Іоанніс Мексіс

Іоанніс Мексіс () або Хадзіянніс Мексіс (; ) — грецький судновласник, політик і меценат, учасник Грецької війни за незалежність 1821–1829 років.

Життєпис

Ранні роки Іоанніс Мексіс народився у 1754 році. Рід Мексисів походив із Північного Епіру. Через переслідування з боку османської влади на початку XVIII століття більшість родин цього роду залишила Епір і оселилася в інших регіонах Греції. Воєначальник Теодорос Мексіс спочатку оселився в Леонідіоні в Аркадії, а згодом перебрався на острів СпецеΧατζηγιάννης Μέξης, λήμμα στο Εγκυκλοπαιδικό Λεξικό Ελευθερουδάκη, 1930. Його старший син Іоанніс народився на Спеце 1754 року (за іншими даними — 1756 рокуΤα Σπετσιώτικα, τ.2, σελ. 150Ορλάνδου, Ναυτικά, ήτοι ιστορία των κατά τον υπέρ ανεξαρτησίας της Ελλάδος αγώνα …. Εν Αθήναις :εκ του τυπ. Χ. Ν. Φιλαδελφέως, 1869, σελ. 28.

Наприкінці 1790-х років Іоанніс Мексіс здійснив паломництво до Палестини й, відповідно до поширеної серед православних Балкан традиції, отримав почесний епітет Хадзіс (той, хто здійснив християнське паломництво до Святої землі).

Судновласник З юних років Мексіс, як і більшість жителів Спеце, присвятив себе морській справі. Завдяки підприємливості та сміливості він став одним із найзаможніших і найвпливовіших судновласників острова. Масштаби його торгівельної діяльності засвідчує випадок 1803 року, коли одне з його суден із вантажем зерна захопили пірати. Попри значні збитки, Мексіс уже протягом року компенсував їх прибутками від інших своїх кораблівΑ. Ορλάνδος, Ναυτικά, τ. Α΄, σ.29.

Сім'я Він був одружений із Діаманто Мораїті, дочкою пелопоннеського купця Ніколаоса Мораїтіса. У подружжя народилося дев'ятеро дітей — чотири сини та п'ять дочок. Завдяки шлюбам своїх дітей Мексіс зміцнив зв'язки з найвідомішими родинами Спеце, остаточно утвердившись серед місцевої аристократії. Його сини одружилися з доньками відомих судновласників острова, зокрема Ласкаріни Бубуліни та ЛазаросаΤα Σπετσιώτικα, τ.2, σελ. 151.

Молодший син Георгіос (1810–1837) одружився з донькою одного з найвідоміших купців і судновласників острова Ідра Георгіоса Кундуріотіса, однак помер у двадцятисемирічному віці. Син Панайотіс (1800–1885) брав участь у Грецькій війні за незалежність на власному кораблі, а в похилому віці очолював раду старійшин Спеце. Його син Теодорос після війни став депутатом від острова. Інший син, Ніколаос, був мером Спеце та морським міністром за правління короля Оттона. Донька Каломіра вийшла заміж за судновласника Андреаса Хадзіанаргіру, а інші доньки — за представників родин судновласників Ламбру, Маніатіса та Куциса.

Напередодні Грецької революції Наприкінці 1818 року султанським фірманом Мексіса було призначено назиром острова — фактично головою місцевої адміністрації та першим серед острівної знаті. Він також отримав під своє командування османського жандарма. Це призначення стало офіційним визнанням автономії Спеце, який до того перебував в адміністративній залежності від сусіднього острова Ідра.

У внутрішньому політичному житті острова Мексіс і очолювана ним аристократична партія протистояли «народній» партії братів Ботасісів. Спочатку він негативно ставився до діяльності таємної революційної організації «Філікі Етерія». Коли один із її діячів, Анагностарас, запропонував йому вступити до товариства, Мексіс відповів, що зробить це лише тоді, коли переконається, що організацію очолює Іоанн КаподистріяΔημήτρης Φωτιάδης, Η Επανάσταση του 1821, τομ. Δ, σελ.320, εκδ. Μέλισσα 1971.

