Теофілос Каїріс (Феофіл Каїріс, ; ) — грецький просвітник, православний священник, філософ і політик. Учасник Грецької революції. Відлучений від Елладської православної церкви.

Життєпис

Раннє життя Теофілос Каїріс народився 19 жовтня 1784 року на острові Андрос у заможній родині; його батько був старостою острова. При хрещенні отримав ім'я Тома. У родині було троє братів, двоє з яких згодом стали ченцями, і троє сестер. Одна з них — Евантія Каїрі — стала однією з найосвіченіших гречанок своєї епохи, авторкою звернення французькою мовою до жінок світу на підтримку Грецької революції та трагедії Нікіратос, виданої в Нафпліоні 1826 року під підписом «безіменна гречанка» після героїчного виходу захисників Месолонгіона[Δημήτρης Φωτιάδης, Ή Επανάσταση του 1821, ΜΕΛΙΣΣΑ, τ.Δ,σ.189].

Початкову освіту здобув на Андросі у диякона Якова. Після смерті батька 1794 року його забрав до себе дядько по матері — Софроній Кампанакис, парафіяльний священник церкви Святого Георгія в Кідонієсі. У 1802 році Каїріс вступив до Академії Кідонієса, де вивчав філологію й філософію у Григорія Сарафіса, а математику та природничі науки — у Веніаміна Лесбійського. Продовжив навчання у школі острова Патмос, де викладав Даниїл Керамевс, та у школі острова Хіос, де його вчителями були Афанасій Паріос і Дорофей Пройос. У 1801 році він прийняв чернецтво й був висвячений у диякони, узявши ім'я Теофілос.

У 1803 році за підтримки дядька та заможних жителів Кідонієса виїхав до Швейцарії, де ознайомився з педагогічною системою Йоганна Генріха Песталоцці. Потім навчався в Пізі, вивчаючи філософію, математику, фізику та фізіологію. У 1807 році переїхав до Парижа, де завершив філософську освіту та зблизився з Адамантіосом Кораїсом.

У 1810 році повернувся до Кідонієса й почав викладати в Академії. 1811 року очолив Євангелічну школу Смірни (нині Ізмір), але наприкінці року знову повернувся до Кідонієса. Через розбіжності з Сарафісом і Веніаміном Лесбійським 1812 року тимчасово залишив Академію та оселився на Андросі. На прохання жителів Кідонієса повернувся 1814 року й викладав фізику, математику та хімію. За допомогою Кораїса поповнив бібліотеку грецькими та іноземними книгами й придбав лабораторне обладнання для фізики, хімії, астрономії та географії. У 1819 році заснував при Академії друкарню. Того ж року Арістідіс Паппас посвятив його до Філікі Етерії.

Грецька революція Каїріс очолював Академію до зруйнування Кідонієса османськими військами в червні 1821 року[Στέφανος Π. Παπαγεωργίου, Απο το Γένος στο Έθνος ,Παπαζήση Αθήνα 2005, σ.460]. Разом із врятованими грецьким флотом мешканцями міста він і близько ста його учнів були перевезені на острів Псара. У березні 1822 року Димитріос Іпсіланті відправив на підтримку повстання в Західній Македонії невеликий експедиційний корпус під командуванням Георгіоса Саласа. Каїріс приєднався до експедиції та зазнав трьох поранень. Протягом походу він вів щоденник, який згодом опублікував професор Воядзидіс[Ι.Κ.Βογιατζίδης,Νεοελληνικά ανέκδοτα 1812—1831,ΔΙΕΕ 7 (1910—1918) 26-22][Απόστολος Ε. Βακαλόπουλος ,Επίλεκτες Βασικές Ιστορικές Πηγές της Ελληνικής Επανασταστάσεως ,Βάνιας Θεσσαλονίκη 1990, τ.Β, σ.408-413].

Після цього перебрався на Пелопоннес, де за наказом командування сформував військовий загін із біженців із Кідонієса. Брав участь у Перших Національних зборах в Епідаврі, Других Національних зборах в Астросі та Третіх Національних зборах в Епідаврі. У травні 1823 року став членом комісії з перегляду кримінального законодавства й організації судів.

