Висадка в затоці Сувла (; ) — морська десантна операція військ Британської імперії з висадки морського десанту в затоці Сувла на егейському узбережжі Галліполійського півострова в Османській імперії в рамках Серпневого наступу в Галліполійській кампанії Першої світової війни. Операція з висадки морського десанту була останньою спробою британців вийти з глухого кута, що утворилася при проведенні Дарданелльської кампанії. Висадка, яка розпочалася в ніч на 6 серпня 1915 року, мала на меті підтримати прорив корпусу АНЗАК за межі захопленого у квітні 1915 року плацдарму, що знаходився південніше у 8 км.
Хоча спочатку висадка в Сувлі була відносно успішною, завдяки незначному опору османських сил, вона була невдало організована із самого початку і швидко зайшла в ту ж глуху точку, що й з десантами в бухті Анзак та мисі Геллес. 15 серпня, після тижня нерішучості та бездіяльності, британського командувача десантом у Сувлі, генерал-лейтенанта сера Фредеріка Стопфорда, було звільнено. Його командування часто вважається одним з прикладів найнекомпетентнішого керівництва генерала в роки Першої світової війни.
Передумови 7 червня 1915 року Дарданельський комітет під керівництвом лорда Кітченера ухвалив рішення щодо посилення Середземноморських експедиційних сил генерала сера Яна Гамільтона трьома дивізіями Нової армії, необхідні для посилення військ у кампанії. Також був прийнятий план прориву з плацдарму Анзак командира Австралійсько-Новозеландського армійського корпусу (АНЗАК) генерал-лейтенанта Вільяма Бірдвуда.
Висадку в Сувлі мав здійснити новосформований британський IX корпус, що спочатку складався з двох бригад 10-ї (Ірландської) дивізії та всієї 11-ї (Північної) дивізії. Командування IX корпусом було доручено генерал-лейтенанту серу Фредеріку Стопфорду. Британський військовий історик Джон Фуллер висловився про Стопфорда, що той «не мав жодної уяви про те, що означає генеральство», і справді його призначили не через його досвід (він мало бачив бойових дій і ніколи не командував людьми в бою) чи за його енергію та ентузіазм (йому був 61 рік, і він вийшов у відставку в 1909 році), а через його посаду у списку старшинства. Гамільтон просив призначити або генерал-лейтенанта Джуліана Бінга, або генерал-лейтенанта Генрі Роулінсона, обох досвідчених командирів корпусів Західного фронту. Єдиними доступними генералами відповідного старшинства були Спенсер Юарт, якого Гамільтон вважав занадто «кремезним» і таким, що не мав недавнього досвіду роботи з військами, та Стопфорд, якого було обрано шляхом відсіву.
План операції Висадку десанту планувалося розпочати о 22:00 6 серпня 1915 року з одночасним проведенням відволікаючих дій на Геллесі (бій за критійські виноградники) та Анзаку (бій за одиноку сосну). Початковий план у Сувлі полягав у тому, щоб висадити 11-ту дивізію на берег на південь від мису Нібрунесі, південного мису затоки, оскільки вважалося небезпечним висаджуватися в темряві в самій затоці, де були невідомі мілини. 30-та та 31-ша бригади 10-ї дивізії мали висадитися наступного ранку. Метою IX корпусу було захоплення кільця пагорбів, що оточували рівнину Сувла; Кіреч-Тепе на півночі вздовж затоки Сарос, Текке-Тепе на сході та відріг Анафарта на південному сході.
Коли 22 липня Стопфорду вперше показали план, він заявив: «Це хороший план. Я впевнений, що він матиме успіх, і вітаю того, хто відповідав за його розробку». Начальник штабу Стопфорда, бригадний генерал Гамільтон Рід, не дуже його підтримав, і його сумніви та упередження змогли схилити Стопфорда до перемоги. Рід був артилерійським офіцером, який отримав хрест Вікторії під час англо-бурської війни. Служачи на Західному фронті, він вважав, що жодного штурму укріплених позицій не можна здійснити без попередньої артилерійської підготовки та подальшої підтримки. Остаточні накази, видані Стопфордом та командиром 11-ї дивізії генерал-майором Фредеріком Гаммерслі, були неточними та вимагали лише зайняти висотку, «якщо це можливо».
