Ізраїльсько-єменські відносини (, ) — історичні та поточні двосторонні відносини між Ізраїлем та Єменом.

Держава Ізраїль та Республіка Ємен не мають дипломатичних відносин. З моменту офіційного заснування Ізраїлю в 1948 році, Ємен та його попередники (Єменське королівство і Єменська Арабська Республіка на півночі та Південний Ємен на півдні) неодноразово засуджували Ізраїль у контексті регіональних конфліктів із Палестиною та ширшим арабським світом. Від початку повстання хуситів у Ємені між хуситами та Ізраїлем відбувалися прямі удари.

Власникам ізраїльського паспорта або будь-якого паспорта з ізраїльською печаткою заборонено в'їзд до Ємену, а Ємен згідно з ізраїльським законодавством класифікується як «ворожа держава».

Історія Ємен займає стратегічне положення біля входу до Червоного моря та контролює Баб-ель-Мандеб, вихід Ізраїлю до Індійського океану та Далекого Сходу. Єменські євреї колись становили значну єврейську меншину в Ємені з особливим культурним контекстом, але більшість із них у середині ХХ століття іммігрували (гнані за етнічною та релігійною ознакою) до Ізраїлю.

У лютому 1948 року імама Ях'ю було вбито, і до влади прийшов Ахмад бін Ях'я. Новий імам закликав усіх арабів об'єднатися проти сіоністської держави. Він пообіцяв надати Єгипту допомогу у війні проти Ізраїлю, але його внесок був незначним. Після поразки арабів і створення Держави Ізраїль він побоювався, що Ізраїль може вимагати репарацій за єврейську власність у Ємені. З думкою про це він швидко привів у дію план масової єврейської еміграції, відомий як «операція «Чарівний килим», у результаті якого майже 50 000 євреїв безпечно вилетіли з Ємену.Jews And Muslims In Lower Yemen: A Study In Protection And Restraint 1918–1949

У 1964 році єгипетський пілот капітан Аббас Хільмі перебіг на бік Ізраїлю і повідомив своїм допитувачам, що єгиптяни використовують отруйний газ проти єменських роялістів. Силкуючись позбутися єгипетської військової сили, уряд роялістів звернувся до ОАР, щоб та спрямувала війська на боротьбу проти Ізраїлю.Without Glory in Arabia: The British Retreat from Aden (International Library of Colonial History), Peter Hinchcliffe

У спробі дослідити глибинні причини Шестиденної війни спостерігачі дійшли висновку, що і США, і Велика Британія прагнули виведення з Ємену єгипетських військ і що метою війни було відновлення режиму роялістів. Багато єменців були переконані, що за цим маневром стояв Ізраїль. У Південному Ємені поширилися чутки, що незадовго до свого виведення звідти британці співпрацювали з Ізраїлем у намаганні розбити племена Південної Аравії, щоб подовжити їхнє колоніальне панування.

Після Шестиденної війни Ємен розірвав дипломатичні відносини зі США через «сліпу вашингтонську підтримку Ізраїлю проти арабської справи в Палестині» та засудив Ізраїль за окупацію палестинських земель.Revolution and Foreign Policy: The Case of South Yemen, 1967–1987, Fred Halliday Поділ Ємену на дві країни після виведення британських військ викликав істотне занепокоєння у ізраїльтян. Представник єменського уряду запевнив американців, що «Північний Ємен нічого не зробить, щоб підірвати мирні зусилля США в поточних єгипетсько-ізраїльських переговорах щодо виконання Кемп-Девідських угод». На початку осені 1987 року арабо-ізраїльському конфлікту приділялося відносно мало уваги через те, що арабський світ перш за все зосередився на загрозі з боку Ірану, а ЄАР була так само стурбована іранською загрозою, як і її сусіди в Південній Аравії.

