Театри Елгін та Вінтер Гарден — це пара театрів, розташованих один над одним у Торонто (провінціяОнтаріо, Канада). Це останні вцілілі у світі едвардіанські театри «двоповерхового» типу (stacked theatres).
Історія Обидва театри були спроєктовані відомим архітектором Томасом Лембом і зведені у 1913 році. Будівництво замовив Маркус Лоу (Marcus Loew) для своєї флагманської театральної мережі «Loew's». Обидва театри призначалися для показу водевілів та тогочасних короткометражних німих фільмів, але кожен з них орієнтувався на різний клас глядачів.
Нижній театр (спочатку відомий як Loew's Yonge Street Theatre) з його позолотою, мармуром та купольною стелею був класичним «закритим» майданчиком, де безперервно крутили водевілі та кіно. Верхній театр Winter Garden спроєктували у стилі «атмосферного саду» під зоряним небом. Його стіни розписані акварельними фресками із зображенням рослин і садових решіток, колони виконані у вигляді стовбурів дерев, а стеля прикрашена ліхтариками та справжнім висушеним буковим листям. Цей верхній ярус створювався для преміального водевільного ринку «Big Time»: місця там бронювалися за вищими цінами для заможної публіки. Окрім роботи на іншу аудиторію, верхній зал давав змогу експериментувати з новими номерами та постановками без ризику закриття нижнього театру.
Нижній кінотеатр, який спочатку мав назву «Loew's Yonge Street Theatre», відкрився 15 грудня 1913 року. Верхній театр «Вінтер Гарден» офіційно відчинив свої двері 16 лютого 1914 року виставою «The Crickets». До театрів вели окремі входи з вулиці Йонг-стріт, а також спільне велике фоє.
До 1928 року великої популярності набули повнометражні німі фільми, а звукове кіно лише починало завойовувати ринок. Того ж року нижній театр переобладнали для показу звукових фільмів, а верхній — закрили. Вінтер Гарден залишався законсервованим близько шістдесяти років. Завдяки цьому всередині збереглася величезна колекція водевільних декорацій та задників, яка сьогодні є найбільшою у світі колекцією такого роду, що дійшла до наших днів.
У 1969 році компанія Loews продала Елгін мережі кінотеатрів Famous Players. До 1970-х років в Елгіні крутили переважно фільми категорії B та м'яке порно.
Новітня історія У 1981 році Фонд спадщини Онтаріо викупив будівлю у компанії Famous Players, щоб врятувати історичну пам'ятку від знесення.. Як кінотеатр Елгін закрився 15 листопада 1981 року; останнім показаним фільмом стала стрічка «Що побачив шведський дворецький» (What the Swedish Butler Saw).
З березня 1985 року по березень 1987 року у практично невідреставрованому на той момент Елгіні з величезним успіхом ішов мюзикл «Коти» (Cats). Цей прокат довів, що театр усе ще залишається економічно життєздатним майданчиком. У 1987 році розпочалася масштабна реставрація комплексу, яка тривала понад два роки і коштувала близько 29 мільйонів доларів. Архітектурним проєктом реставрації керував Девід К. Месбур. Під час робіт було повністю відновлено початковий вигляд штукатурки, позолоти та унікальних настінних розписів «Вінтер Гардена», виконаних у техніці скагліола. Також було модернізовано сценічне обладнання, розширено підземні приміщення та зведено нове фоє з касовими залами. Реставрація завершилася у грудні 1989 року, після чого комплекс знову відкрився для глядачів.
З 1979 року театр Елгін є одним із головних майданчиків щорічного Міжнародного кінофестивалю в Торонто (TIFF). На його сценах також регулярно проходять бродвейські шоу, концерти класичної та сучасної музики, оперні вистави та телевізійні зйомки.
У 1991 році доктор Девід Грізінгер і Стів Барбар із компанії Lexicon, Inc., на прохання акустиків Ніла Мансі та Роберта Таннера, встановили в театрі Елгін першу виробничу систему LARES — електроакустичну систему, що покращує архітектурну акустику приміщення. Ця перша система використовувала два мікрофони на передньому краї балкона для вловлювання звуку зі сцени. Сигнали оцифровувалися, оброблялися двома головними комп'ютерами та подавалися на 56 динаміків у головній стелі та 60 динаміків під балконом, щоб забезпечити кращу чіткість мови та об'ємність звуку.
У 1994 році в театрі Елгін відбулася світова прем'єра мюзиклу «Наполеон» (у 2000 році він переїхав на Вест-Енд у Лондоні). У 1995 році тут ставили мюзикл «Tommy» гурту The Who. З 1996 по 2022 рік компанія Ross Petty Productions кожні різдвяні свята влаштовувала на сцені Елгіна свої фірмові пантоміми.
З 10 по 14 лютого 2004 року Конан О'Браєн записав тут чотири випуски свого шоу «Late Night with Conan O'Brien» для телеканалу NBC. Цей візит відбувся завдяки тому, що міська рада Торонто заплатила NBC 1 мільйон канадських доларів (близько 750 000 доларів США на той час). Це було частиною масштабної PR-кампанії з відновлення туризму: місто намагалося знову привабити американських мандрівників після спалаху атипової пневмонії (SARS) влітку 2003 року, який сильно вдарив по економіці Торонто. Більшість гостей, стендап-коміків та музикантів у цих випусках були канадцями: Майк Маєрс, Майкл Джей Фокс, Джим Керрі, Ерік Маккормак, Рон Джеймс, гурти Nickelback, Barenaked Ladies та Стомпін Том Коннорс.
Також у театрі Елгін знімали концерт Браяна Адамса для американського ефіру програми «Great Performances» на каналі PBS. Шоу записали в липні 2014 року, а в ефір воно вийшло 1 березня 2015 року.
У популярній культурі
Ключова сцена в телефільмі 1973 року «Вона кричала про вбивство» (She Cried Murder) розгортається в (тоді ще закритому) театрі Вінтер Гарден. Фотографії для обкладинки концертного альбому гурту Rush 1981 року «Exit...Stage Left» були зроблені у Вінтер Гардені та в Buffalo Memorial Auditorium. Театр Вінтер Гарден можна побачити у фільмі 1994 року «Камілла» (Camilla). Ця ж локація з'являється у фільмі Гільєрмо дель Торо 2017 року «Форма води» (The Shape of Water). Саме в цьому кінотеатрі проживає головна героїня Елайза, а згодом у залі відбувається одна з центральних сцен стрічки. Крім того, дель Торо знімав тут сцени для свого багрового готичного фільму «Багряний пік» . У театрі знімали кліп на пісню «Changes» монреальського гурту Stars. Інтер'єри «Вінтер Гардена» можна побачити у фільмі-мюзиклі «Чикаго»(2002). Роман Емілі Сент-Джон Мандел «Станція Одинадцять» (Station Eleven, 2014) починається на сцені театру Елгін. Вінтер Гарден згадується в титрах фільму Софії Копполи «Прісцилла» (Priscilla, 2023).
Посилання