Петрівсько-Розумовське — колишнє село, а нині місцевість на півночі Москви (увійшла до складу міста в 1917 році).

На топографічній карті 1849 називається Петровське Розумовське, а на карті 1860 (так званої карті Шуберта) Московського повіту Московської губернії село іменувалося Петровське (Розумовське).

Історія Перша згадка місцевості відноситься до 1584, коли в писцову книгу було записано про пустку Семчино на річці Жабне (притока Лихоборки). Вона була приписана до села Топоркова, яким володів боярин А. І. Шуйський. В інших джерелах пустка називалася Семцинської. Джерела 1623 року згадують село Семчино, що мало два двори з трьома жителями чоловічої статі у власності І. І. ШуйскогоСо смертью Ивана Ивановича Шуйского пресёкся род Шуйских в России.. У 1639 році воно перейшло у власність племінника І. І. Шуйского — Семену Васильовичу Прозоровскому, як зазначено на 343-му аркуші переписної книги 1646 року село налічувало: …всего 13 дворов крестьянских людей, в них 24 человека, и 5 дворов бобыльских, в них людей и с теми, что живут на боярском дворе, 8 человек

Боярин К. П. Наришкін придбав маєток Семчино в 1676 у Петра Семеновича Прозоровського з племінниками, які успадкували його в 1660 році. Перепис 1678 року свідчить про те, що до цього моменту в сільці було 10 дворів і 33 людини чоловічої статі і зазначає нову назву: Петрівське.Після завершення будівництва церкви на честь апостолів Петра і Павла, в 1692 році, Семчино-Петрівске стало называтися селом. В той час тут була садиба, де жила бояриня Ганна Наришкіна. В 1698 році в управлінні Петрівським вступив її син Лев Кирилович Наришкін і в переписній книзі 1704 року зазначається:в селе Петровском церковь каменная во имя Св. Апостолов Петра и Павла, двор вотчинников, в нём пять человек, и дворы конюшенный и скотный, в них 18 человек; да к селу деревня Семчино, в ней 12 дворов крестьянских, людей в них 37 человек

Біля села Петро I заснував ферму, названу Амстердамською.

В 1746 село як приданого внучки Л. К. Наришкіна, Катерини, перейшло у володіння графа К. Г. Розумовського. При ньому садиба набула свого остаточного розвитку та облаштування; була побудована гребля на річці Жабне і утворився мальовничий каскад ставків, що збереглися і досі під назвою Академічних чи Великих Садових; парк прикрашався статуями, гротами, альтанками. За свідченням англійського мандрівника Кокса в 1778 « маєток це схоже швидше на місто, ніж на дачу; воно складається з 40 чи 50 будинків різної величини; одні цегляні будинки, інші дерев'яні; одні пофарбовані, інші ні; у графа Розумовського знаходяться тут охоронці, безліч слуг та оркестр музики». Після смерті К. Г. Розумовського в 1803 році маєток успадкував за заповітом його четвертий син, Лев Кирилович.

Під час війни 1812 Л. К. Розумовський з дружиною були змушені виїхати (27 серпня) до Тамбовського маєтку; на території села зупинялася французька кінна армія маршала Нея, а за переказами, бував тут і сам Наполеон ; і хоча село було розграбовано, а храм осквернений, графиня Розумовська в 1813 приймала тут короля і принца прусських. Навколишні ліси були сильно вирубані для виготовлення будівельних матеріалів при відновленні згорілої Москви .

Після смерті Л. К. Розумовського маєток було продано Ю. В. Долгорукову ; потім, на короткий час побувало у володінні князів Горчакових та графів Уварових та у 1828 році було придбано московським аптекарем Павлом Олександровичем фон Шульцем.

У 1847 році Петрівська дача, з приєднаною до неї з півночі частиною дачі села Владикине та села Лихобор, була розмежована на 10 ділянок; два великі (548 і 200 десятин) були записані за Шульцем, а дрібні (всього 29 десятин) — за іншими особами. Проте межовою канцелярією роботи не були затверджені і 14 листопада 1860 року було високе наказ про придбання всього володіння Шульца в скарбницю для «установи агрономічного інституту, ферми та інших сільськогосподарських закладів».

У січні 1861 року садибу (723 десятини землі, у тому числі 483 — панської та 40 — церковної) було викуплено за 250 тисяч рублів. Селяни у жовтні 1861 року були виселені, частина — на землі сусідньої дачі села Владикине, де утворилося нове поселення: Петрівські висілки. Понад 100 десятин землі було поділено на 110 ділянок для здачі в оренду на 96 років.

в 1865 році була відкрита Петрівська землеробська та лісова академія (нині Російський державний аграрний університет — Московська сільськогосподарська академія імені К. А. Тімірязєва).

У 1917 році Петрівсько-Розумовське увійшло до складу міста Москви; з 1954 року — район масової житлової забудови. У 1991 році тут відкрито станцію метро " Петровсько-Розумовська ".

Походження назви

Одна з версій походження назви «Петрівське» полягає в тому, що Наришкіну був онуком царевич Петро Олексійович. На честь нього, на думку деяких дослідників, сільце й одержало частину своєї назви — Петрівське.

Друга версія полягає в тому, що назва дана по церкві апостолів Петра та Павла. Опоненти, однак, вказують, що в переписній книзі 1678 року таку церкву не згадано, будівництво церкви завершено лише 1692 року, тоді як достовірно відомо, що подвійна назва Семчино-Петрівська використовувалася за 10 років до цього — 1682 року. При цьому, за даними Паламарчука (Сорок сороків. Т. 3. — C. 463), у селі вже існувала дерев'яна церква, замість якої і була збудована нова, кам'яна. Це також узгоджується з прийнятою схемою найменування селищ — перша частина з посвяти храму, друга — на прізвище власників (як, наприклад, Покровське-Стрешнєво).

Частина назви «Розумовське» — на ім'я власника К. Г. Розумовського.

Примітки

Література

Токмаков И. Ф. Историко-статистическое и археологическое описание Петровско-Разумовского. — , 1902.

Имение Московского сельскохозяйственного Института // Московский сельскохозяйственный институт и его ученые и учебные учреждения к 1915 году. — С. 1—3.

Посилання Садиба Петрівсько-Розумовське