Мейбел Елізабет Вокер Віллебрандт (; 23 травня 1889, Вудсдейл, Канзас — 6 квітня 1963, Ріверсайд, Каліфорнія) — американська юристка, адвокатка та державна службовиця. Обіймала посаду помічника генерального прокурора США у 1921—1929 роках. Була однією з найвпливовіших жінок федерального уряду доби сухого закону, відповідаючи за справи щодо порушень Акта Волстеда, федерального оподаткування та федеральної пенітенціарної системи. Сучасники називали її «Першою леді права» () та «Порцією сухого закону» ().

Біографія

Ранні роки та освіта

Мейбел Елізабет Вокер народилася 23 травня 1889 року у Вудсдейлі, штат Канзас. Її батько Девід В. Вокер був редактором місцевої газети.

У лютому 1910 року вона одружилася з Артуром Віллебрандтом, директором школи, де працювала вчителькою. Подружжя переїхало до Фінікса, де Артур проходив лікування від туберкульозу. Віллебрандт продовжувала навчання та утримувала сім'ю, працюючи вчителькою.

1911 року закінчила Tempe Normal School, навчальний заклад, який згодом став Аризонським державним університетом.

У 1912 році подружжя переїхало до Лос-Анджелеса. Там вона викладала у початковій школі та одночасно навчалася на вечірньому відділенні юридичної школи Університету Південної Каліфорнії. У 1916 році здобула ступінь бакалавра права, а в 1917 році — ступінь магістра права (LL.M.). Під час навчання була членом юридичного жіночого товариства Phi Delta Delta (ΦΔΔ).

Подружжя Віллебрандтів розійшлося у 1916 році, а офіційно розлучилося у 1924 році.

Юридична кар'єра в Лос-Анджелесі

Під час останнього семестру юридичного факультету Віллебрандт розпочала безоплатну юридичну практику в поліцейських судах Лос-Анджелеса, продовжуючи працювати вчителькою на повну ставку.

Невдовзі вона стала першою жінкою-громадською захисницею жінок у Лос-Анджелесі. Переважно займалася справами, пов'язаними з проституцією. Загалом виступила адвокаткою більш ніж у 2000 судових процесах.

Вона домоглася того, щоб суди визнавали свідчення як чоловіків, так і жінок на рівних підставах, а також активно підтримувала реформу законодавства щодо спільної власності подружжя в штаті Каліфорнія.

Після завершення навчання відкрила власну юридичну практику в центрі Лос-Анджелеса разом із Фредом Горовіцем, який згодом став відомим забудовником і творцем готелю Chateau Marmont.

Під час Першої світової війни очолювала Юридичну консультативну раду з питань призову в Лос-Анджелесі.

Помічник генерального прокурора США

У 1921 році професор права Френк Догерті, сенатор Гайрем Джонсон та судді Південної Каліфорнії рекомендували Віллебрандт на посаду помічника генерального прокурора США в адміністрації президента Воррена Гардінга.

27 вересня 1921 року її було офіційно призначено на посаду. Вона стала другою жінкою в історії США, яка обійняла посаду помічника генерального прокурора, та першою, хто працював на ній тривалий час. На той момент Віллебрандт була найвищою за посадою жінкою у федеральному уряді США та першою жінкою, яка очолила федеральний податковий підрозділProhibition , by Ken Burns and Lynn Novak, 2011.

У Міністерстві юстиції США вона відповідала за федеральне оподаткування, федеральні в'язниці та виконання законодавства про сухий закон. За її керівництва в місті Олдерсон (штат Західна Вірджинія) було створено Федеральну виправну установу Олдерсон — першу федеральну жіночу в'язницю США.

Боротьба за виконання сухого закону

Хоча особисто Віллебрандт не підтримувала сухий закон, вона послідовно домагалася виконання Вісімнадцятої поправки до Конституції США та Акта Волстеда.

Через її активність преса дала їй прізвиська «Дебора сухих» (), «Місіс Фаєрбранд» та «Порція сухого закону».

У своїй книзі The Inside of Prohibition вона критикувала політичне втручання, некомпетентність посадовців та байдужість суспільства до виконання законів про заборону алкоголю.

Попри хронічне недофінансування Бюро сухого закону та поширену корупцію серед агентів, Віллебрандт активно контролювала розслідування та судові процеси щодо порушень Акта Волстеда. Вона звільнила кількох федеральних прокурорів, які саботували переслідування порушників, що викликало критику з боку частини юридичної спільноти.

