«Факторі» (англ. Factory Theatre) — театр у Торонто, провінція Онтаріо, Канада. Заснований у 1970 році Кеном Гассом і Френком Троцем під назвою «Factory Theatre Lab», він майже 20 років очолювався компанією Діан Інгліш. «Factory Theatrе» першим оголосив, що виставлятиме виключно канадські п’єси, проте незабаром ця політика стала зразком для наслідування іншими театральними трупами. «Factory» став відомою домівкою канадських драматургів і часто асоціюється з Джорджем Ф. Вокером, більшість п’єс якого вперше були показані саме тут.

Історія театру

Період 1869 - 1910 Історичний комплекс на розі вулиць Батерст і Аделаїда (125 Bathurst Street) складається з двох головних частин, зведених у різні епохи

Оригінальний будинок (1869 рік): Був зведений у класичному готичному стилі епохи королеви Анни для видатного купця та олдермена Торонто Джона Малві. Його спроєктували відомі архітектори Гандрі та Ленглі. Архітектурні особливості будинку (відомого також як «Будинок Джона Малві») включають асиметричний фасад, нерегулярний двосхилий дах, цегляну кладку ніжного жовто-коричневого кольору (баф) із кам’яними підвіконнями та парадний вхід у вигляді стрільчастої готичної арки. Прибудова (1910 рік): У 1909 році майно продали римо-католицькій парафії Святої Марії під Центр мистецтв та літератури, а вже наступного року за проєктом архітектора Дж. М. Коуена було зведено велику прибудову. Вона включала великий церковний зал, облаштований у театральному стилі з висячим балконом. Головний фасад прибудови виходить на вулицю Аделаїда і вирізняється центральним еркерним вікном та двома бічними входами з арочними фрамугами. Дж. М. Коуен надалі виступав головним архітектурним консультантом будівлі.

До того як будівля перетворилася на театр, комплекс у різні часи встиг побувати приватним житлом, парафіяльним осередком та дитячим садком. У 1987 році Рада з питань культурної спадщини Онтаріо офіційно надала всьому комплексу статус об’єкта культурної спадщини.

Роки театральної трупи, скандали та переїзди (1977 - 1983) У перші роки свого існування театральна трупа активно експериментувала на інших майданчиках під керівництвом свого засновника Кена Гасса. Однак у 1977 році його п’єса «Зимовий наступ» () викликала шквал жорсткої критики через те, що, на думку рецензентів, у ній безпідставно зображувалися секс і насильство серед вищих ешелонів нацистської партії. Розчарований консерватизмом тогочасної театральної спільноти, Гасс пішов у відставку.

Новою керуючою директоркою «Фабрики» стала Діан Інгліш (очолювала театр у 1977–1995 роках). Вона вивела театр із великих боргів, забезпечила його фінансову платоспроможність і у 1983 році остаточно перенесла театр на його нинішнє місце — в історичну будівлю на розі Батерст і Аделаїда. Наступником Гасса на посаді художнього керівника в цей період став Боб Вайт (1977–1987).

Золота епоха, криза та викуп будівлі (1987–1999) У 1987 році, коли будівля отримала статус пам'ятки, художньою керівницею театру стала Джекі Максвелл (1987–1995). Протягом більшої частини цього періоду визначний драматург Джордж Ф. Вокер працював штатним автором театру, написавши для нього такі відомі п’єси, як «Мистецтво війни», «Злочинці в коханні», «Кохання та гнів», «Втеча від щастя», «Театр фільму-нуар» та «Нічого святого». Серед інших значних робіт «Фабрики» — «Перехід» Ніла Мунро, «Сестри з резервації» Томсона Гайвея, моноспектакль Ріка Мерсера, «Трилогія про дракона» Роберта Лепажа та виступи комік-групи «Діти в залі» ().

У 1995 році після уходу Діан Інгліш творчим директором на сезон 1995–1996 років став Майкл Спрінгейт. На той момент театр знову переживав фінансові труднощі й опинився під загрозою закриття.

У 1996 році на посаду художнього керівника повернувся засновник Кен Гасс. Його рішення поставити протягом одного сезону весь цикл із шести п’єс Джорджа Ф. Вокера «Приміський мотель» () повернуло театру популярність та фінансове процвітання. Завдяки цьому успіху в березні 1999 року «Фабричний театр» офіційно викупив свій історичний комплекс на Батерст-стріт у повну власність.

Сучасність (2012 — дотепер) У 2012 році Кен Гасс був зі скандалом звільнений з посади художнього керівника через серйозні розбіжності з радою директорів щодо планів реконструкції історичної будівлі. Це викликало протести в театральному середовищі: драматурги Джордж Ф. Вокер та Джудіт Томпсон відкликали свої твори з репертуару, а Атом Егоян, Гордон Пінсент, Фіона Рейд та Р. Г. Томсон закликали до бойкоту театру. Попри кризу, керівництву вдалося зберегти підтримку місцевої громади та продовжити пошук нових канадських авторів.

Наприкінці 2012 року новими художніми керівниками призначили Ніну Лі Акіно та Найджела Шона Вільямса. У грудні 2014 року театр провів ребрендинг, змінивши назву на «Factory. Theatre with Grit», а Акіно стала єдиною художньою керівницею (Вільямс залишився заступником, а Джонатан Геппнер — художнім продюсером).

Ніна Лі Акіно успішно очолювала театр до 2022 року, після чого була призначена художньою керівницею Англійського театру в Національному центрі мистецтв Канади. У травні 2022 року посаду художнього керівника «Factory Theatre» обійняв Мел Гейг, який очолює його і сьогодні.

Посилання