Південний Ємен 22 червня 1969 року відбулося повалення Кахтана аш-Шаабі та приведення до президентства Саліма Рубаї Алі.Jewish Emigration from the Yemen 1951–98: Carpet Without Magic

Резолюції з питань зовнішньої політики Об'єднавчого конгресу в жовтні 1975 року закликали до підтримки палестинців. Реагуючи на рейди Ізраїлю на південь Лівану, речник Південного Ємену Абд аль-Фаттах Ісмаїл засвідчив тісний зв'язок з арабським визвольним рухом у цілому.Revolution and Foreign Policy: The Case of South Yemen, 1967–1987 (Cambridge Middle East Library) by Fred Halliday У лютому 1977 року в Адені сердечно приймали Ясіра Арафата, де його називали «братом Арафатом президентом Палестини», а в березні 1977 року президент Рубія Алі зустрівся в Таїзі з главами держав Сомалі, Судану та ЄАР, щоб розглянути шляхи зміцнення арабської солідарності «для протистояння агресивній політиці Ізраїлю та сіоністським силам, що її підтримують». У відповідь на звинувачення Вашингтона в тому, що Південний Ємен підтримував тероризм, посадовці МЗС в Адені заявили, що підтримка справедливої ​​справи національно-визвольних рухів, придушених сіоністськими імперіалістичними та расистськими режимами, не становлять акт тероризму.

Однак після блокади 1973 року Ємен не переривав вільного судноплавства ізраїльських суден, що прямували з Ейлата, і коли у вересні 1979 року радянський прем'єр Олексій Косигін відвідав Аден, Південний Ємен був готовий прийняти принцип свободи судноплавства для всіх кораблів з «усіх суміжних держав». Водночас посадовці в Адені продовжували висловлювати солідарність зі своїми арабськими сусідами. Тому в 1976 році Південний Ємен надіслав у Ліван війська у складі арабських сил стримування, а коли в лютому 1978 року Алі Насір Мухаммед відвідав Москву, оприлюднене відповідними двома урядами спільне комюніке засудило ізраїльсько-єгипетський діалог.Yemen Foreign Policy and Government Guide

У 1982 році Південний Ємен пристав на пропозицію Північного Ємену розмістити у себе сили ОВП після того, як ізраїльтяни їх виселили з Лівану. 1983 року вона відіграла велику дипломатичну роль у відновленні єдності в палестинському таборі.Perilous Prospects: The Peace Process And The Arab-israeli Military Balance

Після возз'єднання Сана заперечила таємні переговори відносно переміщення євреїв до Ізраїлю. В інтерв'ю радіо Амман заступник міністра інформації Ємену Абд-аль-Рахман аль-Аква спростував повідомлення з ізраїльських і американських джерел про спроби передати єменських євреїв Ізраїлю. Коли лондонська газета Sunday Times сповістила, що Ізраїль готується перевозити повітряним шляхом єменських євреїв до себе, єменські джерела заперечили, що Сана вирішила виганяти євреїв, додаючи, що «громадяни Ємену, включно з євреями, мають право їздити в будь-яку країну, крім Ізраїлю». Аріель Шарон, який пізніше став міністром житлово-комунального господарства Ізраїлю, як повідомлялося, зазначав, що в Ізраїль збиралися емігрувати 1600 єменських євреїв, а міністр інтеграції равин Іцхак Перец заявив, що Ізраїль використовував «таємні зусилля, щоб вивезти з Ємену 1500 євреїв». У травні 1992 року радіо Монте-Карло арабською мовою передавало, що «відповідальне» єменське джерело заперечило правдивість повідомлення про імміграцію євреїв. Навесні 1993 року ізраїльські джерела сповіщали, що близько 100 євреїв таємно іммігрували в Ізраїль. Намагаючись приховати питання імміграції, єменські джерела розповідали, що визначні євреї прохали захисту від спроб Ізраїлю присилувати їх іммігрувати в Ізраїль.

Восени 1993 року президент Ємену Салех зустрівся з головою Політбюро ХАМАС Мусою Абу Марзуком, висловивши повну підтримку палестинській боротьбі. Вони обговорили способи досягнення згоди між усіма палестинськими угрупованнями щодо спільної стратегії. В інтерв'ю одному єгипетському тижневику Салех заявив, що його країна ладна провести зустріч усіх палестинських угруповань, щоб обговорити їхні розбіжності та згуртувати їхні лави. В іншому інтерв'ю лондонській арабській газеті Басіндва зазначив, що Ємен докладе всіх зусиль задля примирення всіх угруповань у палестинському таборі, і закликав палестинців не допустити, щоб Ізраїль набував вигоди від розбіжностей у їхніх лавах. Даючи інтерв'ю єгипетській пресі, Басіндва заявляв, що його уряд підтримає будь-яке рішення, яке ухвалять палестинці. А коли його запитали про майбутнє палестинських сил, розміщених у Ємені, він відповів, що «палестинські сили, розташовані в Ємені, насправді перебувають на своїй батьківщині. Але чи вирішать вони залишитися, чи піти, — це питання, яке вирішувати Організації визволення Палестини».A History of Modern Yemen, Paul Dresch

Попри свою готовність пом'якшити своє ставлення до Ізраїлю, Сана не була готова зробити жодного кроку, який міг би запустити критику арабів проти неї. Навіть повідомлення про послаблення бойкоту арабів проти Ізраїлю з боку Оману та інших держав Перської затоки не надихнули єменський уряд наслідувати цей приклад. У заяві для «Аль-Аграм» Басіндва зауважив, що його країна не готова припинити бойкот Ізраїлю до того, як на Близькому Сході стане дійсністю справедливий і всеосяжний мир.

