«Бачити як держава: як провалилися деякі схеми покращення людського стану» - книга Джеймса К. Скотта, що критикує систему переконань, яку він називає високим модернізмом, і яка зосереджена на надмірній впевненості урядів у здатності проектувати та керувати суспільством відповідно до нібито наукових законів .

В книзі наводяться докази того, що держави прагнуть нав'язати своїм підданим адміністративну зрозумілість, гомогенізуючи її та створюючи стандарти, які спрощують вже існуючі, природні, різноманітні соціальні устрої. Прикладами цього є запровадження прізвищ, переписів населення, єдиних мов та стандартних одиниць вимірювання. Хоча такі інновації спрямовані на сприяння державному контролю та економії за рахунок масштабу, Скотт стверджує, що викорінення місцевих відмінностей та замовчування місцевих особливостей може мати негативні наслідки.

Книга була вперше опублікована в березні 1998 року А версія в м’якій обкладинці з’явилася в лютому 1999 року. В 2005 році книгу було перекладено російською з назвою "Благими намірами держави: чому і як провалилися деякі проекти з поліпшення умов життя людей". Українською мовою книга ще не перекладена.

Короткий зміст книги Джеймс Скотт ілюструє, як центральні уряди намагаються нав'язати (так звану адміністративну ) чіткість своїм підданим і не бачать складних, цінних форм місцевого соціального порядку та знань. Головна тема цієї книги, доводиться різними історичними прикладами і загалом полягає в тому, що держави управляють системами влади, спрямованими на «чітливість», щоб бачити своїх підданих у модерністській моделі «зверху вниз», яка є недосконалою, проблематичною і часто погано закінчується для підданих. Метою місцевої чіткості для держави є прозорість зверху вниз, з верхівки вежі або центру/місця розташування уряду, щоб в результаті держава могла ефективно впливати на своїх підданих.

Яскравими прикладами, наведеними в книзі є, наприклад, запровадження постійних прізвищ у Великій Британії, кадастрові зйомки у Франції та стандартні одиниці вимірювання по всій Європі, щоб доводитити, що реконфігурація соціального ладу необхідна для реалізації державного контролю та вимагає спрощення вже існуючих природних домовленостей.

Якщо раніше поле вимірювалося кількістю корів, яких воно могло годувати, або видами рослин, які воно могло вирощувати, то після централізації його розмір вимірюється в гектарах . Це дозволяє губернаторам, які мають мало або взагалі не мають специфічних знань, одразу зрозуміти контури території, але водночас засліплює державу щодо складних взаємодій, які відбуваються в природі та суспільстві.

Наприклад, у сільському господарстві та лісництві це призвело до виробництва монокультур, або зосередження виключно на вирощуванні однієї культури чи дерева за рахунок усіх інших. Хоча монокультуру легко виміряти, керувати нею та зрозуміти, вона також менш стійка до екологічних криз, ніж полікультура .

У випадку з прізвищами Джеймс Скотт наводить приклад валлійця, який з'явився в суді та ідентифікував себе за допомогою довгого ряду по батькові: «Джон, ап Томас ап Вільям» тощо. У його місцевому селі ця система іменування несла багато інформації, оскільки люди могли ідентифікувати його як сина Томаса та онука Вільяма, і таким чином відрізняти його від інших Джонів, інших дітей Томаса та інших онуків Вільяма. Однак вона була менш корисною для центрального уряду, який не знав ні Томаса, ні Вільяма. Суд вимагав, щоб Джон взяв постійне прізвище (у цьому випадку назву свого села). Це допомагало б центральному уряду наглядати за своїми підданими, але ціною більш нюансованого, хоча й нечіткого та не вповній мірі зрозумілого розуміння місцевих умов.

Джеймс Скотт стверджує, що схеми, які ефективно покращують життя людей, повинні враховувати місцеві умови, і що високомодерністські ідеології 20-го століття цьому завадили. Він наводить приклади колгоспів в Радянському Союзі, будівництв Бразиліа та примусове розселення в Танзанії 1970-х років. Все це приклади невдалих схем, що були реалізовані бюрократичними зусиллями "зверху вниз", в той час коли чиновники ігнорували або замовчували місцеву експертизу.

