Флора Мюррей (;  — ) — шотландською медична піонерка та членка Жіночого соціально-політичного союзу суфражисток. З 1914 року до кінця життя жила зі своєю партнеркою та колегою-лікаркою Луїзою Гарретт Андерсон.

Ранні роки і освіта Народилася 8 травня 1869 року в Мюррейтвейті, графство Дамфріс, Шотландія, у сім'ї Грейс Гаррієт Мюррей (до шлюбу Грем) і Джона Мюррея, землевласника та капітана Королівського флоту. Мюррей була четвертою з шести дітей.

Мюррей навчалася в Німеччині та Лондоні, а 1890 року вступила до Лондонської лікарні у Вайтчепелі на шестимісячний курс навчання і стажування медсестер. Мюррей вирішила обрати кар'єру в медицині, тому 1897 року продовжила навчання в Лондонській школі жіночої медицини. Потім вона 18 місяців працювала медичною асистенткою у притулку Королівського інституту Крайтона в Дамфрісширі. Цей досвід був вирішальним для написання її дисертації «Організація та управління притулком» (1905) на здобуття ступеня доктора медицини. 1903 року завершила медичну освіту в Даремському університеті зі ступенем бакалавра наук з питань медицини, а 1905 року здобула ступінь доктора медицини. 1906 року отримала диплом з громадського здоров'я в Кембриджському університеті.

У Шотландії Мюррей жила в Единбурзі з докторкою Елсі Інгліс, засновницею руху Шотландських жіночих лікарень. Такі історикині, як Гамер і Дженнінгс, стверджують, що її «перші серйозні лесбійські стосунки» були саме з Інгліс.

Кар'єра

Лікарка 1905 року Мюррей працювала лікаркою у дитячій лікарні Белгрейв у Лондоні, а потім анестезіологинею у жіночій лікарні Челсі. 1905 року журнал «The Lancet» опублікував її статтю «Ethyl chloride as an anaesthetic for children» про використання анестезії у дітей.

Суфражистка Участь Мюррей у русі за виборчі права жінок почалася, коли вона стала учасницею та активісткою Національного союзу товариств за виборчі права жінок на чолі з Міллісент Фосетт. Згодом вона продовжила свою діяльність у цій сфері як прихильниця Жіночого соціально-політичного союзу. Вона також стала постійною учасницею бойового руху, надаючи свої послуги як лікарка, зокрема в будинку для літніх людей Пемброк-Гарденс для суфражисток, які одужували після примусового годування.

Вона взяла на себе керівну роль і продемонструвала свою цінність як активістка, виступаючи на публічних зібраннях, беручи участь у протесті проти перепису населення 1911 року та використовуючи свої медичні знання і навички для лікування своїх колег-суфражисток, які отримали травми під час активістської діяльностіMatthew, H. C. G.; Harrison, B.; Goldman, L., eds. (23 September 2004). «The Oxford Dictionary of National Biography». Oxford Dictionary of National Biography (online ed.). Oxford University Press. doi:10.1093/ref:odnb/56304. ISBN 9780198614111. Retrieved 30 April 2019. (Subscription, Wikipedia Library access or UK public library membership required.). Вона доглядала за Еммелін Панкгерст й іншими учасницями голодування після їхнього звільнення з в'язниці та провадила кампанію разом з іншими лікарями проти примусового годування в'язнів.

Жіноча дитяча лікарня

1912 року разом з Луїзою Гарретт Андерсон заснувала Жіночу дитячу лікарню. Вона надавала медичну допомогу дітям робітництву цього району та давала лікаркам єдину можливість отримати клінічний досвід у педіатрії в Лондоні; девізом лікарні було «Справи, а не слова».

