Bluebird K7 — це реактивний , на якому британець Дональд Малколм Кемпбелл установив сім світових рекордів швидкості на воді між 1955 і 1967 роками. K7 став першим успішним реактивним гідропланом і вважався революційним на момент своєї появи в січні 1955 року. Кемпбелл на K7 додав майже 160 км/год до рекорду швидкості на воді, піднявши його з існуючої позначки 286 км/год до трохи більше ніж 444 км/год. Дональд Кемпбелл загинув у аварії на суттєво модифікованому K7 4 січня 1967 року на озері під час спроби встановити свій восьмий рекорд швидкості, прагнучи піднести його до понад 480 км/год.
У 1996 році команда дайверів, використовуючи гідролокатор, розпочала підводне обстеження, повторно виявивши уламки K7. Згодом їх підняли протягом 2000—2007 років, а тіло Кемпбелла було знайдене у 2001 році.
Проєктування та конструкція Дональд Кемпбелл розпочав свою кар'єру рекордсмена у 1949 році після смерті свого батька, сера Малколма Кемпбелла. Спочатку він використовував батьків гідроплан Blue Bird K4 1939 року з двигуном і з гребним гвинтом, але досяг небагатьох успіхів та зазнав декількох прикрих невдач. У 1951 році K4, який було модифіковано до конфігурації «prop-rider» prop-rider — човен, що при русі майже повністю виходить з води та опирається лише на гребний гвинт для підвищення потенційної швидкості, був знищений після руйнування корпуса: його V-подібна коробка передач зірвалася з кріплень та пробила днище корпусу.
Після загибелі суперника-рекордсмена на його реактивному човні , який розпався на швидкості понад 320 км/год під час рекордової спроби у вересні 1952 року, Кемпбелл розпочав розробку власного передового повністю металевого реактивного гідроплана Bluebird K7, щоб побити рекорд, який на той час належав американському гідроплану Slo-Mo-Shun IV з гребним гвинтом.
Спроєктований братами Норріс — Кеном і Лью човен K7 був сталевим каркасним, алюмінієвим триопорним гідропланом, збудованим у Семлсбері , оснащеним осьовим турбореактивним двигуном з електричним стартером з жививленням від зовнішнього акумулятора, що розвивав тягу 3500 фунтів сили (16 кН). Як і Slo-Mo-Shun, але на відміну від триколісного Crusader Кобба, три точки глісування були розташовані дві спереду й одна ззаду у конфігурації «вилчастого носа» («pickle-fork»)pickle-fork — це форма носової частини корпусу гідроплана, у якій ніс роздвоєний на два «зубці», що спричинило ранні порівняння Bluebird з синім омаром.
K7 мав дуже передову конструкцію та надзвичайно жорстку сталеву просторову раму. Його розрахункова швидкість була 420 км/год, і він залишався єдиним успішним реактивним човном у світі до кінця 1960-х років.
Від самого початку, у середині 1950-х років, Bluebird K7 було спроєктовано так, щоби забезпечити: досягнення швидкості 250 миль/год із достатнім запасом статичної та динамічної стійкості за рисканням, тангажем і креном; високу міцність і жорсткість конструкції; навантаження «g» мали бути "…утричі більшими, ніж у «Crusader», і вп'ятеро більшими, ніж у старого «Bluebird»; малу площу лобового профілю для мінімізації аеродинамічного опору; як найменші аеродинамічні підіймальні моменти перед центром мас; зменшити навантаження на передні площини за рахунок парних передніх спонсонів, встановлені на виносних балках; площини з високою підйомною силою та низьким опором, із хорошою здатністю протидіяти «дельфінуванню»; підводні поверхні спонсонів мали забезпечувати плавний перехід від водотоннажного до глісуючого режиму та добрі протизанурювальні характеристики; низький центр мас для мінімізації можливих коливань тангажу на власній частоті апарата; низьку лінію прикладання турбореактивної тяги, щоб мінімізувати моментні ефекти при вмиканні/вимиканні тяги; мінімізацію впливу зміни маси пального на диферент шляхом розміщення паливного бака в районі центру мас або поблизу нього.
