Банк крові — це центр, де зберігається кров, зібрана в результаті добровільного донорства крові для подальшого використання у медичних цілях під час переливання крові. «Банк крові» зазвичай знаходиться у відділеннях лікарень, зазвичай у складі клінічних патологічних лабораторіях, де відбувається зберігання продуктів крові та проводить передтрансфузійне тестування та тестування на сумісність крові. Однак іноді банк крові може стосуватися центрів збору, де лікарні також виконують забір. Діяльність банків крові включає завдання, пов'язані зі збором, обробкою, тестуванням, розділенням та зберіганням крові.
Види крові для переливання Існує кілька видів переливання крові:
Цільна кров або кров, перелита без розділення на фази. Еритроцитарна маса. Її переливають пацієнтам з анемією чи дефіцитом заліза. Це також допомагає покращити насичення крові киснем. Її можна зберігати при температурі 2,0 °C-6,0 °C протягом 35–45 днів. Тромбоцити. Переливання тромбоцитів проводиться людям із низьким рівнем тромбоцитів. Їх можна зберігати при кімнатній температурі до 5–7 днів. Тромбоцити від одного донора мають більшу кількість тромбоцитів, але вони трохи дорожчі за звичайні. Переливання плазми показано пацієнтам із печінковою недостатністю, важкими інфекційними захворюваннями або серйозними опіками. Свіжозаморожену плазму можна зберігати при дуже низькій температурі (-30 °C °) протягом до 12 місяців. Відділення плазми від крові донора називається плазмаферезом.
Історія
Хоча перші переливання крові проводилися безпосередньо від донора до реципієнта до коагуляції крові, було виявлено, що, додавши антикоагулянт та охолодивши кров, її можна зберігати протягом кількох днів. Це відкрило шлях для розвитку банків крові. Джон Брекстон Гікс був першим, хто проводив експерименти з пошуку хімічних методів запобігання згортанню крові в лікарні Святої Марії в Лондоні наприкінці 19 століття. Однак його спроби використовувати фосфат соди як консервант були невдалими. [ <span title="This claim needs references to reliable sources. (December 2021)">потрібне посилання</span> ]
У 1912 році вчені затвердили поняття універсального донора (перша група крові) та універсального реципієнта (четверта група).
Перше непряме переливання розведеного розчину крові було проведено у березні 27 грудня 1914 року бельгійським лікарем Альбертом Густіном. Згодом, у листопаді цього ж року, аргентинський лікар Луїс Аготе використав менш розведений розчин крові при переливанні. Обидва лікаря використовували цитрат натрію як антикоагулянт.
Перша світова війна Перша світова війна стала каталізатором для швидкого розвитку банків крові та пошуку методів переливання крові. Натхненний необхідністю давати кров пораненим солдатам за відсутності донора, американський патолог Френсіс Пейтон Раус з Рокфеллерівського університету (тоді — Рокфеллерівський інститут медичних досліджень) хотів вирішити проблеми переливання крові. Разом з колегою Джозефом Р. Тернером він зробив два критичні відкриття: визначення групи крові було необхідним для запобігання згортанню крові, а зразки крові можна було зберігати за допомогою хімічної обробки матеріалу. Їхня доповідь у березні 1915 року щодо виявлення можливого консерванту крові виявилася невдалою. Експерименти з желатином, агаром, екстрактами сироватки крові, крохмалем та яловичим альбуміном виявилися марними.