На відміну від висадок у квітні 1915 року, IX корпус був забезпечений спеціально побудованими десантними суднами, відомими як «Жуки», які були броньованими та самохідними.
Командувач 5-ї турецької армії, генерал Отто Ліман фон Зандерс, добре знав про неминучу нову висадку завдяки повідомленням про скупчення військ на грецьких островах, проте він не був впевнений, де саме буде здійснено висадку. Британські дезінформаційні операції створили уяву, що ймовірною є висадка на азійському березі, тому османській армії довелося тримати там три дивізії, ще три були розміщені за 50 км на північ від Сувли в Булаїрі на перешийку півострова. Сувлу захищали три батальйони «Загону Анафарта» під командуванням баварського кавалерійського офіцера майора Вільгельма Вільмера, завданням якого було затримувати будь-яке просування противника до прибуття підкріплення. У Вілмера не було кулеметів, а польова артилерія мала мало гармат. Вілмер збудував три опорні пункти: один на Кіреч-Тепе на півночі, один на пагорбі 10 у центрі та один на Шоколадному пагорбі, поблизу південного краю солоного озера, що лежало за плацдармом.
Коли розпочався наступ на Лоун-Пайн, Вілмеру було наказано відправити один батальйон як підкріплення на сусідній відтинок фронту, в результаті виявилося, що, коли 20 000 британців почали висаджуватися в Сувлі, їм протистояли лише 1500 османських солдатів.
Висадка Незадовго до 22:00 6 серпня 1915 року 32-га та 33-тя бригади 11-ї дивізії почали висадку на берег на ділянку «B» південніше мису Нібрунесі. У першому бою дві роти 6-го батальйону Йоркширського полку вибили османських захисників з невеликого пагорба Лала-Баба, що височів над пляжем. При цьому британці зазнали важких втрат: усі офіцери йоркширців, крім двох, були вбиті або поранені, а також третина особового складу підрозділу.
Невдовзі після цього 34-та бригада спробувала висадитися на пляжі «А» в затоці Сувла, але висадка пішла невдало із самого початку. Командир полку отримав поранення в голову на світанку, а 9-й батальйон втратив 6 інших офіцерів убитими та 7 пораненими. Лише одному батальйону вдалося здобути найбільшого успіху у висадці, пробившись до хребта Кіреч-Тепе та далі вздовж нього на схід, втративши при цьому 200 осіб.
В інших місцях висадка на плацдарм проходила в хаосі, оскільки її було здійснено в непроглядній темряві, що призвело до великої плутанини: підрозділи змішувалися, а офіцери не могли визначити свою позицію чи цілі. Пізніше, коли зійшов місяць, британські війська стали мішенями для османських снайперів. Спроби захопити пагорб 10 зазнали невдачі, оскільки ніхто в полі не знав, де знаходиться пагорб 10. Невдовзі після світанку його було знайдено та захоплено, оскільки османський ар'єргард відступив протягом ночі.
Стопфорд вирішив командувати висадкою зі шлюпа «Джонквіл», але оскільки висадка вже тривала, він заснув. Першу новину про бій він отримав, коли командир Анвін піднявся на борт о 4 ранку 7 серпня, щоб запобігти подальшим висадкам у затоці Сувла.
7 серпня прогрес був мінімальним. Дві бригади 10-ї дивізії висадилися на берег, чим ще більше посилили плутанину. У денну спеку солдати відчайдушно потребували питної води. Ближче до вечора було захоплено два пагорби на схід від солоного озера; це були єдині здобутки за перший день висадки на берег в затоці Сувла. IX корпус зазнав втрат у 1700 осіб за перші 24 години, що перевищує загальну чисельність загону Вілмера.
