Ілля́ Іллі́ч Тра́бер (; 8 вересня 1950; Омськ, СРСР) — російський підприємець та антиквар. За наявними даними, має тісні зв'язки з російською мафією та є особистим другом президента Володимира Путіна. Його називають одним із лідерів Тамбовського організованого злочинного угруповання, яке контролювало організовану злочинність у Санкт-Петербурзі в 1990-х роках.
Трабера заарештувала Прикордонна служба ФСБ у Санкт-Петербурзі 17 червня 2026 року у зв'язку з розслідуванням замовного вбивства, після чого його перевели до слідчого ізолятора в Москві.
Біографія Трабер народився в Омську, закінчив Севастопольське вище військово-морське інженерне училище в місті Севастополь у Криму. Служив на підводному флоті Радянської армії та досяг звання лейтенанта. Також був членом Комуністичної партії Радянського Союзу. У 1980 році звільнився з військової служби та переїхав до Ленінграда, де спочатку працював барменом у пивному барі, а згодом зайнявся торгівлею антикваріатом, через що отримав прізвисько «Антиквар». Після розпаду Радянського Союзу у 1991 році Трабер отримав від міської влади Санкт-Петербурга монополію на торгівлю антикваріатом, що дозволило йому накопичити значні статки. Він налагодив тісні контакти в місцевих політичних колах і, як стверджується, познайомив Путіна з Анатолієм Собчаком, який згодом став мером Санкт-Петербурга.
Завдяки своїм статкам Трабер зміг заснувати низку інших підприємств і зайнятися торгівлею нафтою. Стверджується, що в цей час він виконував роль «бухгалтера» Тамбовського ОЗУ, яке шляхом насильства та замовних убивств отримало контроль над портом Санкт-Петербурга за підтримки Путіна, який тоді працював на мера Собчака. Трабер нібито виступав посередником між мафією та політиками. На прохання Путіна Трабер призначив ставленика майбутнього президента Олексія Міллера керівником порту. Стверджується, що в 1990-х і 2000-х роках через порт здійснювалася контрабанда наркотиків. Путін у цей період відповідав за зовнішньоекономічні зв'язки міста і в 1994 році надав Тамбовському ОЗУ ліцензію на постачання нафтопродуктів до міста. У 1996 році він нібито отримав чотири відсотки від прибутку після того, як передав контроль над постачанням нафтопродуктів в аеропорту Пулково членам Тамбовського угруповання. Як близький друг Путіна, Трабер був єдиним представником Тамбовського ОЗУ, з яким Путін з'являвся на публіці. Трабер принаймні з 2004 по 2016 роки був почесним гостем на святкуваннях днів народження Путіна, навіть після того, як останній став прем'єр-міністром Росії у 1999 році.
У середині 1990-х років Трабер емігрував до Іспанії, а також часто проживав у Швейцарії та Монако. У Західній Європі він створив мережу з сотень компаній, які реєстрували нерухомість, а потім неодноразово перепродували її за вищими цінами через підставні компанії, контрольовані тими ж особами. Вважається, що метою цих схем було відмивання грошей для російської мафії та осіб з найближчого оточення Путіна. У 2016 році Трабер утік назад до Росії, коли в Іспанії проти нього та інших осіб висунули звинувачення у відмиванні грошей. Згідно з перехопленими розмовами, Трабер отримував прибуток від контрабанди в портах Приморська та Виборга. Проте у 2018 році всі фігуранти справи, включно з Трабером, були виправдані.
У 2019 році Володимир Кумарін, лідер Тамбовського угруповання та близький соратник Трабера, був засуджений у Санкт-Петербурзі до 24 років ув'язнення за замовні вбивства та організацію злочинного співтовариства. Його вперше заарештували ще у 2007 році, як стверджується, за особистим наказом Путіна. Проте Трабер після цього зберіг прихильність Кремля і продовжував отримувати державні контракти. Він володіє різними активами на північному заході Росії і, за власними словами, входить до числа 40 найбагатших підприємців країни. Після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну Трабер створив у Санкт-Петербурзі організацію, яка підтримує сухопутні війська РФ у військових діях.
Примітки
Посилання Профіль Іллі Трабера на сайті «База даних Форуму вільної Росії»
Література Belton, Catherine (2020). Putin's People: How the KGB Took Back Russia and Then Took on the West. William Collins. .