Будинок Глухівського повітового земства та міської думи — пам'ятка архітектури місцевого значення початку ХХ століття, що являє собою видовжений двоповерховий мурований будинок Г-подібного абрису в плані, розташований в історичному середмісті Глухова на вул. Київській 51. Пам'ятка складається з двох корпусів. Будинок повітового земства (1912—1913 рр.), що виходить на площу Рудченка, зведений у формах раціонального модерну з рисами неокласицизму. До нього з заходу уздовж вулиці Київської протягом 1914—1915 рр. було прибудовано корпус для розміщення міської думи. Тоді ж над південним раменом старого корпусу надбудовано третій поверх. Фасад вирішений у стилістиці необароко, трансформований під впливом модерну. Така стилістика є унікальною для Лівобережжя: аналогічна зустрічається лише в Галичині й на Буковині на початку ХХ ст.
Пам’ятка архітектури місцевого значення, охоронний № 110-См. Підставою взяття на облік вказано наказ Міністерства культури і туризму України від 15.09.2010 № 706/0/16-10
Зараз у пам'ятці розташований учбовий корпус професійно-педагогічного коледжу Глухівського національного педагогічного університету ім. О. П. Довженка.
Історія
Будинок повітового й міського земства постав у кварталі, в якому ще з середини XVIII ст. містилися головні урядові установи Гетьманщини, зокрема Генеральна військова канцелярія в мурованому будинку. У 1768—1774 рр. тут було зведено за проєктом і під керівництвом архітектора А. Квасова мурований будинок так званої Другої Малоросійської колегії. Опоряджувальні роботи тривали до 1782 р. під керівництвом Ф. Савича, учня А. Квасова.
Це була найбільша урядова будівля тогочасної України. Корпус колегії був двоповерховим, П-подібним у плані, з триповерховим центральним ризалітом. Довжина чолового фасаду сягала 142 м. Оскільки будинок призначався для службової резиденції генерал-губернатора й різних державних установ — Генерального суду, Генеральної малоросійської рахункової комісії, Канцелярії малоросійського скарбу, Суду земського, Глухівського комісарства і архіву, то загальна розпланувальна структура його була секційною — на кожну установу по секції. Секції розділяли наскрізні аркові проїзди. Розпланування кожної секції було коридорним з двобічним розташуванням приміщень. В архітектурі цієї будівлі відбився вплив раннього класицизму. За своїми стильовими ознаками вона була проміжною ланкою між бароко і класицизмом.
Спорудження Малоросійської колегії дало змогу А. Квасову впорядкувати розпланування середмістя Глухова. Причілковий фасад колегії, виходячи на східний фронт головного майдану міста, зробив його просторову структуру значно логічнішою і регулярнішою. Однак, незважаючи на такий значний розмах державного і приватного мурованого будівництва, Малоросійська колегія, яка привнесла в інтер'єр Глухова новий, справді столичний європейський масштаб, не отримала належної підтримки у вигляді співмірних їй споруд. Тож задум архітектора щодо великомасштабної реконструкції столиці лишився, в кінцевому підсумку, нереалізованим.
Будівля колегії згоріла під час нищівної пожежі Глухова 7 серпня 1784 р. Після пожежі її не відновили, а недбало пристосували під повітові присутствені місця. Проте рештки величної споруди не підтримували в належному стані, вони далі руйнувалися і дійшли до аварійного стану. Їх знесли протягом 1831—1835 рр., а 1837 р. вийшов указ імператора Миколи І, яким це руйнування було узаконено.
