.
Владислав Стефан Себила ()(нар. 6 лютого 1902 року в Клобуцьку, помер 11 квітня 1940 року в Харкові ) – польський поет, другий лейтенант піхотного резерву Війська Польського, жертва Катинського розстрілу .
Життєпис Син Генріки, уродженої Радловської, та Міхала, активіста за незалежність, вчителя та директора школи в Клобуцьку , народився в Клобуцьку поблизу Ченстохови. У віці трьох років втратив матір, і в 1910 році родина, включаючи нову дружину батька, переїхала з Клобуцька до Заглемб'я Домбровського , де батько поета отримав роботу вчителем . Почав писати вірші у віці восьми років, а також малював, грав на скрипці та фортепіано, а також компонував .
Закінчив початкову школу в Бендзіні , а потім розпочав навчання в реальному училищі в Сосновці, а після його ліквідації — у 1-й восьмикласній чоловічій гімназії Об'єднання середніх шкіл у Сосновці. Під час навчання в школі продовжував писати вірші, але приховував це від інших учнів .
Брав участь у Першому Сілезькому повстанні. Щоб вступити до армії, підтасував дату свого народження на два роки. Після закінчення бойових дій повернувся до середньої школи, яку закінчив у 1921 році, і, за наполяганням батька, вступив до Варшавської політехніки. Однак через рік перевівся на полоністику на філологічний факультет Варшавського університету, також відвідував лекції з історії живопису в Академії мистецтв .
З 1927 року був членом літературної групи «Квадриґа». У 1929–1931 роках редактор і співвидавець журналу «Квадриґа». З 1932 року був співробітником двотижневика «Зет» . Дебютував циклом віршів під назвою « Молитва » (1927) .
У 1928 році закінчив батальйон підхорунжих резерва піхоти № 5 у Лобзові. У 1929 році завершив військову службу, а потім повернувся до Варшави, де знову зайнявся літературним життям. У січні 1931 року підписав протест проти Берестейського процесу .
1 січня 1931 року було підвищено до звання підпоручника зі старшинством. Його було призначено до 13-го полку піхоти. Брав участь у навчаннях резерву в 1932, 1934 та 1936 роках на посаді командира взводу.
У 1935 році поет почав працювати на Польському радіо, де кожні два тижні вів літературну чвертьгодинну програму . У липні 1937 року Владислав Себила обговорював на радіо збірку віршів Станіслава Швайцера «Дзвони на цвинтарі: демонічні пісні», називаючи їх графоманськими. Швайцер, судовий стажер, образився на критику та подав на Себилу до суду, який визнав поета винним і засудив його до двох тижнів умовного арешту, штрафу в розмірі 50 злотих та покути в розмірі 100 злотих. Суд виніс вирок, незважаючи на думку експерта, літературного критика Кароля Віктора Заводзінського, який встановив, що межі критики не були перевищені .
У 1939 році його було мобілізовано, а після початку Другої світової війни брав участь у Вересневому поході. Після вторгнення радянських військ до Польщі 17 вересня 1939 року та вступу до Львова його було заарештовано радянською владою. Утримувався в Старобільському таборі . У 1940 році разом з військовополоненими, ув'язненими в Старобільську, був переведений до Харкова та розстріляний 11 квітня 1940 року офіцерами Харківського обласного управління НКВС та співробітниками НКВС, які прибули з Москви згідно з рішенням Політбюро ЦК ВКП(б) від 5 березня 1940 року. Похований у безіменній братській могилі в П'ятихатках , де з 17 червня 2000 року офіційно розміщується Кладовище жертв тоталітаризму в Харкові . Числиться у Старобільському списку НКВС під номером 3168 .
Після війни про нього мало писали, а його вірші не публікувалися до 1956 року, коли вийшли «Вибрані вірші» .5 жовтня 2007 року Міністр національної оборони Александер Щиґло рішенням № 439/MON посмертно підвищив його до звання поручника . Про підвищення було оголошено 10 листопада 2007 року у Варшаві під час церемонії «Пам’ятаємо Катинь – вшануймо пам’ять Героїв» .
Особисте життя 9 вересня 1928 року одружився з Сабіною Марією Кравчинською (1900–1980) у костелі Діви Марії в Кракові, а через рік народився єдиний син Вітольд .
Творчість Дебютував у 1927 році збіркою віршів під назвою «Молитва» . Писав вірші на пацифістські та антивоєнні теми, такі як поема « Невідомий солдат» та «4 вірші про війну» . Його творчість характеризувалася песимістичним баченням навколишнього світу , наявністю релігійних, символічних та катастрофічних елементів , формальною простотою та комунікативністю, а також посиланнями на Норвіда . Вірш «Млини» вважається вінцем творчості поета . Головним мотивом вірша є старий млин біля ставка, відомий поету з дитинства та юності, проведених у Клобуцьку . Був членом Профспілки польських письменників . Остання збірка віршів Владислава Себили була опублікована в 1938 році під назвою «Образи думки» . У 1956 році було опубліковано збірку «Вибрані вірші», друга збірка віршів «Вибрані вірші» з’явилася в 1972 році, а «Зібрані вірші» – в 1981 році . У 1999 році видавництво «Anagram» опублікувало ще одну збірку поезії Владислава Себила під назвою «Не знаю, що мені здорово» зі вступом Здзіслава Й. Пешковського та віршами, відібраними Єжи Коперським . У 2012 році Літературний музей імені Адама Міцкевича у Варшаві з нагоди 110-ї річниці народження та виставки «Владислав Себила. Ноктюрн + 1940» опублікував факсиміле його неопублікованого твору 1924 року під назвою «Повстання народу. Уривки позасценської драми. 7 видінь» .
Його творчість була натхненням для поета Тадеуша Гайця .
Твори «Пісні щуролова» (1930) «Егоїстичний концерт» (1934) «Образи думки» (1938)
посмертно «Вибрані вірші» (1956) «Вибрані вірші» (1972) «Зібрання віршів» (1981) «Не вір моїм гріхам» (1999) «Народне повстання» (2012)
Відзнаки Золотий академічний лавр (5 листопада 1938 р.) „za wybitną twórczość literacką”.
Вшанування З 1991 року Культурний центр у Клобуцьку носить ім'я Владислава Себила . Перед будівлею Культурного центру встановлено меморіальну дошку на честь поета.
Призначений Сеймом Республіки Польща одним із покровителів 2012 року . 16 квітня 2012 року пам'ять Себили вшанували урядовці Сілезького воєводства .
Іменем Себили названо вулиці в Ченстохові, Клобуцьку та Сосновці.
В рамках кампанії «Катинь... ми пам'ятаємо» / «Катинь... Врятуємо від забуття» у Плоцьку було посаджено Дуб пам'яті на честь Владислава Себили.
Ім'я Владислава Себили висічено на Катиньському пам'ятнику на цвинтарі Куле в Ченстохові
Владислав Себила та його дружина Сабіна увічнені однією з табличок Празької Зали слави, вбудованою в тротуар вулиці Стальової у Варшаві у 2017 році .
Див. також Польські військовополонені в радянському полоні (з 1939 року) Табори НКВС для польських військовополонених жертви Катинського розстрілу – вбиті в Харкові
Примітки
Література
Посилання
Twórczość Władysława Sebyły w serwisie Polona.pl