У червні 1915 року вони зробили першу важливу публікацію в журналі Американської медичної асоціації про те, що аглютинації можна уникнути, якщо попередньо протестувати зразки крові донора та реципієнта. Вони розробили швидкий і простий метод перевірки сумісності крові, за допомогою якого можна було легко визначити коагуляцію та придатність крові для переливання. Вони використовували цитрат натрію для розведення зразків крові, і після змішування крові реципієнта та донора у співвідношенні 9:1 та 1:1 кров або згущувалася, або залишалася водянистою через 15 хвилин. Їхній результат, за рекомендацією лікаря, був однозначним:Якщо склеювання компонентів крові присутнє в суміші 9:1 і в меншій мірі або взагалі відсутнє в суміші 1:1, то безперечно, що кров пацієнта аглютинує кров донора і, можливо, може призвести до її гемолізу. Переливання в таких випадках є небезпечним. Злипання в суміші 1:1 з незначною кількістю або відсутністю аглютинації в суміші 9:1 вказує на те, що плазма потенційного донора аглютинує клітини потенційного реципієнта. Ризик від переливання за таких обставин набагато менший, але можна сумніватися, чи є кров такою ж корисною, як та, яка не аглютинує і не аглютинується. За можливості завжди слід вибирати кров останнього типу.Раус добре знав, що австрійський лікар Карл Ландштайнер відкрив групи крові десять років тому, але практичне використання їх ще не було втілене в практику. Раус писав: «Доля зусиль Ландштейнера, спрямованих на привернення уваги до практичного значення групових відмінностей у крові людей, є чудовим прикладом того, як знання тупочуть на місці щодо розвитку техніки. Переливання крові досі не проводилося, оскільки (принаймні до 1915 року) ризик згортання крові був занадто великим». У лютому 1916 року вони повідомили в « Журналі експериментальної медицини» про ключовий метод консервації крові. Вони замінили добавку, желатин, сумішшю цитрату натрію та розчину глюкози (декстрози) і виявили: «у суміші, яка містить 3 частини людської крові, 2 частини ізотонічного розчину цитрату натрію (3,8 % цитрату натрію у воді) та 5 частин ізотонічного розчину декстрози (5,4 % декстрози у воді) клітини залишаються неушкодженими протягом 4 тижнів». В окремому звіті зазначено, що використання цитрат-сахарози (сахарози) може допомогти зберігати клітини крові протягом двох тижнів. Вчені помітили, що консервована кров була аналогічною із свіжою кров'ю за властивостями та вона «чудово функціонує при повторному введенні в організм». Використання як консерванту цитрату натрію з цукром, іноді відомого як розчин Рауса-Тернера, стало головним відкриттям, яке проклало шлях для розробки різних методів консервації крові та створення банків крові.
Канадський лейтенант та хірург Лоуренс Брюс Робертсон відіграв важливу роль у переконанні Королівського армійського медичного корпусу (RAMC) запровадити практику переливання крові в пунктах прийому поранених. У жовтні 1915 року Робертсон провів своє перше переливання крові під час війни за допомогою шприца пацієнту з численними осколковими пораненнями. Після цього він зробив ще чотири переливання крові протягом наступних місяців, і про свій успіх повідомили серу Волтеру Морлі Флетчеру, директору Комітету медичних досліджень. [ <span title="This claim needs references to reliable sources. (April 2022)">потрібне посилання</span> ]
Робертсон опублікував свої висновки в Британському медичному журналі 1916 році та за допомогою кількох однодумців (включаючи лікаря Едварда Вільяма Арчібальда), зміг переконати британську владу в перевагах переливання крові. Робертсон згодом створив перший апарат для переливання крові на станції розвантаження ранених на Західному фронті навесні 1917 року
Освальд Гоуп Робертсон, медичний дослідник та офіцер армії США працював з Раусом у Рокфеллерівському інституті з 1915 по 1917 рік та вивчив методи підбору та консервації крові. У 1917 році він був прикріплений до Королівського медичного центру імені Мартіна Ірського. Він відіграв важливу роль у створенні перших банків крові, донорами яких були солдати, в рамках підготовки до очікуваної битви біля Пашендейла. Він використовував цитрат натрію як антикоагулянт, кров брали з проколів вен та зберігали у пляшках в британських та американських пунктах прийому поранених вздовж фронту. Він також експериментував зі зберіганням відокремлених еритроцитів у пляшках з льодом. Джеффрі Кейнс, британський хірург, розробив портативний апарат, який міг зберігати кров, щоб полегшити проведення переливань.