Позначення «K7» походило від його реєстрації у необмеженому класі RYA. Воно наносилося на великий білий круг на спонсонах під символом нескінченності. Bluebird K7 був сьомим човном, зареєстрованим у RYA у серії гідропланів класу «Unlimited» ().
Рекорди Bluebird K7 Кемпбелл установив сім світових рекордів швидкості на воді на K7 між липнем 1955 та груднем 1964 року. Перший із них було встановлено на Алсвотері 23 липня 1955 року, де він досяг швидкості 324 км/год, але лише після багатьох місяців випробувань, змін у конструкції відбійників бризок та значної переробки кріплень передніх спонсонів.
Упродовж другої половини 1950-х Кемпбелл поступово підвищував рекорд, починаючи з 348 км/год у 1955 році на водойміі Лейк-Мід у Неваді. Згодом чотири нові рекорди були встановлені на озері , де Кемпбелл і Bluebird стали щорічною подією, отримуючи значну підтримку від компаній Mobil та BP.
У 1957 році спроба на озері (штат Нью-Йорк) провалилася через несприятливі умови водної поверхні. The New York Times повідомила 17 серпня 1957 року, що «Bluebird відірвався від води на 200 футів, коли вдарився об хвилю на швидкості 240 миль/год».
Човен Bluebird K7 став популярним виставковим експонатом: його демонстрували у Великій Британії, США, Канаді, Європі, а пізніше — в Австралії під час спроб Кемпбелла встановити сухопутний рекорд швидкості у 1963–64 роках.
У другій половині 1950-х K7 зазнав низки модифікацій. Для підвищення стабільності на великих швидкостях: встановлено обтічний кокпіт із прозорим ковпаком, змінено обводи корпуса, додано клиноподібний хвостовий кіль із парашутом, перероблено спонсони та встановлено гідродинамічний стабілізатор на транці.
У результаті K7 досяг: 363 км/год у 1956 році, 385 км/год у 1957 році, 399 км/год у 1958 році, 420 км/год у 1959 році.
У 1958 році Bluebird K7 став центральним експонатом британського павільйону на Всесвітній виставці у Брюсселі.
Після цього Кемпбелл переключив свою увагу на рекорд швидкості на суші, маючи намір встановити рекорд понад 450 миль/год (720 км/год). Він також планував у тому ж році встановити сьомий рекорд швидкості на воді, щоб стати першою людиною, яка встановила рекорди швидкості на суші й на воді в один і той же рік.
У серпні 1960 року він вирушив на , і вже у вересні того ж року дивом вижив у аварії на швидкості 580 км/год в автомобілі Bluebird-Proteus CN7 з газотурбінним двигуном, спроєктованому братами Норріс. Bluebird CN7 був відбудований у 1961–62 роках, після чого Кемпбелл провів два виснажливі роки в австралійській пустелі, борючись із несприятливими умовами траси. Нарешті, 17 липня 1964 року Кемпбелл перевищив рекорд швидкості на суші на озері Ейр, досягнувши 648,73 км/год на Bluebird CN7.
Після цього він встановив свій сьомий рекорд швидкості на воді 31 грудня 1964 року на озері у Західній Австралії, коли досяг 444, 71 км/год, виконавши два проходи на 455,9 км/год та433,4 км/год — буквально за кілька годин до настання нового 1964-го року.
Цей рекорд зробив Кемпбелла та K7 найуспішнішими володарями рекорду швидкості на воді в історії.
Світові рекорди швидкості на воді Дональда Кемпбелла Швидкість Судно Локація Дата 202,32 миль/год (325,60 км/год) Bluebird K7 Алсвотер 23 липня 1955 216,20 миль/год (347.94 км/год) Bluebird K7 Лейк-Мід 16 листопада 1955 225,63 миль/год (363,12 км/год) Bluebird K7 19 вересня 1956 239,07 миль/год (384,75 км/год) Bluebird K7 7 листопада 1957 248,62 миль/год (400,12 км/год) Bluebird K7 10 листопада 1958 260,35 миль/год (418,99 км/год) Bluebird K7 14 травня 1959 276.33 миль/год (444.71 км/год) Bluebird K7 31 грудня 1964
Кемпбелл використовував два взаємозамінні двигуни Metrovick Beryl конструкції компанії упродовж усіх рекордних заїздів 1955—1966 років.