Джеймс Скотт доклав великих зусиль, щоб підкреслити, що він не є переконаним противником держави. Часом центральна роль, яку відіграє держава, необхідна для таких програм, як реагування на стихійні лиха чи вакцинація. Зменшення знань, яке йде пліч-о-пліч з централізацією держави, може мати катастрофічні наслідки, в тому випадку коли чиновники розглядають централізовані знання як єдину легітимну інформацію, яку вони повинні враховувати, ігноруючи більш спеціалізовану, але менш чітко визначену місцеву (регіональну) експертизу.

Рецензії на книгу

Відгуки Політолог Стенфордського університету Девід Д. Лейтін назвав дослідження Джеймса Скотта «авторитетною книгою». Однак він зазначив, що книга має методологічні недоліки, тому що вона «є продуктом недисциплінованої історії. По-перше, докази Скотта вибіркові та еклектичні, з мінімальними спробами зважити спростовувані докази... Занадто легко вибрати підтверджуючі докази, якщо автор може вибирати з усієї історичної літератури та використовувати матеріали з усіх країн світу».

Джон Н. Грей, автор книги «Хибний світанок: ілюзії глобального капіталізму», схвально відгукнувся про книгу в «Нью-Йорк Таймс», зробивши висновок: «Сучасна віра у вільний ринок перекликається з вірою попередніх поколінь у високомодерністські схеми, які зазнали невдачі, спричинивши великі людські жертви. Книга «Бачити як держава» не говорить нам, що саме в пізньомодерних суспільствах схиляє їх, всупереч усім історичним доказам, довіряти таким утопіям. На жаль, ніхто не знає всієї інформації, щоб пояснити всі ці явища».

Економіст Джеймс Бредфорд Делонг написав детальний онлайн-огляд книги. Але відгук Делонга був розкритикований Генрі Фарреллом у блозі Crooked Timber, після чого відбувся обмін думками, включаючи подальше обговорення книги.

Економіст Діпак Лал написав рецензію на книгу на замовлення журналу The Independent Review влітку 2000 року, дійшовши висновку: «Хоча я й згоден з діагнозом Скотта щодо катастроф розвитку, про які він розповідає,а ле я роблю висновок, що він не заглибився настільки, щоб виявити систематичну причину цих невдач. (На мою думку, ця причина полягає в постійній привабливості різних форм «підприємств» і у тому, що в основі залишається західним християнським світом.) Він також не повинен був, так легковажно відкидати важливість класичного лібералізму в пошуку засобів від бід, які він красномовно описує».

Політолог Ульф Циммерманн рецензував книгу на замовлення видання H-Net Online у грудні 1998 року, зробивши висновок: «Важливо пам’ятати, як зазначає і Джеймс Скотт, що багато з цих проектів замінили ще гірші соціальні порядки та іноді запроваджували дещо більш егалітарні принципи, не кажучи вже про покращення охорони здоров’я тощо. І, зрештою, багатьом із найгірших проектів було достатньо протистояти у їхній абсурдності, як він так добре показав у своїй праці «Зброя слабких» і як найкраще продемонстрував повний крах радянської системи».

Майкл Адас, професор історії в Університеті Рутгерса, написав рецензію на книгу для літнього випуску журналу «Journal of Social History» за 2000 рік.

Рассел Гардін, професор політології Нью-Йоркського університету, також рецензував книгу у 2001 році. Він не погодився з думками Скотта. Гардін, який вірить у колективність (колективні дії), тому зробив висновок: «Провал колективізації був і провалом стимулів, а не нездатністю покладатися на місцеві знання».

Обговорення Випуск журналу «Cato Unbound» за вересень 2010 року був присвячений обговоренню основних тем книги. Джеймс Скотт написав основне есе. Серед інших учасників були Дональд Будро, Тімоті Б. Лі та Дж. Бредфорд Делонг . Кілька людей, зокрема Генрі Фаррелл та Тайлер Ковен, висловили свою думку в обговоренні у авторських блогах.

Див. також Паноптицизм

Примітки