Водяни́й Я́ків Миха́йлович (20 жовтня 1886, Сміла Черкаського повіту Київської губернії, Російська імперія — 10 травня 1940, Київ, УРСР) — український політичний, військовий і громадський діяч, драматург, підприємець; командир бойової дружини партії есерів, смілянський полковник Вільного козацтва (з жовтня 1917), повстанський отаман (1921).
Відповідно до українського законодавства, є борцем за незалежність України у ХХ столітті.
Життєпис Яків Михайлович Водяний народився 20 жовтня 1886 року в місті Сміла Черкаського повіту Київської губернії в багатодітній селянській родині. За фахом учитель.
Політична діяльність в Російській імперії З 1905 року — член партії соціалістів-революціонерів.
В 1906 р. група есерів, серед яких був і Яків Водяний, готували повстання на Чигиринщині. Тричі заарештований царським урядом (1906, 1907, 1909).
З 1907 — член есерівської організації «Українська народна оборона», командир бойової дружини партії есерів в Києві.
Після арешту в 1907 р. відбув піврічне ув'язнення в Лук'янівській в'язниці у Києві, висланий на три роки до Наримського краю (нині у межах Томської обл., РФ), звідки втік.
В еміграції 1908 року — на еміграції в Галичині, у Львові.
Восени 1908 р. повертається до Києва, де його знову арештовують і відсилають до Наримського краю, звідки знову втікає.
1911-17 — емігрує до Японії, потім Австралії. Пише п'єсу «Право Сваволі».
Повернення до України. Отаман Холодного Яру
Після Лютневої революції повертається на Батьківщину.
З середини 1917 — один з організаторів і полковник Вільного козацтва, делегат Першого з'їзду Вільного козацтва в Чигирині. Черкаський полковий отаман.
У січні — березні 1918 р. смілянські вільні козаки під його керівництвом беруть участь у боях проти російського війська, що поверталось із Західного фронту до Росії. Особливо успішна операція Вільного козацтва, зокрема і смілянського, була проти 8-ї російської армії в районі ст. Бобринська. Вів боротьбу з більшовицькими військами, виступав проти радянської окупації України. Заочно засуджений ЧК до розстрілу (1919).
З 1920 року — повстанський отаман.
1921 — Отаман Холодного Яру, співпрацює з отаманами Ларіоном Загороднім, Юхимом Ільченком, Пилипом Хмарою та іншими.
На той час межі Холодноярської республіки були далеко за кордонами Холодного Яру. Керівництво Холодноярської організації визнавали й прибережні села вгору по Дніпру до Черкас: Рацеве, Тіньки, Боровиця, Топилівка, Сагунівка, Худяки, Бужин, Леськи та інші), чигиринські села, що розкинулися на берегах Тясмину (Погорільці, Чорнявка, Трушівці, Худоліївка та інші).
Підпорядковувались Холодному Яру вереміївські отамани Панас Келеберда та Іван Савченко-Нагірний (Золотоніський повіт Полтавської губернії, тепер Чорнобаївський район Черкаської області), отаман із с. Балаклії, що за м. Смілою у бік Києва, Іван Полтавець-Остряниця, смілянський отаман Яків Водяний, Голова Уманського повстанкому Петро Дерещук (відповідно і села Уманського повіту), отаман Петро Кучма з с. Аджамки, що неподалік м. Єлисаветграда (нині Кропивницький), Єлисаветградський повстанком на чолі з Тихоном Березняком, мліївський ватажок Трохим Голий-Бабенко, отамани з Криворіжжя Ялисей Лютий-Черевик, Ілля Іванов та багато інших.
Український національний визвольний рух мав значну підтримку у місцевого населення. У зв'язку з неможливістю перемогти бунтівних отаманів, в ЧК розробили ряд спецоперації з нейтралізації повстанського руху та знешкодження його лідерів.
Бойові дії продовжував до 1922 року, коли, внаслідок каральних дій ЧК, більшість повстанських отаманів Півдня та Центру України було заарештовано чи вбито.
Знову в еміграції У травні 1922 р. нелегально перейшов кордон із Польщею, де поселився.
Пише драму «Холодний Яр», оповідання та мемуари.
Працював у страхових та кооперативних товариствах.
У 1927 — 1930 роках працює у відділі розвідки УНР під командою генерала-хорунжого Всеволода Змієнка і полковника Миколи Чеботаріва. Проводить розвідницьку та підпільну діяльність проти СРСР, поширює в Україні нелегальну антисовєтську літературу.
Арешт та розстріл Заарештований 27 вересня 1939 р. органами НКВС під час окупації радянськими військами Західної України.
7 лютого 1940 року — Військовий трибунал Київського особливого військового округу засудив Водяного до розстрілу.
10 травня 1940 — вбитий більшовиками в Києві.
Нагороди
1948 — нагороджений Хрестом Симона Петлюри (нагороджений під № 81, посмертно)
Вшанування
2023 року створено документальний фільм «Отаман Яків Водяний».
Див. також Віковий дуб імені Якова Водяного
Примітки
Джерела Савченко Г. П. Водяний Яків Михайлович // — С. 592. Біографічні довідки про учасників Визвольної війни 1917—1920-х років http://www.history.org.ua/EHU/?verbvar=Vodianyj_Y Демартино А. Холодноярський отаман Яків Водяний. «Незборена нація», 1995, № 22-23; Отаманша з Волині [Текст]: [про долю дружини, Анни Лісневич та дітей полковника Армії УНР, одного з отаманів Холодноярської республіки, письменника Якова Водяного] / Г. Волянюк // Дерево міцне корінням / Г. А. Волянюк. — Тернопіль: Терно-граф, 2023. — С. 68-71 ; Вільне життя плюс. — 2022. — № 12 (16 лют.). — С. 11 : фот. — (Сторінки історії). Яків Водяний. Смілянський полковник. // Коваль Р. М. Отамани Гайдамацького краю. К., 1998.
Посилання Р. М. Коваль. Водяний Яків Михайлович //