Ткацький верстат з ткачем () — картина олійними фарбами на полотні, написана нідерландським художником Вінсентом ван Гогом в травні 1884 року. На картині зображено чоловіка, який працює за традиційним ткацьким верстатом у темній кімнаті. Це одна з картин циклу про важку одноманітну працю сільських ткачів, створених під час перебування художника в Нюнені, селі в нідерландській провінції Північний Брабант. Його захоплювали працьовиті сільські ткачі, чия сила та наполегливість не давала їм бути розчавленими важкою працею.
Своїм збереженням і місцем у музейній колекції картина завдячує двом жінкам. , вдова Тео ван Гога, після смерті чоловіка успадкувала картину разом із сотнями інших творів Вінсента ван Гога і доклала вирішальних зусиль для популяризації його творчої спадщини. Пізніше придбала її для своєї колекції, що стала основою Музею Креллер-Мюллер, де картина нині зберігається під інвентарним номером KM 107.755.
Передумови Вінсент ван Гог довго шукав своє призначення в житті. Він пробував різні роботи, від торгівлі творами мистецтва до шкільного вчителя та проповідника. Під час перебування в Лондоні Вінсент у вільний час відвідував відомі музеї, такі як Британський музей та Національна галерея. Там він захоплювався роботами «селянських художників» (), які зображали селянське життя, зокрема таких як Жан-Франсуа Мілле та . Під час роботи проповідником у Борінажі, бідному гірничодобувному регіоні Бельгії, він самостійно вивчав рисунок, зокрема копіював гравюри Жана-Франсуа Мілле, створював малюнки бідних людей, які його оточували.
У листах до брата Тео, який жив у Парижі та працював арт-дилером, Вінсент регулярно посилав свої ескізи та рисунки. Зрештою, це привело до поворотного моменту в його житті: Тео порадив йому більше займатися малюванням. У жовтні 1880 року Вінсент переїхав до Брюсселя. Там він працював над своєю технікою малювання — вивчав перспективу, пропорції, контрасти світлого й темного — та знайомився з іншими художниками. Батьки Вінсента були незадоволені його вибором мистецького життя. Це не завадило Вінсенту наполегливо працювати та вдосконалювати свої навички як живописця. Наприкінці літа 1881 року він показує кілька своїх малюнків чоловіку кузини, Антону Мауве, одному з художників Гаазької школи. Мауве радить йому перестати копіювати роботи інших, щоб розвинути власний стиль і дає йому уроки у власній студії, яку Вінсент відвідує майже щодня. Від Мауве Вінсент навчився основ живопису акварельними та олійними фарбами.
Наслідуючи приклад кількох художників Гаазької школи, ван Гог у серпні 1883 року поїхав до Дренте, щоб малювати. Там він провів кілька місяців, малюючи сільські пейзажі. Дощі, холод, самотність, фінансова скрута змусили Вінсента в грудні 1883 року повернутися до дому своїх батьків у селі Нюнен, де його батько працював пастором.
Вінсент розпочав малювати в невеликій студії в низькій прибудові до задньої частини пасторського будинку, але через кілька місяців винаймив більше приміщення в іншій частині села. Нюнен, з населенням близько чотирьох тисяч мешканців, був ідеальним місцем для «селянського художника». Там жило багато фермерів, сільськогосподарських робітників та ткачів.
Перебуваючи в Нюнені (1883—1885) ван Гог зосередився на зображенні сільського життя та ручної праці. Він захоплювався простотою та витривалістю селян, які змушені важко працювати, щоб заробити собі на життя. 1884 року протягом шести місяців ван Гог створив приблизно 30 рисунків, акварелей, олійних картин ткачів, які працювали дома на ручних верстатах, ремесло яких вже почало зникати через індустріалізацію. Хоча ткачі були не єдиним його сюжетом — картини млинів, церков, вулиць, полів також представляли традиційні елементи сільського життя, але зображення цих ремісників були для нього амбітним проєктом.
