Question Mark & the Mysterians (також ? and the Mysterians)  — американський рок-гурт, заснований у 1962 році у Бей-Сіті, штат Мічиган. Колектив виконував гаражний рок і вважається одним із ранніх прото-панк-гуртів. Це також був один із перших мексикано-американських латино-рок колективів, що здобули широку популярність у США. Їхня музика та сценічні образи суттєво вплинули на подальший розвиток гаражного року та формування панк-року.

Історія створення та походження назви Гурт сформувався у 1962 році й виступав переважно в межах мічиганського трикутника міст Флінт, Сагіно та Бей-Сіті. Оригінальний склад включав фронтмена «?», Ларрі Борхаса, Роберта «Боббі» Балдерраму та Роберта Мартінеса.

Першочергово колектив виступав під назвою The Mysterians, яку запозичили з японського науково-фантастичного фільму 1957 року «Містеріани» (, ), де прибульці з планети Містероїд намагаються завоювати Землю. Згодом назву розширили до The Mysterians, X, Y, Z, де літери символізували найзагадковіші, на думку вокаліста, знаки алфавіту, які мали б починати азбуку замість традиційних A, B, C.

Трансформація у фінальну назву відбулася через курйоз: діджей однієї з радіостанцій постійно оголошував їх як Question Mark and The Mysterians. Слухачі почали вважати, що це два різні виконавці — соліст Question Mark та окремий гурт The Mysterians. Щоб уникнути плутанини, перед релізом свого головного хіта музиканти виступили на радіо з роз'ясненням, що це один колектив, і офіційно закріпили назву ? & the Mysterians.

Ексцентричний образ фронтмена Особливу роль у популярності гурту відіграла ексцентричність лідера колективу, уродженого Руді Мартінеса (), також відомого як Ріто Родрігес (). Він повністю приховував своє обличчя за сонцезахисними окулярами та ховав ім'я за символом «?». Згодом музикант юридично змінив своє ім'я на знак питання і відтоді відгукувався лише на нього.

Вокаліст стверджував, що прибув із Марса, а в минулому житті спілкувався з динозаврами. До того як присвятити себе музиці, у підлітковому віці він мріяв стати професійним танцюристом.

Вплив на панк-рок Question Mark & the Mysterians стали однією з перших груп, до музики яких застосували термін «панк-рок». Музичний критик Дейв МаршДейв Марш — співзасновник легендарного рок-журналу Creem у Детройті (1969), а згодом — головний музичний критик журналу Rolling Stone (), який написав рецензію на цей колектив, вважається першим журналістом в історії, що використав це поняття в пресі для опису сирого й безкомпромісного гаражного звучання.

Перші записи та тріумф «96 Tears» Перший сингл гурту з піснями «(Hey Girl) Are You for Real» та «I'll Be Back» був записаний 12 лютого 1966 року в Детройті. Але світову славу та статус легенд гаражного року колективу принесла композиція «96 Tears», яка у 1966 році очолила хіт-парад Billboard Hot 100. Пісню написав сам фронтмен, і спочатку вона мала назву «Too Many Teardrops», а згодом — «69 Tears». Через ризикований підтекст останньої назви її змінили на «96 Tears», щоб уникнути цензури та обмежень у радіоефірі.

Запис відбувся 13 березня 1966 року в студії Арта Шилда в Бей-Сіті для невеликого незалежного лейблу Pa-Go-Go. Вокаліст обрав цю компанію виключно через помаранчевий колір її етикетки. Невдовзі сингл привернув увагу скаутів лейблу Cameo-Parkway, які підписали з гуртом контракт. Платівка з композицією «Midnight Hour» на звороті увійшла до чартів у серпні 1966 року, швидко піднялася на перше місце й отримала статус «золотого диска». Загальний наклад перевищив мільйон копій.

Джон Леннон згодом назвав «96 Tears» «найкращою рок-н-рол піснею всіх часів». Як зазначено в біографії гурту на музичному ресурсі AllMusic, уже однієї цієї композиції було достатньо, щоб колектив назавжди увійшов в історію рок-музики, оскільки наступні релізи гурту (зокрема сингл «I Need Somebody», що посів 22-ге місце) вже не змогли повторити такого масштабного комерційного успіху.

Другий альбом, зміни у складі та спадщина На своєму другому студійному альбомі «Action» (1967) гурт досяг піка своєї музичної майстерності, проте платівка не мала очікуваного комерційного успіху. Через це до 1968 року оригінальний склад фактично розпався, а учасники пішли в інші проєкти.

