Сповідник віри Христової ХХ століття Єпископ Павло (Колосов) Єлисаветградський, Вікарій Херсонської Єпархії (Колосов Павло Петрович; ) — релігійний діяч.
Біографія Народився у 1855 році в Тверській губернії у родині священника Петра Колосова. У 1878 році закінчив Тверську духовну семінарію. Того ж року одружився; з дружиною прожив багато років, мав чотирьох доньок: Євгенію, Ольгу, Софію та Ніну.
У листопаді 1878 року, після закінчення семінарії, був висвячений у сан священника та направлений до села Милове Херсонського повіту. У 1888 році призначений благочинним єдиновірчих церков Херсонської єпархії. У 1904 році зведений у сан протоієрея.
14 жовтня 1905 року з благословення Високопреосвященнішого Димитрія, архієпископа Херсонського і Одеського, призначений настоятелем Успенського собору міста Єлисаветграда. Одночасно отримав указ про призначення благочинним Єлисаветградського округу (на місце померлого 25 серпня протоієрея Дмитра Григоровича).
У 1905 році, під час російсько-японської війни, о. Павло брав активну участь у зборі пожертв на потреби армії. Мав церковні та державні нагороди. 24 липня 1906 року призначений головою Єлисаветградського відділення Єпархіальної училищної ради.
У 1921 році овдовів. Того ж року духовенство Єлисаветграда одноголосно обрало протоієрея Павла Колосова кандидатом на посаду єпископа Єлисаветградського, вікарія Херсонської єпархії. Обрання схвалив і благословив Патріарх Московський Тихон (Бєллавін). Прийняв чернечий постриг із збереженням імені Павло. Хіротонія на єпископа Єлисаветградського відбулася 21 липня 1921 року.
Зі вступом на кафедру владика Павло приділяв значну увагу освіті священнослужителів та проповідництву, а також активно протидіяв обновленському руху. Через це зазнавав переслідувань з боку радянської влади, неодноразово заарештовувався. У пресі проти нього велася інформаційна кампанія. Зокрема, газета «Коммунист» 21 березня 1923 року писала:
«Жива церква в Єлисаветграді подає слабкі ознаки життя. Зато кучка ожесточенных черносотенцев во главе с епископом Колосовым проявляет активность, оказывает упорное сопротивление обновленческому движению в церкви».
28 листопада група «живістів» (Михайлов, Гайдабура, Кульчицький та ін.) здійснила напад на єпископа Павла, намагаючись відібрати управління єпархією. Попри це, Єлисаветградське духовне правління продовжило свою діяльність. В активній протидії обновленству владиці допомагали місцеві священнослужителі: о. Варсонофій (Юрченко), о. Адріан (Вожаков), о. Димитрій (Сурмелі), а також Єлисаветградські Священномученики протоієреї Платон Купчевський та Микола Виноградов.
Через арешти та випробування здоров'я єпископа погіршилося, і в 1923 році він вийшов на спокій за станом здоров'я та переїхав до доньки в Херсон.
Помер у 1925 році в Херсоні. Похований біля Свято-Миколаївського собору за вівтарною частиною. Література Шкаровский М. В. Истинно-Православная Церковь на Украине в 1920–1950-е гг. // Вестник ПСТГУ. Серия II: История. История Русской Православной Церкви. — 2007. База даних «За Христа постраждалі» (ПСТГУ). Примітки
Посилання https://k-sobor.church.ua/2013/07/02/episkop-pavel-kolosov/#16-06-2026 https://www.otrok.org/imena-iz-nebesnoj-knigi/ http://pravoslavye.org.ua/2002/08/pravoslavnie_episkopi_sluzhivshie_na_ukrainskih_kafedrah_i_podvergshiesya_repressiyam/ https://www.pravenc.ru/text/1841109.html