Серед найгучніших справ за її участю були переслідування у 1923 році організації «Велика четвірка Савани» (), одного з найбільших угруповань бутлегерів у США, а також справа відомого бутлегера Джорджа Ремуса.

За даними щорічного звіту генерального прокурора США, з червня 1924 по червень 1925 року її підрозділ розглянув 48 734 справи, пов'язані з порушенням сухого закону, з яких 39 072 завершилися обвинувальними вироками. Віллебрандт подала до Верховного суду США 278 клопотань щодо тлумачення та застосування Вісімнадцятої поправки й Акта Волстеда та особисто виступила більш ніж у 40 справах у Верховному суді.

Саме вона запропонувала використовувати звинувачення в ухиленні від сплати податків для боротьби з організованою злочинністю. Цей підхід був підтриманий Верховним судом у 1927 році та став ключовим у засудженні знаменитого гангстера Аль Капоне у 1931 році.

Віллебрандт також виступала за передачу контролю за виконанням сухого закону від Міністерства фінансів до Міністерства юстиції, підготовку спеціалізованих кадрів для правоохоронних органів, посилення покарань за порушення законодавства про алкоголь та призначення Дж. Едгара Гувера керівником Федерального бюро розслідувань.

Президентська кампанія 1928 року

Під час президентських виборів 1928 року Віллебрандт відкрито підтримувала кандидата від Республіканської партії Герберта Гувера, який підтримував сухий закон.

Її політична активність викликала суперечки. Зокрема, вона закликала методистських священників в Огайо переконувати свої громади голосувати за Гувера. Також вона організувала кілька гучних рейдів на нелегальні питні заклади під час національного з'їзду Демократичної партії, де кандидатом було висунуто Альфреда Сміта.

Після перемоги Гувера преса заявляла, що жодна інша жінка до того часу не мала такого впливу на президентську кампанію в США.

Подальша діяльність

Сподіваючись отримати посаду генерального прокурора США, Віллебрандт розраховувала на винагороду за політичну підтримку Гувера. Однак після його відмови призначити її на цю посаду вона подала у відставку в 1929 році. Після цього повернулася до приватної юридичної практики, працюючи у Вашингтоні та Лос-Анджелесі.

У наступні десятиліття стала однією з провідних американських фахівчинь у галузях авіаційного та радіоправа, а також федерального регулювання та податкового законодавства. Серед її клієнтів були кінокомпанія Metro-Goldwyn-Mayer, Гільдія режисерів Америки, Aviation Corporation of America та California Fruit Industries . Вона також представляла інтереси таких відомих діячів, як Луїс Барт Маєр, Джин Гарлоу, Кларк Гейбл та Джанетт Макдональд.

Віллебрандт стала першою жінкою, яка очолила комітет Американської асоціації юристів (ABA), керуючи комітетом з авіаційного права. Вона отримала ліцензію пілота та популяризувала авіаперельоти разом із Амелією Ерхарт, членом Авіаційної торгової палати.

Наприкінці життя перейшла до Католицької церкви, хоча раніше була відомою критикинею кандидата-католика Альфреда СмітаBurch, Brian; Stimpson, Emily (2017). The American Catholic Almanac: A Daily Reader of Patriots, Saints, Rogues, and Ordinary People Who Changed the United States..

Смерть

Мейбел Віллебрандт померла від раку легень 6 квітня 1963 року в Ріверсайді, штат КаліфорніяNew York Times: "Mabel Walker Willebrandt Dies; Lawyer for U.S. in Prohibition," April 9, 1963, accessed August 4, 2011. Після її смерті залишилася прийомна донька Дороті Рей.

Суддя Джон Сіріка, який згодом став відомим завдяки розгляду Вотергейтської справи, сказав про неї:

У популярній культурі

Образ Віллебрандт став основою персонажа Естер Рендолф у телесеріалі «Підпільна імперія» (2010), і її зіграла акторка Джуліанна Ніколсон. Вона є однією з ключових історичних постатей у документальному мінісеріалі Кена Бернса «Заборона» () (2011). Її діяльність у боротьбі з контрабандою алкоголю висвітлена в документальному фільмі «Справжній Маккой» (), присвяченому бутлегеру Біллу Маккою.

Примітки

Література

Посилання