Обережність Мексіса та інших великих судновласників пояснювалася не лише небажанням ризикувати своїми статками, а й особливим становищем островів Спеце та Ідра в Османській імперії. Вони користувалися широкою автономією, сплачуючи лише податки й забезпечуючи османський флот моряками. Крім того, жителі Спеце зберігали пам'ять про повне спустошення острова після повстання 1770 року.

Грецька війна за незалежність Після початку революції в березні 1821 року повсталі пелопоннесці звернулися по допомогу до островів Спеце та ІдраΑ. Χατζηαναργύρου, Τα Σπετσιωτικά, τ. Γ΄, σελ.178. Хоча судновласники ще вагалися, вже 30 березня вони надіслали боєприпаси до табору Петроса Мавроміхаліса. Мексіс вирушив на Ідру для узгодження спільних дій із місцевими судновласниками, однак, повернувшись на Спеце, застав події, що стрімко розгорталися. 2 квітня прихильники революції без опору захопили адміністративну канцелярію та підняли революційний прапор. На нових зборах судновласники визнали доконаний факт і ухвалили рішення готувати флот до війни. Було створено революційний комітет на чолі з Мексисом, який повідомив про вступ Спеце у війну та організував морські експедиції до Дарданелл, узбережжя Малої Азії, а також блокаду Монемвасії та Навпліона.

Мексіс передав революційному флоту чотири власні бриги — «Фемістокл», «Епамінонд», «Леонід» і «Перікл», збудовані між 1816 і 1820 роками. За оцінкою істориків Спеце, ці кораблі належали до найкращих у грецькому флотіΑ. Χατζηαναργύρου, Τα Σπετσιωτικά, τ. Α΄, σελ. Κε’.

29 вересня 1821 року бриг «Фемістокл», яким командував старший син Мексіса Теодорос, брав участь у морському бою в затоці біля Кіпарісії. Судно сіло на мілину в гирлі річки Алфей. Перед тим як залишити корабель, екіпаж підпалив його, однак османам вдалося загасити пожежу й захопити бриг, що стало для Мексіса особливо тяжкою втратою. Крім власних суден, він передав революційному флоту кораблі, якими володів спільно зі своїми зятями, а також пожертвував на потреби війни кошти, еквівалентні 735 360 золотим драхмам. За оцінкою історика Дімітріоса Коккіноса, його фінансовий внесок був співмірним із внеском родини Кундуріотісів з ІдриΔ. Κόκκινος, Η Ελληνική Επανάστασις, τ.4ος, σ.328 (στ΄ έκδοση).

Через свій поважний вік (67 років на початку революції) Мексіс майже не брав участі в бойових діях, натомість очолював ради судновласників протягом усієї війни. Дмитро Іпсіланті призначив його головою комітету з розподілу військової здобичі, а сам Мексіс представляв Спеце на Національних зборах в Епідаврі та Астросі.

Битва за Спеце Єдиний випадок, коли Мексіс безпосередньо взяв участь у бойових діях, стався під час османського наступу на Спеце у вересні 1822 року. Коли більшість населення евакуювалася на Ідру, на острові залишилися тільки шістдесят чоловіків під проводом Мексіса та Анастасіоса Андруцоса, які присягнули захищати рідну землю до смерті. Разом із ним залишилися його син Ніколаос і кілька зятів. Під керівництвом Мексіса спорудили три берегові артилерійські батареї. Щоб створити враження великої кількості оборонців, за його наказом на кущах уздовж узбережжя розмістили головні убори, а в різних місцях острова розпалили численні вогнища. 8 вересня 1822 року об'єднаний флот Спеце, Ідри та Псари здобув перемогу над османським флотомΑ. Χατζηαναργύρου, Τα Σπετσιωτικά, τ. Γ΄, σελ.283. За свідченнями сучасників, саме вигуки Мексіса із закликами боротися за Батьківщину, віру й честь надихнули героя битви Космаса Барбаціса спрямувати свій брандер на турецький флагман.

