Сер Джеймс Во́кер (), член Лондонського королівського товариства, член Королівського товариства Единбурга, член хімічного товариства, доктор права; ( – ) – шотландський хімік. Працював переважно в галузі неорганічної та фізичної хімії. Його головним внеском у науку стало дослідження кінетики хімічних реакцій на основі вивчення процесів перетворення ціанату амонію на сечовину, яке було опубліковане у 1895 році спільно з Фредеріком Дж. Гамблі (1878–1960).
Біографія Вокер народився в маєтку на північному заході ДандіDundee Post Office Directory 1868 у родині Джеймса Вокера – співвласника компанії «J & H Walker», яка займалася прядінням та ткацтвом джуту й льону, а також володіла фабрикою Dura Works. Його матір'ю була Сюзан Гатчісон Кернс.
Він здобув освіту в , а також відвідував вечірні наукові класи Френка В. Янга. Вокер успішно склав вступні іспити до Сент-Ендрюського університету, проте замість навчання почав працювати в компанії свого батька. Пропрацювавши там три роки, у 1882 році він вступив до Единбурзького університету, де вивчав природничі науки. Саме тут під впливом лекцій Олександра Крам Брауна він захопився органічною хімією. У 1885 році Вокер здобув ступінь бакалавра наук, після чого під керівництвом написав дисертацію про термічну дегідратацію гідроксидів металів, за яку у 1886 році отримав ступінь доктора наук. Протягом 1886–1887 років він працював асистентом-демонстратором, а потім провів три роки в Німеччині, де переймав досвід у Людвіга Клайзена, Адольфа фон Баєра та Вільгельма Оствальда. Слідом за Оствальдом він перейшов до Лейпцизького університету, де досліджував константи спорідненості (дисоціації), за що у 1889 році здобув ступінь доктора філософії. Після цього він повернувся до Великої Британії, працював в Единбурзі та Університетському коледжі Лондона, а в 1894 році був призначений професором хімії в Університетський коледж Данді.
У 1890 році Вокер був обраний членом Единбурзького королівського товариства. Його кандидатуру висунули , Джон Гібсон, та . Він був активним членом Товариства, протягом багатьох років обіймав посаду радника, а з 1916 по 1919 рік – віцепрезидента. Він став лауреатом премії Макдугалла-Брісбена за 1892–1894 роки та премії Ганнінга — Вікторії Джубілі за 1928–1932 роки.
У 1908 році він повернувся до Единбурга, де став наступником Олександра Крам Брауна на посаді професора хімії в Единбурзькому університеті. Проживав за адресою Вестер-Коутс-роуд, 5Edinburgh Post Office Directory 1910.
Головним науковим інтересом Вокера була фізична хімія. Він досліджував методи електролізу в синтезі дикарбонових кислот, константи дисоціації кислот і основ, а також вимірював молекулярну масу за зниженням температури замерзання. Хоча особисто йому не належать фундаментальні наукові відкриття, його найважливіша роль полягала в популяризації нових і на той час суперечливих фізико-хімічних теорій Оствальда, Вант-Гоффа та Арреніуса в англомовному світі. Це він зробив завдяки своєму перекладу праці Оствальда «Grundriss der allgemeinen Chemie» («Нариси загальної хімії»), виконаному в 1890 році, та власному підручнику «Introduction to Physical Chemistry» («Вступ до фізичної хімії», 1899), який став обов'язковим навчальним посібником у багатьох британських університетах.
Під час Першої світової війни він керував виробництвом вибухових речовин на віддаленому об'єкті в на південь від Единбурга. Протягом 1921–1923 років обіймав посаду президента Хімічного товариства. У 1900 році Вокер був обраний членом Лондонського королівського товариства, а в 1926 році був нагороджений медаллю Деві. У 1921 році король Георг V посвятив його в лицарі. Він пішов у відставку в 1928 році й помер в Единбурзі 6 травня 1935 року.
Родина У 1897 році Вокер одружився з Енні Перселл Седжвік (1871–1950), яка також була хіміком. У 1893 році вона закінчила науковий факультет у Гертон-коледжі Кембриджського університету. Того ж року вона стала студенткою-дослідницею під керівництвом Нормана Коллі в Університетському коледжі Лондона, де й познайомилася з Вокером. З 1895 по 1897 рік Енні працювала асистенткою першої жінки-викладачки хімії у Великій Британії Іди Фройнд та штатною лекторкою з природничих наук у Ньюнем-коледжі в Кембриджі. Згодом, у 1897–1898 роках, вона обіймала посаду асистентки з фізіології в . Після одруження вона продовжила наукову роботу і в співавторстві з чоловіком опублікувала статтю, присвячену дослідженню тетраетилбурштинової кислоти. У подружжя народився син Фредерік Вокер (1898–1968), який згодом став відомим геологом і, як і батько, був обраний членом Единбурзького королівського товариства.
Примітки