Сільське ткацтво в Нідерландах переживало занепад і не забезпечувало ткачам достатнього заробітку; дохід міг різко відрізнятися залежно від врожайності, матеріальних та ринкових умов. Ткачі жили бідно, особливо порівняно з міськими центрами текстильного виробництва, такими як Лейден. Мале місто Ейндговен, недалеко від Нюнена, також стало центром текстильного виробництва. Зі зростанням індустріалізації засоби до існування сільських ремісників ставали дедалі нестабільнішими. Ван Гог писав своєму братові Тео: «Їхнє життя важке. Ткач, який наполегливо працює, виготовляє виріб приблизно на 60 ярдів на тиждень. Поки він тче, його дружина має намотувати йому нитки — тому їх двоє працюють і змушені заробляти цим на життя». Ткачі жили на каві, житньому хлібі або картоплі, м'ясо та сир були розкішшю.
Для ван Гога ткачі, як і селяни, були втіленням чесної праці, а сам процес ткацтва символізував безперервний цикл людського існування. Його цікавив стан глибокої зосередженості, спокою і внутрішнього заглиблення ткачів, які годинами виконують одноманітну працю, повністю занурені у неї, майже не звертаючи уваги на навколишній світ і ніби становлячи єдине ціле зі своїм верстатом. «Ткач, який має керувати та переплітати безліч маленьких ниток, не має часу філософствувати про це, він радше настільки поглинутий своєю роботою, що не думає, а діє, і більше відчуває, як все має відбуватися, ніж може це пояснити», — писав він брату 11 березня 1883 році.
Опис картини Картина «Ткацький верстат з ткачем» (F 30) написана Вінсентом ван Гогом олійними фарбами на полотні в горизонтальному форматі в квітні-травні 1884 року. Її розмір становить 68,3 × 84,2 см. У листі до брата від 30 квітня 1884 року ван Гог повідомляє про роботу над цією картиною: «Що стосується роботи, я працюю над досить великою картиною ткача, ткацький верстат видно спереду — маленька фігурка темним силуетом на тлі білої стіни. Водночас над іншою, яку я почав минулої зими — ткацький верстат, на якому тчуть шматок червоної тканини; там ткацький верстат видно з кута… Ці ткацькі верстати коштуватимуть мені ще багато праці, але насправді це такі чудові речі, вся ця стара дубова обробка на тлі сіруватої стіни, що я, безперечно, вважаю, що це чудова річ…».
Композиція Композиція майже повністю підпорядкована масивному ткацькому верстату. Його дерев'яна конструкція займає більшу частину площини картини й утворює складний геометричний каркас із вертикальних, горизонтальних і похилих балок. Ван Гог приділив значну увагу точному зображенню верстата, хоча це було важко, «бо в цих маленьких кімнатах неможливо відійти на достатню відстань, щоб намалювати ткацький верстат», — писав він. Він так ретельно зобразив кожну балку, стійку та веретено, що ткацький верстат набуває збільшеної, майже живої присутності та індивідуальності. «Дерев'яний монстр» — так ван Гог називав ткацький верстат.
Постать ткача розташована в центрі композиції, але не домінує над нею. Навпаки, вона частково закрита деталями верстата, що створює враження, ніби людина перебуває всередині дерев'яної конструкції. Погляд глядача природно прямує до обличчя ткача, яке є найвиразнішим світловим акцентом картини. Ван Гог розміщує ткача в цьому пристрої, як павука у своїй павутині.
Передній план займає нижня частина верстата та дощана підлога. Зліва залишається лише вузький вільний простір, тоді як справа композицію врівноважує масивна вертикальна стійка верстата. Інтер'єр майже позбавлений побутових деталей, крім лампи яка звисає перед верстатом із стелі кімнати. Видно лише стіну та підлогу майстерні. Така лаконічність концентрує увагу на взаємодії людини й механізму.
Колористична характеристика У зображеннях сільського життя Брабанту ван Гогу було важливо дотримуватися живописних традицій старої Голландії, щоб колір і тон його картин гармоніювали з картинами майстрів голландського жанру. Про це він згадував у листі до брата Тео: «…треба спробувати зробити їх такими, щоб колір і тон гармоніювали з іншими голландськими картинами… Я бачив, як вони тчуть увечері при світлі ліхтаря, що створює дуже рембрандтівські ефекти. Зараз вони використовують щось на зразок підвісної лампи, але від одного ткача я отримав маленьку лампу». Вінсент ностальгічно почав з найстаріших ткацьких верстатів, які зміг знайти Нюнені. «Я малюю ткацький верстат зі старого зеленувато-коричневого дуба», — повідомляв він Тео в лютому, — «на якому вирізьблена дата 1730».