У 1850 р. тодішній очільник міста — Нікола Терещенко разом зі своїм тестем, купцем ІІІ гільдії Георгієм Біловським, вирішили профінансувати будівництво адміністративної будівлі, так званих присутствених місць. Підприємці планували зробити це власним коштом із подальшою компенсацією через щорічні орендні виплати від держави протягом 30 років. Тож, спочатку купці просили 2350 рублів сріблом на рік, згодом — 2600, але губернатор не погоджувався. У листах вони пояснювали свою позицію так: «Якщо для погашення власне нашого капіталу необхідно по сім відсотків зі ста на тридцять років… то річна плата за нашу будівлю є вкрай недостатньою». Врешті вони погодилися на первісну суму — 2350 рублів і подали детальні умови, де зобов'язувалися: збудувати будівлю за три роки; чітко дотримуватися затвердженого плану й фасаду; самостійно обирати архітектора; підтримувати приміщення в належному стані. Держава, зі свого боку, надавала позику (14 тис. рублів одразу та 10 тис. руб. після зведення будівлі), яку мали поступово вираховувати з орендної плати.
Врешті, у 1851—1856 рр. на підмурках колишньої Малоросійської колегії Г. Біловський та Н. Терещенко збудували будинок присутствених місць. Він займав північно-західний кут кварталу. У середній частині кварталу містилися будівлі поліцейських служб. Первісні дрібні некапітальні будівлі повітової земської управи з'явилися у східній третині кварталу в 1870-х рр. Зведений у 1912—1913 рр. корпус зайняв садиби земства й поліцейських служб.
Для побудови приміщення міської думи Глухівське повітове земство через значну нестачу коштів мусило порушити клопотання про дозвіл отримати позику в розмірі 100 000 рублів. На засіданні повітового земського зібрання 26 вересня 1913 року було розглянуто фінансовий звіт управи про витрати на спорудження будівлі. Загальна сума витрат склала 197 114 руб. 83 коп., з яких частина була покрита довгостроковою позикою (фактично отримано 85 758 руб.), частина — тимчасовою позикою в банку (40 000 руб.), а решта — за рахунок спеціальних капіталів земства. Також залишалися неоплачені борги за матеріали та незавершені роботи. Тож, з огляду на суттєвий борг, управа визнала необхідним оформити нову довгострокову позику до 100 000 рублів строком на 15 років під відсоток не вище 7–8 % річних. Ревізійна комісія та Губернська земська управа підтримали це рішення. Згодом, Міністерство внутрішніх справ затвердило постанову про надання Глухівському повітовому земству дозволу на отримання позики в приватних осіб або кредитних установах у сумі до 100 000 рублів терміном не більше ніж на 15 років і під відсоток не вище 8 % річних. Зведення будинку Глухівської міської думи тривало з 1914 по 1915 рр. При спорудженні будівель повітового й міського земства були використані підвали й підмурки Другої Малоросійської колегії.
За радянської доби в будівлях Глухівського повітового земства та міської думи містилися різні установи, у повоєнний час — професійно-технічне училище. Споруди зазнали руйнувань під час Другої світової війни. Під час відбудови були замінені всі міжповерхові перекриття.
Архітектура
В архітектурі обох корпусів будівлі повною мірою проявилося прагнення місцевого самоврядування до відродження колишньої слави столичного гетьманського Глухова. Про це свідчать і місце, обране для будівництва, і відтворення загальної секційної структури Малоросійської колегії XVIII ст., і спроби відтворити в оформленні фасадів пишний декор старої будівлі.
Корпус повітового земства має Ш-подібний план з трьома ризалітами з тилу й кріповками, що членують чоловий фасад. Розпланування коридорне, з двобічним розташуванням приміщень. Центром симетричної розпланувальної композиції є головний вхід з вестибюлем і парадними двомаршевими сходами, що ведуть на другий поверх, де міститься зал зібрань. Цей корпус має ще три сходові клітини з окремими входами, що уможливлювало автономне функціонування окремих груп приміщень цього корпусу. Стилістичне вирішення — у формах раціонального модерну з рисами неокласицизму. Фасадні площини по першому поверху розграфлені під квадри. Поверхи розділяє антаблемент. Великі прямокутні вікна першого поверху не мають облямувань. Аркові вікна другого поверху мають горизонтальні імпости, декоровані розетками, широкі архівольти й рельєфно виділені замкові камені. Головний вхід у центральній кріповці фасаду на його вісі симетрії вирішено у вигляді неглибокої лоджї, фланкованої тричвертними колонами. Центральна кріповка увінчана аттиком, лінію якого над карнизом продовжує парапет. В інтер'єрі залу зібрань зберігся неокласицистичний декор, що включає пристінні колони іонічного ордера, пілястри й фільонки.
