Шалва́ Па́влович Чигири́нський (; нар. 1 липня 1949, Кутаїсі, ГРСР, СРСР) — російський підприємець. Був одним з основних співвласників британської нафтової компанії . Як основний власник компанії Russian Land Ltd займався реалізацією великих девелоперських проєктів: реконструкцією готелю «Росія», будівництвом у «Москва-Сіті», спорудженням у Нагатінській заплаві культурно-ділового центру «», реставрацією «Нової Голландії». За оцінкою журналу Форбс, станом на 2008 рік посідав 524-те місце у світовому рейтингу найбагатших людей планети та 58-ме місце у списку мільярдерів Росії.
Життєпис Шалва Чигиринський народився 1 липня 1949 року в Кутаїсі в єврейсько-грузинській родині. Наприкінці 1960-х років приїхав до Москви й вступив до Московського державного медичного інституту імені Сєченова. Перші гроші заробив на торгівлі антикваріатом.
1987 року виїхав до Іспанії, згодом перебрався до ФРН займатися рієлторським бізнесом. Там познайомився з банкіром Карлом-Гайнцом Штоком. Вони створили компанію S+T Group Handels GMBH, яка почала працювати в Росії.
Девелоперський бізнес На початку 1990-х років Чигиринський повернувся до Росії й як основний власник німецької компанії S+T Group Handels GMBH почав реалізовувати проєкти з будівництва та реконструкції об'єктів нерухомости, зокрема й у Москві. Перші девелоперські проєкти Чигиринський реалізував ще за першого мера Гаврила Попова. Першим знаковим об'єктом у Москві стала офісна будівля для московського будівельного комплексу, розташована в . Ще на початку 1990-х років Шалва Чигиринський познайомився з мером Москви Юрієм Лужковим та його дружиною , що забезпечило зростання його девелоперського бізнесу. Згодом Чигиринський викупив у Штока його частку, а компанію перейменував на «СТ Груп», у 1997 році став головою ради директорів компанії «СТ Груп».
2001 року Чигиринський на паритетних засадах з урядом Москви заснував «Московську девелоперську компанію» (МДК). Найвідомішими проєктами МДК стали будівництво Московського міжнародного ділового центру «Москва-Сіті», створення у столиці за угодою з німецькою групою Metro мережі з 20 гіпермаркетів Metro-Real.
2002 року Шалва Чигиринський передав свої активи в компанії «СТ Груп» своєму молодшому братові Олександрові, який у 2007 році перейменував компанію на групу «Снігурі». Сам же Шалва Чигиринський створив компанію ТОВ «СТТ Груп», якій належали 50 % акцій МДК (таку саму частку мав уряд Москви).
У 2007 році Чигиринський перевів усі девелоперські проєкти на баланс компанії Russian Land Ltd.. Станом на середину 2007 року загальний обсяг відомих проєктів Чигиринського перевищував 2 млн м². Найбільші — будівництво у «Москва-Сіті» (400 тис. м²), багатофункціонального комплексу «Югра» у Ханти-Мансійську (161 тис. м²), реконструкція готелю «Росія» (410 тис. м²) та острова Нова Голландія в Петербурзі (68 тис. м²). Архітектором більшости знакових проєктів Чигиринського був сер Норман Фостер.
До реалізації великих проєктів Чигиринський залучав партнерів. У реалізацію Нової Голландії разом із ним інвестував Ігор Кесаєв, проєкти двох «Росій» — хмарочоса в «Москва-Сіті» та комплексу в Зарядді — реалізовувалися за фінансової участи власника Магнітогорського металургійного комбінату .
Шалва Чигиринський планував 2008 року вивести свою девелоперську компанію на Лондонську фондову біржу. У межах первинної публічної пропозиції компанія могла розмістити на LSE 18–20 % акцій, а очікувана капіталізація компанії могла становити близько 10 млрд доларів США. Отож, обсяг розміщення міг становити 1,8–2 млрд доларів США. Напередодні світової фінансової кризи 2008 року, за даними журналу Форбс, маючи статки 2,5 млрд доларів США, Шалва Чигиринський посідав 44-те місце у списку найбагатших росіян.
