Дороги́чин () — місто в Польщі, Підляське воєводство, Сім'ятицький повіт, гміна Дорогичин. Центр цієї гміни. Розташований на річці Західний Буг. Історичне осердя Ятвягії, Дорогичинської землі, Підляшшя. Заснований у ХІ ст. як ятвязький або руський форт. У XI—XIII ст. входив до складу Київської Русі, в XIII ст. — Руського королівства, в XIII—XVI ст. — Великого князівства Литовського, в XVI—XVIII ст. — Корони Польської, XIX ст. — Російської імперії. Місце коронування руського короля Данила Романовича (бл. 1253). Сильно постраждав внаслідок шведського потопу (1657), московської різанини (1660) та радянської окупації (1939—1941).
Назва Дорогичин (ПСРЛ, Т. 2, Стб. 312, 799, 871., , ), рідше ДорогочинЯворський М. Нарис історії України. 1924. С. 19; Археологія. Київ: Наукова думка, 1986, Т. 53-56, С. 93—94; Толочко, П. П. Давня історія України: Слов'яно-руська доба. Київ, 1997. С. 416. (Литовскому роду починок // Полное собрание русских летописей. Москва, 2008, Т. 17 (Западнорусские летописи), C. 210; ПСРЛ, Т.2, Стб. 788 (різночитання за Єрмолаївським списком).) — руська, українська традиційна назва. Дрогичин (, , , , ) — польська назва. Дорогичин НадбузькийАвенариус Н. П. Дрогичин Надбужский и его древности // Материалы по археологии России. СПб., 1890. Вып. 4. С. 3—42., або Дорогичин-Підляський () — назва на противагу Дорогичину-Лядському.
Історія
Раннє середньовіччя
Перші поселення в околицях сучасного Дорогичина. Регіон Дорогичина був заселений людиною здавна. Сліди поселень в Середньому Побужжі сягають часів неоліту, а навколо Берестя — мезоліту. В околицях сучасного Дорогичина виявлено сліди лужицької культури доби бронзи. У перших століттях н. е. територія поблизу суч. Більська-Підляського та Гайнівки були, очевидно, західним кордоном просування елементів зарубинецької культури. В Середньому Побужжі пам'ятками цього імовірно найдавнішого попередника східних слов'ян римського періоду є могильники у Великих Гриневичах поблизу Більська-Підляського, а також в с. Клейники. На Підляшші зарубинецька культура зустрічалася з більш західною і спорідненою — пшеворською археологічною культурою. Залишки останньої знайдено в околицях Біловежі, Берестя, Лап та Сім'ятичів. У той же час, на терені обох праслов'янських культур трапляються вкраплення вельбарської археологічної культури — свідчення міграції готів на територію сучасної України.
Пізньо-римське населення зникає на Побужжі в V ст. н. е. Кілька десятиліть тривала перерва, аж поки в VI—VII ст. н. е. землі між Бугом, Німаном та Боброю були щільно заселені слов'янами. В VII—IX ст. вже напевно існували поселення в долині Бугу; відмічається також суттєва концентрація поселень в радіусі 15 км навколо сучасного Дорогичина. Деякі кургани біля с. Клюково (Klukowo) датовані VIII—IX ст. В. Лосинський припускав, що близько 880 р. був активований балтійський торговельний шлях, що ініціювало прямий торговельний зв'язок Середнього Подніпров'я через Буг та Віслу з Балтійським узбережжям. Бузький торговельний шлях, імовірно, мав такі важливі пункти як Берестя, Мельник та Дорогочин, що стимулювало розвиток тут ранньосередньовічних поселень. Знахідки монет безпосередньо пов'язують з окремим пунктами на тогочасних торговельних шляхах. Поблизу вищезгаданих пунктів знайдено скарби арабських монет (так званих дирхемів). Зокрема, один дирхем 746—747 рр. відомий безпосередньо з Дорогичина. Значно більший скарб таких монет відомий з безпосередніх околиць міста. Цей скарб включав близько 308 дирхемів датованих після 870 чи 893 рр. Нещодавно також опубліковано інформацію про знахідку ще 4-х дирхемів у 2-3 від Дорогичина, які датуються другою половиною Х ст. Тож, видається бездискусійним що в останній чверті ІХ ст. та в Х ст. біля сучасного Дорогичина, проте не в ньому самому, існували поселення на важливому торговельному шляху. Розкопки в самому Дорогичині не виявили слідів поселення раніше ХІ ст.