Після війни Після завершення війни Мексіс став одним із найближчих прихильників першого правителя незалежної Греції Іоанна Каподистрії. Каподистрія високо цінував його, призначивши головою комітету зі спорудження школи на Спеце та доручивши управління майном монастиря Святого Миколая. У жовтні 1833 року Мексіс пожертвував 1000 талерів на заснування школи та ще по 200 талерів щорічно на її утримання. Він також передбачив фінансову підтримку навчального закладу у своєму заповіті. У політичному житті країни Мексіс належав до так званої «російської партії»Στέφανος Παπαγεωργίου, Από το Γένος στο Έθνος 1821—1862, ISBN 960-02-1769-6. Він користувався повагою короля Оттона та його батька, баварського короля Людвіга I, якого приймав у своєму особняку на Спеце 1835 року. Того ж року його призначили членом Державної ради Греції. 9 травня 1841 року король Оттон особисто вручив Мексису у його будинку на Спеце найвищу державну нагороду країни — Орден Спасителя.

Іоанніс (Хадзіянніс) Мексіс помер у ніч проти 23 серпня 1844 року на рідному острові Спеце у віці 90 роківΓ.Π.Σταματίου, Οδηγός Μουσείου Σπετσών, σ.3.

Особняк Особняк Мексіса на Спеце було споруджено в 1795—1798 роках. У 1938 році його спадкоємці Каломіра Мексі та Нікітас Терсіотіс передали будівлю державіΜουσείο Σπετσών , Υπουργείο Πολιτισμού και ΤουρισμούGreece, Korina Miller, Kate Armstrong, Michael Stamatios Clark, Chris Deliso , Lonely Planet, 2010, page 370: The Spetses Museum. Нині в ній розміщуються Музей Спеце та історичний архів острова, а перед будівлею встановлено бюст Іоанніса Мексіса.

Джерела

Τα Σπετσιώτικα, ήτοι Συλλογή ιστορικών εγγράφων και υπομνημάτων αφορώντων τη κατά την ελληνικήν Επανάστασιν του 1821 αρυσθείσα εκ των αρχείων της νήσου Σπετσών, συμπληρωθείσα δε εκ των του κράτους αρχείων και άλλων πηγών υπό Αναργύρου Ανδρέου Χατζηαναργύρου, Τόμος 2ος, εν Πειραιεί, 1925 Ανάργυρος Ανδρ. Χατζηαναργύρου, Τα Σπετσιωτικά, Συλλογή Ιστορικών Εγγράφων αφορώντων τα κατά την Ελληνικήν Επανάστασιν Του 1821 εκ των Αρχείων της Νήσου Σπετσών και του Κράτους, τ. Α΄, Αθήνησι 1861, τ. Γ΄, Πειραιεύς 1926. Αναστάσιος Κ. Ορλάνδος, Ναυτικά, ήτοι Ιστορία των κατά τον υπέρ Ανεξαρτησίας της Ελλάδος Αγώνα πεπραγμένων υπό των Τριών Ναυτικών Νήσων, ιδίως δε των Σπετσών, τ. Α΄, Εν Αθήναις 1869. Ιωάννης Φιλήμων, Δοκίμιον Ιστορικόν περί της Ελληνικής Επαναστάσεως, τ. Γ΄, Αθήναι 1860. Ιωάννης Θεοφανίδης, Ιστορικόν Αρχείον, τ. Γ΄, Αθήναι 1934. Διονύσιος Κόκκινος, Η Ελληνική Επανάστασις, τ. 4ος, (στ΄ έκδοση), Αθήναι 1974. Βασίλειος Μ. Μέξης, Οίκος Μέξη. Ιστορικόν και ανέκδοτον αρχείον, Αθήναι 1984. Γεώργιος Π. Σταματίου, Οδηγός Μουσείου Σπετσών, Εν Αθήναις 1966. Γεώργιος Π. Σταματίου, «Μέξηδες και Μποτασαίοι. Δύο μεγάλες οικογένειες σε διαμάχη», περιοδικό Ιστορία Εικονογραφημένη, τχ. 325, Ιούλιος 1995. Εμμανουήλ Α. Λούζης, «Η Ναυμαχία των Σπετσών (8/9/1822) και τα συμβάντα στον Αργολικό (26/8-16/9/1822) μέσα από τις σελίδες του ημερολογίου του πλοίου Ηρακλής του Αναγνώστη Χατζηαναργύρου», περιοδικό Ναυτική Επιθεώρηση, τχ. 501, Σεπτ.-Οκτ. 1996.

Примітки