У 1828 році перебував на острові Егіна, де йому доручили виголосити промову з нагоди прибуття першого правителя незалежної Греції Іоанніса Каподистрії[Δημήτρης Φωτιάδης, Ή Επανάσταση του 1821, ΜΕΛΙΣΣΑ, τ.Δ,σ.21-28].

Після визволення Греції

У 1832 році Каїріс вирушив у подорож Італією, Францією, Англією, Австрією, Південною Росією, Молдовою та Константинополем, збираючи кошти на створення сирітського притулку й школи для дітей загиблих у революції на Андросі.

Відмова від королівської нагороди Король Оттон I 1835 року нагородив Каїріса Золотим хрестом ордена Спасителя, але він, як і Фармакидіс, відмовився прийняти нагороду на знак протесту проти баварського регентського режиму. З тієї ж причини відхилив запропоновану йому кафедру філософії в новоствореному Афінському університеті.

У вересні 1835 року відкрив на Андросі сирітський притулок-школу. У закладі викладали всі предмети, характерні для західноєвропейських шкіл, використовуючи сучасне лабораторне обладнання. Педагогічний метод Каїріса ґрунтувався на самовираженні учня та ліберальному підході; свої заняття він називав «співбесідами» (). Серед учнів були не лише сироти, а й діти заможних родин.

Конфлікт із Церквою Під впливом французьких деїстів Каїріс сформулював власне вчення Теосевія (, «Богопочитання») — монотеїстичну систему з власними обрядами, що наголошувала на рівності та свободі особистості. Через це його почали вважати єретиком і небезпечним як для баварської влади, так і для офіційної Церкви.

Священний синод Грецького королівства на чолі з митрополитом Кінурії Діонісієм вимагав від нього публічного сповідання віри, але Каїріс відмовився, вважаючи це посяганням на свободу совісті. Його доставили до Афін і судили церковним судом. Попри пояснення, що він викладає філософію, а не нову релігію, 23 жовтня 1839 року його позбавили сану, а урядовим наказом від 28 жовтня заслали спочатку до монастиря на Скіатосі, а потім на ТіріΣτέφανος Π. Παπαγεωργίου, Απο το Γένος στο Έθνος, Παπαζήση Αθήνα 2005, σ. 461..

19 грудня 1839 року Вселенський патріархат видав окружне послання проти Каїріса та його вчення Теосевії. Через два роки він залишив країну, а після Конституційної революції 3 вересня 1843 року повернувся на Андрос і відновив роботу в сирітському притулку.

Попри те, що звіти правителів Кіклад свідчили про відсутність прозелітизму, міністр юстиції Волвіс на підставі документа Синоду наказав поновити переслідування Каїріса та його співробітників. 21 грудня 1852 року суд засудив його до двох років ув'язнення. Уже тяжко хворий і похилого віку, він був ув'язнений і помер у тюрмі 13 січня 1853 року.

Смерть і реабілітація У 1853 році Каїріса поховали на території карантину міста Ермуполіс, оскільки місцевий священник відмовив у похованні на кладовищі; похорон відбувся без відспівування й під наглядом поліції.

Через вісім днів після його смерті Ареопаг рішенням № 19 від 19 січня 1853 року скасував обвинувачення та повністю реабілітував Каїріса.

Пам'ять 5 травня 1912 року жителі Андроса встановили бюст своєму землякові з написомΔημήτρης Φωτιάδης. Ή Επανάσταση του 1821, ΜΕΛΙΣΣΑ, τ. Δ, σ. 18.:«Учитель Нації, який пожертвував усім Батьківщині, батько й захисник сиріт».

Праці Γνωστική-Στοιχεία Φιλοσοφίας, εισαγωγή, επιμέλεια, παραρτήματα: Νικήτας Σινιόσογλου. Άνδρος και Αθήνα: Καΐρειος Βιβλιοθήκη και Εκδόσεις Ευρασία 2008

Примітки