Перша світова війна Від початку Першої світової війни, Андерсон і Флора Мюррей заснували Жіночий шпитальний корпус і набирали жінок для роботи в ньому. Вважаючи, що Британське військове міністерство відхилить їхню пропозицію допомоги, і знаючи, що французи потребують медичної допомоги, вони запропонували свою допомогу Французькому Червоному Хресту. Французи прийняли їхню пропозицію та надали їм приміщення новозбудованого готелю Claridge's у Парижі під лікарню. Мюррей була призначена головним лікарем (Médecin-en-Chef), а Андерсон стала головним хірургом.

Мюррей згадувала у своєму щоденнику, що представники британського військового міністерства були вражені, виявивши, що лікарнею успішно керують британські жінки, і незабаром лікарню почали розглядати як британський допоміжний шпиталь, а не французький. Окрім лікарні в Парижі, Жіночий шпитальний корпус також керував ще одним військовим шпиталем у Вімере.

У січні 1915 року поранених почали евакуювати до Англії для лікування. Військове міністерство запросило Мюррей та Андерсона повернутися до Лондона, щоб очолити Військовий шпиталь на Енделл-стріт Королівського армійського медичного корпусу. Шпиталь надав допомогу майже 50 000 солдатів у період з травня 1915 року до його закриття у вересні 1919 року.

Після Першої світової війни Після закінчення війни Мюррей повернулася до лікарні на Гарроу-роуд, де вона й далі працювала приватною лікаркою. Її щоденник, у якому вона описувала свої враження від війни, перетворився на книгу «Women as Army Surgeons: Being the History of the Women's Hospital Corps in Paris» (1920). Книга присвячена: «Луїзі Гарретт Андерсон / Сміливій, обережній, вірній і моїй люблячій супутниці».

Брак фінансування призвів до закриття лікарні «Roll of Honour», а також до виходу на пенсію Мюррей і Андерсон. Вони переїхали до котеджу в Пол-Енд, у графстві Пенн, БакінгемширMatthew, H. C. G.; Harrison, B.; Goldman, L., eds. (23 September 2004). «The Oxford Dictionary of National Biography». Oxford Dictionary of National Biography (online ed.). Oxford University Press. doi:10.1093/ref:odnb/56304. ISBN 9780198614111. Retrieved 30 April 2019. (Subscription, Wikipedia Library access or UK public library membership required.).

Нагороди У серпні 1917 року ушанована титулом командора Ордена Британської імперії. Вона стала однією з перших, хто отримав цю нагороду.

Смерть Мюррей страждала на рак і померла 28 липня 1923 року в 54 роки. Її смерть настала невдовзі після операції в будинку для літніх людей у Гемпстеді, Лондон. Її партнерка Андерсон була поруч з нею протягом усього життя. У своєму заповіті Мюррей залишила все їй. Мюррей поховали в церкві Святої Трійці в Пенні, Бакінгемшир, неподалік від колишнього будинку пари. Пізніше Андерсон кремували, а її прах розвіяли над Саут-Даунс, але спільний надгробок увічнює пам'ять обох жінок.

Вшанування пам'яті У квітні 2022 року оголосили, що Мюррей з'явиться на «зворотному боці» нової банкноти номіналом 100 фунтів стерлінгів, яку випустить Банк Шотландії, щоб підкреслити значення її роботи в медицині та захисті прав жінок. На банкноті зобразили портрет Мюррей роботи Френсіса Додда. Виконавчий директор Royal Free London NHS Foundation Trust зазначив, що минуло «майже століття з моменту її смерті історія Флори є нагадуванням про величезний борг вдячності, який ми маємо перед тими ранніми агітаторами, які відмовилися прийняти обмеження, нав'язані суспільством, яке не вірило, що жінки можуть або повинні бути лікарями, терапевтами та хірургами. Тоді і зараз ми вітаємо піонерів, новаторів і тих, хто змінює правила гри».

Ця банкнота посіла третє місце в конкурсі «Найкрасивіша банкнота світу» 2023 року. На зворотному боці зображено Мюррей на передньому плані, а на задньому плані — жінки, які несуть ноші в лікарні на Енделл-стріт. Крім того, вона унікально зображена на захисній голограмі.

Примітки

Посилання