Розширення практики
Першу у світі службу донорства крові було засновано у 1921 році секретарем Британського Червоного Хреста Персі Лейном Олівером. Спочатку добровольці проходили серію фізичних тестів для визначення групи крові. Лондонська служба переливання крові була безкоштовною і швидко розширювалася. До 1925 року вона надавала послуги майже 500 пацієнтам, а в 1926 році була включена до структури Британського Червоного Хреста. Подібні системи були створені в інших містах, включаючи Шеффілд, Манчестер та Норвіч, робота служби почала привертати міжнародну увагу. Подібні служби були створені у Франції, Німеччині, Австрії, Бельгії, Австралії та Японії.
Володимир Шамов та хірург Сергій Юдін були піонерами у переливанні трупної крові від нещодавно померлих донорів у Радянському Союзі. Сергій Юдін вперше успішно виконав таке переливання 23 березня 1930 року та повідомив про сім перших клінічних переливань трупної крові на Четвертому з'їзді українських хірургів у вересні того ж року у Харкові. Також у 1930 році він організував перший у світі банк крові в Інституті імені Миколи Скліфосовського, який став прикладом для створення подальших банків крові в різних регіонах Радянського Союзу та інших країнах. До середини 1930-х років у Радянському Союзі було створено систему з щонайменше 65 великих центрів крові та понад 500 дочірніх, усі з яких зберігали «консервовану» кров та доставляли її в усі куточки країни.
Також одним із перших банків крові було створено Фредеріком Дюран-Жордою під час Громадянської війни в Іспанії в 1936 році. Дюран приєднався до служби переливання крові в лікарні Барселони на початку конфлікту, але невдовзі лікарня була перевантажена попитом на кров та нестачею доступних донорів. За підтримки Міністерства охорони здоров'я Іспанської республіканської армії Фредерік Дюран створив банк крові для поранених солдатів та цивільного населення. 300—400 мл отриманої крові змішували з 10 % розчином цитрату в модифікованій колбі Ерленмейєра Дюрана. Кров зберігали у стерильному скляному контейнері під тиском при температурі 2… °C. Протягом 30 місяців роботи Служба переливання крові Барселони зареєструвала майже 30 000 донорів та обробила близько 9 000 літрів крові.
У 1937 році Бернард Фантус, директор з відділу терапії в лікарні округу Кук у Чикаго, заснував один з перших банків крові при лікарні у Сполучених Штатах Америки. Створюючи у лікарні лабораторію, яка консервувала, охолоджувала та зберігала донорську кров, Фантус ввів термін «банк крові». Протягом кількох років лікарняні та громадські банки крові були створені по всій території країни.
Фредерік Дюран-Жорда втік до Британії в 1938 році та працював з Джанет Воган у Королівській медичній школі післядипломної освіти при лікарні Хаммерсміт, щоб створити систему національних банків крові в Лондоні. З наближенням початку війни в 1938 році Військове міністерство створило в Брістолі Армійський склад крові (ABSD), який очолив Лайонел Вітбі. Він контролював чотири великі склади крові по всій країні. Британська політика у часи війни полягала в постачанні військовослужбовців кров'ю із централізованих складів, на відміну від підходу американців та німців. Британський метод виявився більш успішним у задоволенні всіх потреб, і протягом війни кров було взято понад 700 000 донорів. Ця система перетворилася на Національну службу переливання я крові, створену в 1946 році, першу національну службу, яка була впроваджена.
Медичні досягнення
Програма збору крові була започаткована в США в 1940 році, і Едвін Кон став засновником процесу фракціонування крові. Він розробив методи виділення фракції сироваткового альбуміну плазми крові, яка необхідна для підтримки осмотичного тиску в кровоносних судинах, запобігаючи колапсу судин.