Згодом гурт зробив кілька коротких записів на лейблах Capitol Records, Tangerine Records та Super K, постійно змінюючи музикантів. В одній із пізніших версій колективу на бас-гітарі ненадовго затримався Мел Шахер — майбутній басист культового хард-рок гурту Grand Funk Railroad. Разом із ним тоді грали Френк Монтоя (гітара) та Джефф Макдональд (барабани).

Пізніше місце басиста зайняв Річард Шульц. Він став співавтором кількох нових пісень Question Mark, серед яких була композиція «She Goes to Church on Sunday». Цей трек згодом ліцензувала видавнича компанія Пола Маккартні.

У 1981 році гурт уперше спробував повернутися на сцену, провівши невеликий тур, де виконував старі хіти та новий матеріал. Того ж року виконавець Гарленд Джеффріс випустив кавер-версію «96 Tears», яка повернула інтерес до творчості гурту. Надалі, попри тривалі паузи та численні ротації, фронтмен Question Mark разом із деякими оригінальними учасниками періодично відновлював концертну діяльність для виступів на спеціальних ретро-шоу та великих фестивалях.

Технологічний фактор у просуванні гурту Стереофонічні записи та ефірна ротація На початку 1966-х року піонером впровадження нового на той час стереоформату у поп-музиці стала нью-йоркська радіостанція WOR-FM. На початковому етапі діджеї мовника стикалися зі значними труднощами під час пошуку стереоверсій свіжих синглів, попри активну допомогу промоутерів із рекордингових компаній. Тижневик Billboard повідомляв, що протягом однієї години ефіру ведучі станції спромоглися поставити лише 5 стереотреків із 13 запущених.

Незважаючи на обмежену кількість стереоматеріалу, тогочасний хіт «96 Tears» гурту Question Mark and the Mysterians став однією з небагатьох композицій, які прозвучали в новому стереоформаті, поруч із такими піснями, як «Cherish» гурту та «Last Train to Clarksville» гурту The Monkees. Решту треків в ефірній ротації слухачі були змушені слухати у старому моноформаті.

Міні-картриджи Stereo-Pak та автомобільний аудіоринок Наприкінці 1966 року, на хвилі шаленого успіху синглу «96 Tears», компанія Cameo-Parkway ліцензувала цей трек для випуску на експериментальних 4-доріжкових міні-картриджах від Muntz Electronics Corporation. Формат розроблявся як бюджетна двопісенна альтернатива вініловим синглам для автомобільних програвачів «Muntz Mad Mini» (M-30) і продавався за ціною $1,19. Реліз «96 Tears» із кавером «In The Midnight Hour» на звороті (каталожний номер 45-105KC) увійшов до першої стартової серії з 12 найпопулярніших мініплатівок формату, де фігурував разом із хітами Френка Сінатри, Діка Дейла, гурту The Kinks та інших.

Оскільки експериментальний формат картриджів Mini-Pak (різновид системи Stereo-Pak розміру AA) повністю зник із ринку вже до кінця 1969 року, ці релізи Question Mark and the Mysterians сьогодні є надзвичайною колекційною та архівною рідкістю серед поціновувачів гаражного року 1960-х.

Чарти Альбоми Рік Альбом Чарт Позиція 1966 «96 Tears» Cash Box 33 Record World 23 Billboard 91

Пісні Рік Пісня Чарт Позиція 1966 «96 Tears» Record World 1 Cash Box 1 Billboard 1 «I Need Somebody» Record World 15 Cash Box 22 Billboard 22 1967 «Can't Get Enough Of You Baby» Record World 47 Cash Box 51 «Girl (You Captivate Me)» Record World 81 Cash Box 94

Див. також Прінс Kiss

Література Robert Lee Balderrama, ? & The Mysterians, An American Icon Story — 2024 Billy James, An American Band: The Story of Grand Funk Railroad — SAF Publishing, 1999 — ISBN 9780946719266 Greg Metzer, Rock Band Name Origins: The Stories of 240 Groups and Performers — McFarland, 2015 — ISBN 9780786455317 Holly George-Warren, Jon Pareles, Patricia Romanowski Bashe, Rolling Stone Encyclopedia of Rock & Roll — Touchstone, 2001 — ISBN 9780743201209

Джерела

Hall of Fame Inductees, ? (Question Mark) and the Mysterians

Примітки