Заснування Дорогичина в ХІ ст.
Точна дата заснування Дорогичина невідома. За однією версією його заклав близько 1038 року київський князь Ярослав Мудрий як укріплене городище проти ятвягів на правому високому березі Бугу, що був осідком княжої митниці. Ярослав Мудрий міг зайняти землі на схід від р. Нурця після походів на Мазовію в 1041 i 1047 рр. За іншою версією місто збудували самі ятвяги близько 1061 року й воно було столицею Ятвязької землі, яке захопили русиDrohiczyn // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego… 1881, Т. 2, S. 149.. На думку Ісаєвича, проведені польськими археологами в 1954—1957 роках розкопки підтвердили східно-слов'янський характер давнього Дорогичина й спростували твердження Яна Длугоша про те, що Дорогичин був столицею ятвягів.
Сучасні дослідження свідчать, що городище в Дорогичині з приградовими поселеннями виникло в XI ст. Проте немає певності в якій частині цього століття. Позиція, що це відбулося в середині ХІ ст., археологічно не підкріплено, а базується на припущеннях, які пов'язні з хронологічними віхами з життя Ярослава Мудрого — походами на Мазовше в 1041 i 1047 рр. та смертю князя в 1054 р.
Ранньосередньовічний Дорогичин ХІІ — XIII ст.
Вперше Дорогичин згадується у Київському літописі під 1142 роком як місто Київської Русі, у складі Волинської землі. Київський князь Всеволод Ольгович віддав його разом із Берестям і Чорторийськом чернігівським князям ДавидовичамПСРЛ. — Т. 2. Ипатьевская летопись. — СПб., 1908. — Стлб. 301—327Літопис руський… С. 194..
Перша писемна згадка в українському перекладі Л. Махновця звучить так:«І тяжким стало серце братів його, Ігоря і Святослава [Ольговичів]: волость бо дає він синові, а братів не наділив анічим. І покликав Всеволод братів до себе, і, прийшовши, стали вони в [селі] Ольжичах,— Святослав [Ольгович], Володимир [Давидович], Ізяслав [Давидович],— а Ігор [Ольгович] стояв коло Городця [Пісочного]. І поїхав Святослав до Ігоря, і спитав: „Що тобі дає старший брат?“ І сказав Ігор: „Він дає нам по городу — Берестій і Дорогичин, Чорторийськ і Клечеськ, а отчини своєї, Вятичів, не дає“. І цілував Святослав хреста з братом своїм Ігорем, а на другий день цілували удвох Володимир [та] Ізяслав з Ігорем. І так згодилися вони всі, кажучи: „Хто відступить од хресного цілування, нехай тому хрест одомстить.
“<i>І послав по них Всеволод брата свого Святошу [Давидовича], кажучи їм: «Брати мої! Візьміте у мене з дружбою, що я вам даю — Городець, Рогачов, Берестій, Дорогичин, Клечеськ»,— [і] наказавши їм: «Більше не воюйте з Мстиславичами». І вони вволили волю його, і покликав він їх до себе в Київ, і приїхали вони до нього всі вкупі.
Всеволод же, не хотячи того, щоб брати з'єдналися в однім помислі, послав [послів] до обох Давидовичів, [Володимира та Ізяслава], кажучи їм: «Одступіте ви оба од обох братів моїх, а я вас наділю». І вони обоє, переступивши хресне цілування, відступили од Ігоря і од Святослава до брата Всеволода. Всеволод же, рад бувши розлученню їх і уладившись щодо [своєї] волості, дав їм Берестій, Дорогичин, і Вщиж, [і] Орміну. А братам обом, пославши [послів], він дав: Ігореві — Городець Юріїв і Рогачов, а Святославу — Клечеськ і Чорторийськ. І так вони розійшлися".
Існує таке припущення, що другій половині XII століття Дорогичин був княжою столицею Волинської династії — Василька Ярополчича (онука Ізяслава Мстиславича) та його сина, а відповідно незалежним князівством. Проте дана позиція не знаходить ширшої підтримки, натомість вважається, що Дорогчинська земля до кінця ХІІ ст. була частиною Володимирського князівстваDzik M., Jusupović A. Medieval Drohiczyn in the light of the archaeological and written sources, [w:] The Sphinx of Slavic Sigillography — small lead seals of «Drohiczyn type» from Czermno in their East European context, A. Musin, M. Wołoszyn eds., Kraków, pp. 77-101, 2019.