Єменський уряд, здавалося, заповзявся підтримувати дружні взаємини з Єгиптом, навіть незважаючи на те, що останній уклав мирну угоду з Ізраїлем. Під час свого візиту в Каїр у серпні 1993 року Басіндва сказав: «Відносини між Єменом та Єгиптом пустили глибоке коріння. Ці відносини були охрещені кров'ю, коли єгипетський народ і армія допомогли Ємену в часи нашої революції проти правління віджилих імамів і британського колоніалізму». В інтерв'ю одній єгипетській газеті Салех висловив беззастережну підтримку своєї країни Єгиптові.

У березні 1994 року член Президентської ради Ємену шейх Абд-аль-Маджид аз-Зіндані застеріг від того, що він розцінив як іноземну і сіоністську схему розділу Ємену на кілька бездержавних територій, щоб полегшити оволодіння його нафтовими багатствами і стратегічним положенням, особливо в Баб-ель-Мандебській протоці. 1995 року між Єменом та Еритреєю виник конфлікт через стратегічно важливі острови Ханіш у Червоному морі. Єменці були впевнені, що до конфлікту замішаний Ізраїль. Віцепрем'єр-міністр і міністр закордонних справ Ємену Абд аль-Карім аль-Айрані заявив на пресконференції:

Ведучи словесну війну проти Ізраїлю, Ємен продовжував тісно співробітничати з Іраном та Іраком. Він засуджував політику США щодо Іраку і за будь-якої нагоди допомагав Саддаму Хусейну. На думку лондонської газети «Ашарк аль-Аусат», восени 1993 року в Ємені проходили вишкіл 19 іракських пілотів. За словами міністра внутрішніх справ Ірану Алі Мохаммада Бешараті, сприяння відносинам його країни з Єменом було стрижневою ознакою іранської дипломатії.Zeev Maoz, Defending the Holy Land: A Critical Analysis of Israel's Security & Foreign Policy

У лютому 1996 року чільні діячі Арабської демократичної партії та члени кнесету Абд-аль-Ваххаб Даравша і Талеб ас-Сані прибули до Сани на запрошення єменського парламенту — Палати представників. Єменський уряд не побажав дати розголос їхньому візиту.

Навесні 1996 року віцепрем'єр-міністр і міністр закордонних справ Ємену Абд аль-Карім аль-Айрані заявив, що його уряд із глибокою підозрою ставиться до того, що він назвав «намірами та серйозністю сіоністської організації у пошуку миру». Прем'єр-міністр Ємену Фарадж Саїд бін Ґанем обговорив питання національної безпеки зі своїм єгипетським колегою Камалем Ганзурі, а помічник міністра закордонних справ Ємену Ід Алі Абдель Рахман заявив репортерам, що Сана не вживатиме жодних заходів до встановлення дипломатичних відносин з Ізраїлем, доки останній не погодиться на створення палестинської держави зі столицею у Східному Єрусалимі.

У жовтні 2008 року сили безпеки заарештували шістьох ісламістських бойовиків, здогадно пов'язаних з ізраїльською розвідкою. У березні 2009 року суд державної безпеки засудив 27-річного Абдуллу аль-Хайдарі на смертну кару, визнавши його винним у встановленні зв'язків з канцелярією колишнього прем'єр-міністра Ізраїлю Егуда Ольмерта. Апеляційний суд також підтвердив трирічний строк ув'язнення для іншого засудженого у цій справі, 24-річного Емада Алі аль-Раймі. Крім того, суд скоротив вирок третьому засудженому, 25-річному Алі Абдуллі аль-Махфалу, з п'ятьох до трьох років.Sanaa SABA Online in English, 16 February 2009 Трьох інших підозрюваних було звільнено ще перед судом за браком доказів.

Єменська реакції на військові дії Ізраїлю (2006—2014)