Корпус міського земства відділений брандмауером від повітового земства і складається з секцій, розділених сходовими клітинами. Ці секції прямокутні в плані, коридорного розпланування з двобічним розташуванням приміщень. Дві сходові клітини проходять на всю ширину корпусу, виділяючись на чоловому північному фасаді глибокими пластичними двоярусними лоджіями входів з балконами, а на дворовому фасаді — гранчастими ризалітами. Сходи прямі двомаршеві, ведуть на другий поверх та в підвал.
Фасад вирішений у стилістиці необароко, трансформованій під впливом модерну. Загалом, така стилістика є унікальною для Лівобережжя: аналогічна стилістика зустрічається лише в Галичині й на Буковині на початку ХХ ст. Довгий і дещо монотонний чоловий фасад має п'ять кріповок, увінчаних фронтонами різноманітних форм. Кріповки акцентовані пілястрами з модернізованими капітелями композитного ордера. Поверхи розділяє пластичний горизонтальний гурт. Стіни вінчає розвинений антаблемент з оригінальним фризом, що складається з канелю кротенів, які підтримують карниз, і картушів у проміжках. Прямокутні вікна першого поверху не мають облямувань. Прямокутні вікна другого поверху облямовані наличниками незвичайних графічних обрисів з рельєфно виділеними замковими каменями. За своїми формами вони походять від барокових «вухастих» наличників другої половини XVIII ст. Декор вікон доповнюють підвіконні полички з пишними картушами й ліпленням рослинних форм. Фасади відзначаються пишнотою скульптурного декору, який зосереджено переважно на фронтонах і кріповках фасаду. Застосовано лев'ячі голови, маскарони у вінках з дубового листя, гірлянди, що звисають, кронштейни у вигляді пластично вигнутого акантового листя. Фронтони, що вінчають кріповки, належать до двох типів: хвилястих обрисів, характерних для архітектури XVII ст., і геометризованих форм, наближених до трикутної. Усі фронтони фланковані масивними тумбами, увінчаними витонченими вазами. На середньому фронтоні в оточенні зображені путті — горельєфний герб Глухова як гетьманської столиці. Над карнизом вінчання проходить кована металева орнаментальна гратка парапету, що має плавні вигини елементів, характерні для стилістики зрілого модерну.
Приміщення має підвал. Стрічкові підмурки складені з бутового каменю. Стіни й перегородки цегляні, потиньковані. Конструктивна схема двопрогонова, на основі трьох поздовжніх несучих стін. У цій схемі ядрами жорсткості слугують сходові клітини. Перекриття над підвалом — залізно-цегляні склепіння, міжповерхові й горищні — дощані по залізобетонних балках. Щипцевий дах по дерев'яних кроквах укритий шифером.
Будівля є пам'яткою історії, пов'язаною з подіями 1918–1920-х рр. і встановленням радянської влади в місті, про що свідчать 3 меморіальні дошки на східному фасаді. Будинок повітової і міської земських управ у Глухові є унікальною пам'яткою цивільної архітектури початку ХХ ст., що в своїх архітектурних формах відбила добу національного відродження й бурхливого розвитку місцевого самоврядування в Україні. З 1988 р. має статус пам'ятки архітектури місцевого значення з охоронним Nº 110-См.
Література Вечерський В. В. Втрачені об'єкти архітектурної спадщини України. Київ: НДІТІАМ, 2002. С. 287—288. Вечерський В. В. Пам'ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: виявлення, дослідження фіксація. Київ: Видавничий дім А. С.С. 2005. С. 306—308. ДАЧО ф.145, оп. 2, спр.633, 15 арк. ДАЧО, ф. 179, оп. 1, спр. 534, 20 арк. Мірошниченко О. М. Історія будівництва «Присутственных мест» у Глухові. Соборний майдан. № 2 (92). 2019. С. 4–5.