«Можливо, в Мічигані» — американський короткометражний музичний фільм жахів 1983 року, написаний і зрежисований Сесілією Кондит, з музикою Карен Складані, яка також зіграла роль Дженіс. Фільм розповідає про двох жінок, які шукають парфуми в универмазі поки їх переслідує вбивця-канібал в масці.

Кондит відносить фільм до "трилогії Джил Сендс". Мається на увазі три її фільми, в яких зіграла Джин Сендс: Beneath the Skin, Possibly in Michigan, та Not a Jealous Bone.

Сюжет Дві жінки, Шерон і Дженіс, обирають парфуми в порожньому універмазі, за ними слідує чоловік у масці з роззявленим ротом, одягнений у чорний костюм. Кажуть, що обидві жінки мають репутацію тих, що приваблюють агресивних чоловіків і змушують думати, ніби насильство — це їхня власна ініціатива. Артур (у титрах зазначений як «Прекрасний Принц»), чоловік, що йде за ними, представлений як людина, що розділяє ті самі вподобання, що й Шерон із Дженіс: насильство та парфуми.

Дженіс помічає Артура, й обидві жінки тікають з універмагу. Шерон і Дженіс розходяться після того, як доїхали додому, проте Артур йде за ними та стоїть біля будинку Шерон, чекаючи, поки Дженіс піде. Закадровий голос пояснює, що Артур носив стільки масок, що забув, хто він. «Він уявляв себе жабою, яка перетворилася на чарівного принца». Він підходить до вхідних дверей, виглядаючи як звичайний чоловік, і дзвонить у дзвінок.

Дженіс стріляє у різних маскованих фігур у своєму будинку, кожна з яких пересувається в інше місце після пострілу. Спляча Шерон прокидається і йде відчиняти двері. Побачивши, хто це, вона одразу падає на землю й дзвонить Дженіс. Поки вони розмовляють по телефону, Артур підбирає камінь у дворі Шерон, під яким виявляється гнила маска, розбиває вікно спальні та вривається всередину, залишаючи на ліжку скло з черв'яками. Дженіс стріляє у ще більше маскованих фігур. Поки Шерон описує Дженіс по телефону зовнішність Артура, той несподівано підходить до неї ззаду й спотвореним голосом каже: «щоб краще тебе з'їсти, моя люба». Шерон обертається, як Артур цілує її.

Багаторазово штовхаючи Шерон на ліжко, Артур стверджує, що в неї є два варіанти: або він з'їсть її відразу, або повільно розчленує, а потім з'їсть, стверджуючи, що робить це з любові. Дженіс стріляє у ще одну масковану постать і підходить до вхідних дверей Шерон. Артур, тепер тримаючи ніж, притискає Шерон до ліжка й починає душити її. Він каже їй, що зробив це із шістьма іншими жінками. Дженіс наводить пістолет на Артура й вбиває його. Шерон підводиться та з огидою дивиться на труп Артура.

Жінки кладуть тіло Артура на розстелені газети й починають розчленовувати його, готуючи суп із частин його тіла. Оголені, жінки їдять його кінцівки, годуючи собаку обрізками. Поки вони палять цигарки, Дженіс помічає за вікном ще одного чоловіка в масці. Вона подає знак Шерон, і фігура ховається, перш ніж Шерон встигає її побачити. Після їжі жінки загортають кістки Артура в газети й кидають їх у сміттєвий пакет. Після того, як вони виставляють пакет на узбіччя, приїжджає сміттєвоз і забирає його, знищуючи всі докази.

У ролях

Білл Блум — Артур, чоловік, який переслідує Шарон і Дженіс. Пізніше, після того, як він намагався вбити Шерон, жінки самі вбивають його. Блум з'являється лише на самому кінці фільму, але протягом усього часу, що Артур в масці, його грала режисерка Сесілія Кондит, хоч цього і не зазначено в титрах. Джил Сендс — Шерон, найкраща подруга Дженіс. Вона рятується від Артура і готує його кінцівки разом з Дженіс. Карен Складані — Дженіс, найкраща подруга Шерон. Вона підстрілює Артура і готує його кінцівки разом з Шерон.

Сприйняття Фільм отримав фінансування від Національного фонду мистецтв та Ради мистецтв Огайо. В рік виходу фільму його фінальна сцена була показана на CBN та The 700 Club, де їх описали як гомосексуальну, антисімейну та античоловічу. Через рік Національний фонд мистецтв визнав цей короткометражний фільм лесбійським і показав його в Музеї сучасного мистецтва. Фільм вперше набув розголосу в соціальних мережах у 2015 році в став популярним серед покоління Z. Джоан Морреал назвала фільм прикладом фантазії про помсту для феміністок, а Кріс Страєр сказав, що фільм розповідає про чоловіче насильство над жінками.

Див. також

Артхаусний мюзикл Авангард Аналоговий жах

Джерела

Посилання

Possibly in Michigan full video Plastic Masks: Possibly in Michigan as Urban Legend, a video essay by Stephen Broomer on Vimeo