Ткацький верстат на картині написаний дуже стриманою палітрою, характерною для нюненського періоду ван Гога. Художник майже не використовує чистих кольорів, а моделює форму численними відтінками коричневого й чорного. Така палітра підкреслює масивність дерев'яної конструкції, її багаторічне використання та органічно поєднує верстат із приглушеним інтер'єром майстерні. Ткацький верстат зображений як «чорне чудовисько з пошарпаного дуба», яке контрастує із сіро-бежевою стіною на задньому плані. Ще більшим контрастом до темного дерева виступає світлий сувій тканини на передньому валу. Він написаний світло-бежевими, кремово-жовтими, сірувато-білими тонами. Саме цей сувій є найсвітлішим елементом верстата, який пожвавлює композицію і привертає увагу до результату праці ткача.
Освітлення м'яке й рівномірне. Кольори приглушені, переважно коричневі, сірі та чорні, з дуже обмеженим світлом, що потрапляє через вікно або бічну лампу. Воно не створює різких контрастів, а лише підкреслює об'єм дерев'яних деталей і виділяє обличчя та руки ткача. Завдяки цьому постать не протиставляється верстату, а органічно зливається з ним. Ван Гог експериментував з різними засобами та техніками, а також впливом світла з вікна на предмети в кімнаті, використовуючи світліші відтінки сірого. Саме ця стримана палітра є характерною для раннього періоду творчості ван Гога, коли він свідомо уникав яскравих барв, прагнучи передати сувору атмосферу селянського життя та матеріальність предметного світу.
Художній задум У цій композиції ван Гог фактично робить головним героєм не ткача, а сам ткацький верстат. Людина здається невеликою порівняно з величезною конструкцією, що підкреслює значення ремесла і щоденної праці. Верстат не є лише знаряддям — він визначає весь простір картини і стає середовищем існування ткача. Складність і завершеність машини, а не фігура ткача чи обстановка, визначають композицію та глибину різкості. Сільська підлога та побілені світлі стіни служать нейтральними сценами для драматизації ткацького верстата, представленого фронтально.
Ця картина (F 30), зосереджена на верстаті й ткачі, заглибленому в процес ткання, позбавлена сторонніх деталей, крім лампи, яка звисає зі стелі, фактично є символом ремісничого промислу. Вона, на думку дослідників, є одним з найкращих прикладів реалізації художнього задуму, притаманного усій серії нюненських «Ткачів» 1884 року, відповідно до якого ван Гог свідомо підпорядковує постать ремісника монументальній конструкції ткацького верстата.
Стиль «Ткацький верстат з ткачем» — типова робота реалістичного періоду Ван Гога до його контакту з імпресіоністами в Парижі. Колірна гама стримана, а атмосфера похмура. Контури чіткі, а фігури мають важкий об'єм. Стиль демонструє вплив на ван Гога нідерландських художників 17 століття, таких як Рембрандт чи Мілле, чіткий акцент на важку працю селян, явну турботу про їхнє життя. Це дуже відрізняється за стилем від барвистого та яскравого ван Гога пізніших років.
Полотно відповідає очікуванням ван Гога, бо він сфотографував його в невеликому, так званому форматі «carte de visite». Такі фотографії він використовує як засіб встановлення зв'язків та привернення уваги інших до своєї роботи. Тому «Ткацький верстат з ткачем» є репрезентативною роботою цього періоду.
Шлях картини Картина «Ткацький верстат з ткачем» (F 30) перебуває у колекції музею Креллер-Мюллер, який маючи 88 картин та понад 180 робіт на папері володіє другою за величиною колекцією робіт Вінсента ван Гога в світі після музею ван Гога в Амстердамі. Своєю колекцією робіт ван Гога музей завдячує двом жінкам: Йо ван Гог-Бонгер та Гелені Креллер-Мюллер.