Нафтовий бізнес Паралельно з девелоперським бізнесом у 1990-х роках Шалва Чигиринський почав займатися нафтовим бізнесом. У 1996 році він разом із British Petroleum створив компанію «Петролкомплекс», яка почала займатися створенням мережі автозаправних станцій у Москві під маркою BP. Чигиринському належало 25 % компанії.
1999 року Чигиринський став основним власником нафтових компаній «Евіхон» і «Югранєфть», які володіли унікальними за запасами і Салимським родовищами. Того ж року об'єднав свої нафтові активи з британською компанією , що мала лістинг на Лондонській фондовій біржі (AIM), завдяки чому став її основним власником і директором.
2000 року Чигиринський спільно з урядом Москви зайнявся створенням «Московської нафтової компанії» (МНК, пізніше — Московська нафтогазова компанія, МНГК) — за участи «Центральної паливної компанії» (ЦПК), яка належала урядові Москви. Того ж року він обійняв посаду президента МНК, а в січні 2001 року став президентом Центральної паливної компанії (ЦПК), що володіла мажоритарним пакетом голосувальних акцій ВАТ «Московський нафтопереробний завод» (МНПЗ). 2003 року Чигиринський став генеральним директором, а 2004-го — президентом ВАТ «МНГК» (головою ради директорів компанії був мер Москви Юрій Лужков), відтіснивши від МНПЗ «Сибнєфть», яка претендувала на контроль із 2001 року після придбання частки «Лукойлу».
Ще у 2000 році Шалва Чигиринський і Роман Абрамович створили спільне підприємство «Сібнєфть-Югра», половину якого отримало дочірнє підприємство Sibir Energy — компанія «Югранєфть», другим співвласником стала «Газпром нєфть». «Югранєфть» внесла до статутного капіталу СП ліцензії на Південно-Приобське та Східно-Пальяновське нафтові родовища. Однак у 2004 році Чигиринський виявив, що частка «Югранєфті» після кількох додаткових емісій на користь афілійованих із «Сібнєфтю» компаній була розмита до 0,98 %. Sibir Energy твердила, що емісії відбувалися без її відома, і безуспішно оскаржувала розмивання частки в російських та міжнародних судах. Цей епізод став причиною розладу між братами Чигиринськими — Шалва звинуватив Олександра, партнера Абрамовича, у попуску, що призвело до розмивання активів.
У 2005 році Чигиринський продав половину своїх акцій Sibir Energy бізнесменові Ігореві Кесаєву, з яким був знайомий із початку 1990-х років.
Восени 2007 року Sibir Energy та уряд Москви об’єднали активи у сфері нафтопереробки, унаслідок чого Sibir Energy стала власником 100 % акцій ВАТ «Московська нафтогазова компанія» (МНГК), яка, своєю чергою, володіла 50,08 % акцій Московського НПЗ, 38 % «Моснефтепродукта» (мережа нафтобаз і АЗС у Підмосков’ї) та 100 % «Московської паливної компанії» (мережа АЗС у Москві). Загалом під контролем об’єднаної компанії перебувало 139 заправних станцій і паливних баз у Московському регіоні. Натомість уряд Москви отримав 18,03 % звичайних акцій компанії та опціон на право викупу ще 3,16 % протягом півтора року. Завдяки цій угоді було завершено створення вертикально інтегрованої нафтової компанії.
Фінансова криза 2008 року 2008 року вибухнула світова фінансово-економічна криза, унаслідок якої впав попит на нерухомість і було заморожено кредитні лінії. У підсумку постраждали всі знакові девелоперські проєкти Чигиринського, а слідом за ними й нафтовий бізнес.
У грудні 2008 року було оголошено, що Sibir Energy викупила 50 % проєкту вежі «Росія» і що Чигиринський готовий продати їй з дисконтом інші свої девелоперські активи. Спочатку компанія, у якій 18 % акцій належало уряду Москви, збиралася взяти на себе боргові зобов’язання Russian Land Чигиринського (213 млн доларів), але в лютому 2009 року Sibir Energy відмовилася від домовленостей і зажадала від Чигиринського повернути вже виплачені кошти. Після цього Лондонська біржа на прохання компанії призупинила торги її акціями. Ситуацію ускладнили вимоги кредиторів, які надавали кредити компанії Russian Land, поручниками за якими виступали особисто Чигиринський і компанія Gradison Consultants Inc..