Тепер фон Сандерс наказав двом дивізіям з Булаїра, 7-й османській дивізії та 12-й османській дивізії, під командуванням Фейзі-бея, рухатися на південь до Сувли.
Стопфорд не висадився з «Джонквіля» 7 серпня. До кінця дня британський ланцюг командування повністю розвалився.
Отримавши повідомлення Стопфорда, який доповідав про задовільні результати першого дня, командувач Гамільтон вирішив особисто прибути на Сувлу. Тим часом, війська Британської імперії повністю ув'язли на березі і абсолютно не просувалися вперед. Нарешті, вдень 8 серпня, майже через два дні після початку висадки, Гамільтон отримав чітке уявлення про події. У супроводі Аспіналла та комодора Роджера Кіза він переправився на «Джонквіл» до Стопфорда, який нарешті висадився на берег.
Стопфорд планував розпочати наступ наступного ранку, 9 серпня. Гамільтон наполягав на негайному просуванні, тому о 18:30 32-й бригаді було наказано пройти 4 км до хребта Текке-Тепе. Марш у темряві по незнайомій, пересіченій місцевості був важким, і бригада наблизилася до вершини лише о 4-й ранку 9 серпня. Османські підкріплення досягли хребта незадовго до них і зустріли виснажену британську піхоту багнетною атакою. За лічені хвилини 32-га бригада була практично знищена, а залишки батальйонів розсіялися та дезорганізовано відступили назад на плацдарм.
Гамільтон записав у своєму щоденнику: «Моє серце закам'яніло серед боротьби на півострові, але страждання цієї сцени майже зламали його… Слова марні».
Ввечері 8 серпня почали прибувати османські війська, як і очікували британці. Фон Зандерс хотів атакувати негайно, але Фейзі-бей заперечив, заявивши, що люди виснажені та не мають артилерійської підтримки для проведення успішного наступу, тому фон Зандерс відсторонив його й призначив Мустафу Кемаля, командира 19-ї османської дивізії, яка билася під Чунук-Баїром, на його місце. Кемаль, який виявився агресивним та проявив здібності у боях з корпусом АНЗАК. Інтенсивність боїв під Сувлою зросла 9 серпня, але можливість для британців швидко просунутися вже зникла.
Підкріплення прибували, 53-тя (Валлійська) піхотна дивізія почала висаджуватися на берег у ніч на 8 серпня, а 54-та (Східноанглійська) дивізія прибула 10 серпня, але командування залишалося паралізованим.
Гамільтон нарешті телеграфував Кітченеру, що генерали IX корпусу «непридатні» до командування. Кітченер швидко відповів 14 серпня: «Якщо ви вважаєте за необхідне замінити Стопфорда, Магона та Гаммерслі, чи є у вас компетентні генерали, які могли б зайняти їхнє місце? З вашого звіту я вважаю, що Стопфорд має повернутися додому. Це війна молодих людей і нам потрібні командири, які повною мірою скористаються можливостями, які трапляються рідко. Тому, якщо якісь генерали зазнають невдачі, не вагайтеся діяти швидко. Будь-яких генералів, яких я маю в наявності, я надішлю вам».
15 серпня Гамільтон звільнив Стопфорда, Гаммерслі також був звільнений. Два командири дивізій добровільно склали з себе повноваження.
Наслідки Генерала Стопфорда звинувачують у провалі десантної операції в Сувлі, але зрештою відповідальність лежить на лорді Кітченері, який, будучи військовим секретарем, призначив літнього та недосвідченого генерала на командування корпусом, а також на сері Яні Гамільтоні, який прийняв призначення Стопфорда, а потім не нав'язав свою волю підлеглому. 13 серпня Гамільтон написав у своєму щоденнику: «Чи варто було мені піти у відставку раніше, ніж дозволити, щоб мені нав'язували старих та недосвідчених генералів?» На той час було вже надто пізно і звільнення Стопфорда сприяло падінню Гамільтона, яке сталося 15 жовтня, коли його звільнили з посади командувача Середземноморських експедиційних сил.