Зухейр аш-Шалак (; у латинській транслітерації також Zouheir Chalak, Zuhair al-Shalaq, El Cholak, Shalak; 1921—1994) — сирійський теоретик політики, історик, письменник і прихильник демократії та свободи преси на Близькому Сході. Він підтримував демократичну парламентську Сирійську Республіку та критично аналізував соціалізм, що поширювався в регіоні. Він задокументував, як численні ключові постаті, зокрема Джаміль Мардам-бей і Шукрі аль-Куватлі, сприяли здобуттю Сирією незалежності, і був прихильником конституційного врядування, що просувало демократичні ідеали. Його праці містили свідчення очевидця про політику часів Французького мандату та ранньої парламентської доби, різні перевороти, що відбувалися, і перехід до соціалізму. Його позасудове викрадення стало предметом міжнародного занепокоєння й було висвітлене правозахисними організаціями Amnesty International та Міжнародною комісією юристів.
Біографія
Зухейр аш-Шалак народився у відомій родині в Дамаску, згодом здобував юридичну освіту й приєднався до головної коаліції, що виступала за незалежність від Французького мандату, — Національного блоку. Під час першого року навчання на правничому факультеті, близько 1941 року, Шалак за дорученням батька діяв як таємний кур'єр, перевозячи листи між принцом Аделем Арсланом у Бейруті та Шукрі аль-Куватлі в Дамаску. Такі таємні комунікації частково сприяли переговорам з оперативниками держав Осі, які допомагали тиснути на владу Вішістської Франції з метою відновлення сирійського уряду.
У 1963 році Шалак переїхав до Лівану після краху парламентської системи Сирії та піднесення військово-соціалістичних режимів. У Лівані він продовжив працювати оглядачем із правових і політичних питань, дописуючи до регіональних газет, зокрема Аль-Хаят. Він стверджував, що поворот до соціалізму на Близькому Сході обмежив громадянські свободи, зруйнував молоді демократії та призвів до диктатур і держав безпеки.
Зухейра аш-Шалака затримували й ув'язнювали за його погляди та статті, зокрема на кілька місяців у 1962—1963 роках, а пізніше — на десятиліття з 1970 до 1980 року. Після звільнення й вигнання він оселився у Франції, де продовжував писати як оглядач для Asharq Al-Awsat до своєї смерті в 1994 році. Похований поруч із дружиною на цвинтарі в Неї-сюр-Сен.
Політичні погляди
Шалак підтримував цивільне парламентське врядування, яке було перерване переворотами й диктатурами. Він стверджував, що конституційна система допомогла сформувати суверенну Сирійську Республіку, і документував, як її призупинення призвело до авторитарного правління. У праці На лаві підсудних (Fi Qafas al-Ittiham) Шалак критикував різні напрями соціалістичної ідеології, що охопили регіон, і стверджував, що вони були чужоземними запозиченнями, які замінили верховенство права. Вони сприяли подальшій націоналізації приватної власності, скасуванню політичних партій, підривали права й суперечили певним арабським суспільним нормам. Він виступав проти об'єднання Єгипту та Сирії, тобто Об'єднаної Арабської Республіки, яка розпалася в 1961 році.
Вибрані праці
Fi Qafas al-Ittiham: Al-Shuyu’iyyah, Al-Nasiriyyah, Al-Ba’th (На лаві підсудних: комунізм, насеризм, баасизм). Бейрут: Dar al-Jumhuriya, 1966. Min Awraq al-Intidab: Tarikh Ma Aghfalahu al-Tarikh (З паперів мандату: історія, яку обійшла історія). Бейрут: Dar al-Nafais, 1989.
Примітки