 1814 по 12 травня 1815 — президент тимчасової Верховної ради Варшавського Герцогства. 15 червня 1815 призначений намісником Королівства Польського, що спричинило за собою турботи щодо введення нового порядку управління. 19 листопада 1815 призначений членом польської Державної ради, 4 листопада 1819 — головою Комісії з прийняття прохань на Найвище ім'я принесених.

З 1823 по 1828 Василь Сергійович Ланський виконував обов'язки голови Сибірського комітету.

22 лютого 1824 року був обраний головою Комісії з будівництва Ісаакіївського собору. З 29 серпня 1823 по 19 квітня 1828 — керуючий Міністерством внутрішніх справ Російської імперії, з 22 січня 1825 — член Державної ради. Вжив низку заходів щодо впорядкування та регламентації діяльності Міністерства внутрішніх справ. За словами П. П. Вігеля, «труди і насолоди виснажили розумові сили цього старця ще більше, ніж тілесні»: всіма справами заправляли його підлеглі, кожен у своїй частині без жодної єдності, і за всіх не спав один одіозний Аракчеєв.

З 1 червня 1826 року був членом Верховного кримінального суду у справі декабристів. За його участю з канцелярії, яка завідувала політичною поліцією, було створено III Відділення Власної Його Імператорської Величності канцелярії (політична поліція). 19 квітня 1828 року звільнений з Міністерства внутрішніх справ та з посади голови Комісії прохань із збереженням членства у Державній раді, 24 лютого 1829 року — зі служби.

На відгук П. П. Вігеля, Ланськой був розумним, люб'язним, неспішним і нефамільярним, дуже обізнаним у справах. У молодості він був лихим гусарським полковником і пристрасним любителем жіночої статі. На посаді саратовського губернатора показав себе діяльним та вмілим управлінцем. З роками став лис, «як більярдна куля»Ф. Ф. Вигель. Записки: В 2 кн. — : Захаров, 2003. — ISBN 5-8159-0092-3..

Останні роки Ланський жив у Петербурзі, де й помер 23 червня (5 липня) 1831 року під час епідемії холери. За словами К. Я. Булгакова, «він помер вранці і говорили, що точно від холери, але винен був у цьому сам: щодня купався, незважаючи на холодну погоду, що було йому вже не по літах».

Нагороди

Орден Святої Анни 1-го ступеня (19 жовтня 1798 р.); алмазні прикраси до цього ордена (15 вересня 1801) Орден Святого Іоанна Єрусалимського почесний командорський хрест (27 травня 1800) Орден Святого Володимира 2-го ступеня (16 червня 1806)Придворный месяцеслов на лето от Рождества Христова 1810. Санкт-Петербург, 1809. Орден Святого Олександра Невського (8 лютого 1812); алмазні прикраси до цього ордена (22 серпня 1826) Орден Святого Володимира 1-го ступеня (20 листопада 1815) Орден Святого Станіслава 1-го ступеня (1818, царство Польське) Орден Білого орла (1818, царство Польське) Орден Червоного орла 1-го ступеня (Королівство Пруссія) відзнака бездоганної служби за L років (22.08.1828)

Сім'я Друга дружина — Варвара Матвіївна Пашкова (1760-ті — 1831), дочка майора, вихованка княгині М. В. Барятинської і до шлюбу проживала в будинку її дочки княгині Е. Ф. Долгорукової, де «старалася триматися осторонь усіх». За заслуги чоловіка 20 листопада 1815 була надана в кавалерственні дами ордена Святої Катерини (малого хреста). За словами княгині Н. І. Голіцина, будинок Ланських був одним з найприємніших у столиці :

Оригінал (російською):Это были премилые люди: старик-отец, милая мать и четыре дочери, соперничавшие друг с другом в умении нравиться, масса гостей, никакой чопорности, утонченное воспитание, просвещение, любезность и старинное гостеприимство, согретое сердечностью, столь редкой в Петербурге. Сестер связывала самая нежная и примерная дружба, они составляли как бы одну душу, и эта душа излучала все то, что привлекало к ним друзей.

Переклад (українською):Це були премилі люди: старий батько, мила мати і чотири доньки, які змагалися одна з одною у вмінні подобатися, маса гостей, ніякої манірності, витончене виховання, просвітництво, люб'язність і старовинна гостинність, зігріта сердечністю, такою рідкісною в Петербурзі. Сестер пов'язувала найніжніша і приблизніша дружба, вони становили ніби одну душу, і ця душа випромінювала все те, що приваблювало до них друзів.

Померла рівно через тиждень після смерті чоловіка, але не від холери.

У шлюбі народилися діти:

Анна Василівна (18.08.1793—8.07.1868), фрейліна, на відгук сучасників, була дуже схожа на імператрицю Єлизавету Олексіївну; одружена (з 22.01.1817) з дійсним статським радником князем Олександром Борисовичем Голіциним (1792—1865). Шлюб виявився нещасливим і подружжя жило у роз'їзді. Їхня єдина дочка Зінаїда (1818—1845) була одружена з камер-юнкером графом К. К. Толем (1817—1884), сином відомого учасника Вітчизняної війни 1812 року генерала К. Ф. Толя. Софія Василівна (25.04.1796-31.03.1877), фрейліна, неодружена. Людмила Василівна (23.06.1799-17.08.1834), одружена (з 30 січня 1822 року) з камергером Олександром Миколайовичем Шахматовим (1797—1859). Варвара Василівна (04.12.1800—26.10.1881), фрейліна, неодружена, померла від запалення легень, похована на Волківському цвинтарі. Микола Васильович (18.02.1808-17.08.1845), статський радник.

Примітки

Література

Ланской Василий Сергеевич // Большая российская энциклопедия: [в 35 т.] / гл. ред. Ю. С. Осипов. — М. : Большая российская энциклопедия, 2004—2017.

Посилання

Ланской Василий Сергеевич