Остання спроба встановлення рекорду та загибель Дональда Кемпбелла У червні 1966 року Кемпбелл вирішив знову спробувати встановити рекорд швидкості на воді. Bluebird K7 було модернізовано: встановлено новий двигун з тяговим зусиллям 20кН, перероблено носову частину, додано нові стабілізатори та змінено обводи корпусу маючи на меті досягнення швидкості понад 480 км/год.
Після серії випробувань на у грудні 1966 року Кемпбелл 4 січня 1967 року розпочав офіційну спробу побиття рекорду. Перший прохід був успішним — K7 досяг швидкості 297,6 миль/год (478,9 км/год). Однак для встановлення рекорду необхідно виконати два проходи у протилежних напрямках протягом однієї години, і Кемпбелл використав нове водяне гальмо, щоб уповільнити K7 з пікової швидкості 311 миль/год (501 км/год), коли той покинув кілометр контролю швидкості. Замість того, щоб зупинитися та заправитися, він вирішив швидко розвернутися та негайно повернутися на трасу, перш ніж хвиля з його першого забігу встигне відбитися назад до центру озера. Обидва варіанти обговорювалися на брифінгу перед спробою.
Під час зворотного проходу Bluebird K7 на швидкості понад 320 миль/год (510 км/год) почав підіймати ніс, вийшов із води, перекинувся у повітрі та розбився. Човен розпався на частини. Кемпелл загинув миттєвоGRO Register of Deaths: MAR 1967 10F 692 ULVERSTON — Donald M. Campbell, aged 45, а його тіло не було знайдене після двох тижнів пошуківAcross the Lake, BBC documentary..
Кадри аварії були зафіксовані на кіноплівку та стали одними з найвідоміших у історії технічних рекордів. Причини катастрофи досі обговорюються: серед можливих — надмірна швидкість, нестабільність корпуса, турбулентність води та перевантаження конструкції.
Пошуки та підняття уламків У 1996 році команда дайверів під керівництвом Білла Сміта розпочала пошуки K7 за допомогою гідролокатора. У 2000 році було знайдено основні частини корпуса, а у 2001 році — тіло Дональда Кемпбелла, яке було офіційно ідентифіковане та поховане у Коністоні.
Між 2000 і 2007 роками уламки Bluebird K7 були підняті на поверхню. Значна частина корпуса збереглася у доброму стані завдяки холодній прісній воді озера.
Реставрація
Після підняття K7 було передано команді реставраторів Bluebird Project, які розпочали масштабну реконструкцію. Метою було відновити гідроплан до стану, максимально наближеного до вигляду 1966 року, з використанням оригінальних деталей там, де це можливо.
Реставрація включала: відновлення сталевої просторової рами, реконструкцію алюмінієвих панелей, встановлення відновленого двигуна Orpheus, відтворення кабіни та приладів, відновлення характерного синього забарвлення.
У 2018 році відреставрований Bluebird K7 уперше за 50 років знову вийшов на воду на озері у Шотландії, де здійснив серію демонстраційних заїздів на швидкості понад 150 миль/год.
Сучасний статус Після завершення випробувань K7 було передано до у Коністоні, де він зберігається як національна технічна реліквія. Дискусії між музеєм та командою реставраторів щодо умов експонування тривали декілька років, але у 2023 році було досягнуто угоди про довгострокове зберігання.
Bluebird K7 сьогодні вважається одним із найвідоміших гідропланів у світі та символом британської інженерії та мужності Дональда Кемпбелла.
Див. також Дональд Малколм Кемпбелл Blue Bird K4
Рекорд швидкості на воді
Література Knowles, Arthur; Beech, Graham The Bluebird Years: Donald Campbell and the Pursuit of Speed. Sigma Leisure, 2001. — ISBN 9781850587668. Tremayne, David Donald Campbell: The Man Behind the Mask. Bantam Books, 2005. — ISBN 0-553-81511-3. Sheppard, Neil Donald Campbell, Bluebird and the Final Record Attempt''. The History Press, 2011. — ISBN 978-0752459738.
Примітки
Посилання
Офіційний сайт проєкту реставрації Bluebird K7 Ruskin Museum — музей, де зберігається K7 BBC Teach: історія рекордів швидкості на воді