У XIII—XIV століттях місто перебувало в складі Галицько-Волинського князівства.
Просторове планування Дорогичина в ХІ-XIV ст.
На підставі комплексного дослідження та археологічних розкопок різних років стало можливим говорити про відносно правдоподібну реконструкцію загального вигляду Дорогичина княжої доби.Франків Р. (2025) Топографія та гіпотетика відтворення архітектурно-просторової структури літописного Дорогичина XII—XIII ст. Вісник НУ"Львівська політехніка" В.7, № 2. 131—138 Його ядро — дитинець на сьогодні практично не зберігся. Лише деякі його сліди виявлені на Замковій горі, де в д.п. ХІ ст. і виникло укріплене городище. Насьогодні збереглися північний фрагмент валів та частина майдану городища. Залишки рову добре збереглися з півночі — з боку міста. Найстаріші шари городища під час розкопок польськими археологами були датовані XI ст.Andrzejewski A., Sikora J. 2009 Drohiczyn średniowieczny i nowożytny w świetle badań z roku 2006, «Podlaskie Zeszyty Archeologiczne», t. 5, 153—195. На городищі знайдено поза іншим середньовічні, вкриті склом плитки, які свідчать про наявність мурованої будівлі. На підставі писемних джерел, можна припустити наявність православної церкви Богородиці та князівського палацу на Замковій горіAuch M., Skrzyńska — Jankowska K. 2004ю Szkliwione płytki posadzkowe z Góry Zamkowej w Drohiczynie, [in:] Hereditatem Cognoscere. Studia i szkice dedykowane Profesor Marii Miśkiewicz, ed. Z. Kobyliński, Warszawa, 228—246.. Й. Ярошевич вважав, що зазначена церква знаходилася при горі з боку місця, де зараз яр. З двох інших боків Замкової гори розлягалися болота.
На південно-західному схилі Замкової гори — найбільш пологому розвивалося відкрите поселення — посад або передгороддя (польські археологи називають його osada przygrodowa). Це поселення прилягало до дитинця з півночі та північного-сходу і було відділено від них ровом. Імовірно, воно становило одне ціле з розташованим трохи на схід т.з. Східним поселенням. Імовірно, для захисту посаду були викопані глибокі рови.
На площі Kościuszki, в її південно-східній частині також знайдено ранньосередньовічний цвинтар, початки якого сягають ХІІ-ХІІІ ст. Усього виявлено 49 поховань за типом тілопокладення. На жаль, частина цвинтаря зруйнована пізнішою людською активністю. Більшість поховань не мали жодного інвентарю. Всі добре збережені кістяки були орієнтовані по осі захід-схід головою на захід і покладені на спині. Значна частина поховань була виконана в дерев'яних трунах, які були зроблені без використання цвяхів чи інших кріплень. Виявлений цвинтар (на місці де зараз знаходиться церква св. Миколая) найімовірніше пов'язаний з другою, поряд з церквою Богородиці на дитинці) церквою Дорогичина.
Стаціонарні дослідження проведені в східному краї посаду — так званому «Східному поселенні» дозволяють визначити вік початку поселення зламом XI і XII ст. Окрім цього посаду існувало також так зване Західне поселення, відкрите, розташоване у підніжжя городища, безпосередньо над річкою. Була дуже добре вивчена при цьому лише східна частина, що розмивалася річкою. Дане поселення було заселене з ХІ ст. Більшість знайдених в Дорогичині свинцевих пломб пов'язані з так званим західним поселенням. Його локалізація безпосередньо біля річки у стоп детинця наводить на думку, що воно знаходилося біля гавані. В цьому ключі цікаві релікти дерев'яних будинків, що мають незвичайно великі розміри, приблизно 4 × 6 м з відсутніми в них очагами чи пічками, що є типовим для житлових хат. Всередині цих споруд також бракує звичайних побутових предметів, натомість знайдено металеві вироби, зокрема пластинки свинцю 6 × 5.5 см, фрагменти сталевого ножа, цвяхи кістяне шило, голка та фрагмент гребня та численні неідентифіковані об'єкти. У зв'язку з цим висунуто припущення, що це був припортовий склад.