2009 року Чигиринський переїхав із Росії до Ізраїлю, громадянином якого він є. У 2010 році в Лондоні було укладено мирову угоду між Чигиринським, компанією Sibir Energy та всіма його кредиторами. Однак це коштувало Чигиринському втрати його частки в нафтовій компанії та значної частини його девелоперських активів. Унаслідок серії угод контроль над Sibir Energy отримала «Газпром нефть», спадкоємиця «Сібнєфті». Узимку 2011 року вона викупила за 740 млн доларів у уряду Москви його пакет, довела володіння до 100 % акцій компанії, а потім інтегрувала її до своєї структури.
У 2011 і 2012 роках Шалва Чигиринський вийшов із проєктів вежі «Росія» та готелю «Росія», продавши свою частку в проєктах Рашникову й Надеру за 60 млн доларів (23 млн доларів за готель і 37 млн доларів за вежу)
Міжнародні проєкти 2013 року Чигиринський переїхав до США й зайнявся девелопментом нерухомости. Він брав участь у будівництві 32-поверхового готелю Margaritaville Resort Times Square, розташованого на розі Сьомої авеню та Західної 40-ї вулиці в Нью-Йорку. Готель було визнано «Найкращим новим готелем 2021 року» за версією USA Today «10 Best Readers' Choice Awards». Після відкриття готелю Шалва Чигиринський заявив, що ринок «курортів крокової доступности» або «вертикальних курортів» є надзвичайно перспективним. Він оголосив про плани відкрити другий подібний проєкт у Чикаго, а ще про розроблювані проєкти будівництва таких готелів у містах Канади, а також у Токіо, Гонконгу та Сінгапурі.
Родина З першою дружиною Тамарою Шалва Чигиринський познайомився 1970 року. У шлюбі народився син Вадим. У 1981 році подружжя розлучилося.
Другою дружиною Шалви Чигиринського була Тетяна Панченкова. Шлюб тривав із 2003 до квітня 2009 року. Після цього розпочався багаторічний скандальний шлюборозлучний процес із судами в Росії та США. У листопаді 2012 року Панченкова подала позов до судових інстанцій штату Коннектикут, звинувачуючи колишнього чоловіка у «фізичному, психологічному та емоційному насильстві» протягом 10 років; вона ще й порушила проти нього окрему справу, вимагаючи значних виплат після розлучення, які, з її слів, належали їй згідно з рішенням російського суду. Однак у жовтні 2014 року суд присяжних міста Вотербері визнав Чигиринського невинуватим за всіма висунутими обвинуваченнями. У червні 2014 року Чигиринський звернувся з позовом до федерального суду Нью-Йорка, звинувативши Панченкову в незаконному збагаченні внаслідок розпродажу частини колекції предметів мистецтва загальною вартістю 120 млн доларів, переданої їй у довірче управління в інтересах дітей, а ще в приховуванні під час розлучення нерухомости у США.
У розпал затяжного юридичного спору Панченкова звинуватила Чигиринського в насильстві над власною донькою. 7 березня 2016 року суд Стамфорда (штат Коннектикут) за підсумками попереднього розслідування видав ордер на арешт Шалви Чигиринського. Чигиринський звинувачень не визнав, однак сам з’явився до поліції та був затриманий. 17 березня Верховний суд Коннектикуту відпустив його під заставу в розмірі 50 тис. доларів США. На початку червня 2016 року суд Стамфорда, розглянувши обставини справи, видав ордер на арешт уже самої Тетяни Панченкової за обвинуваченням у діях, «що спричинили ризик завдання шкоди неповнолітнім та їхнього морального розбещення». Ордер став наслідком експертизи, яка показала, що Тетяна «маніпулювала своїми дітьми з метою розпалювання в них ненависті до рідного батька» та інструктувала щодо «правильних» відповідей у суді. У серпні 2016 року завершився процес у справі про опіку. Суд дозволив Чигиринському підтримувати контакти з дітьми.
На початку лютого 2017 року суд штату Коннектикут закрив справу проти Чигиринського, визнавши підприємця невинуватим. У листопаді 2017 року колишнє подружжя врегулювало в США майновий спір, справу щодо додаткових виплат теж було припинено. Чигиринський возз’єднався з усіма дітьми.
Примітки