Павло Семенович Ходченко (15 січня 1880, Лук'янівка — 11 січня 1967) — український радянський письменник, член Спілки письменників СРСР з 1934 року.

Біографія Народився 15 січня 1880 року на хуторі Лук'янівці (тепер село Миколаївського району Миколаївської області) в бідній сім'ї. Тут пройшли його дитячі роки. Працював з семи років в панських економіях, а коли він підріс, сіяв, косив, молотив. Навчався самотужки. Продовжував своє навчання на військовій службі у Петербурзі — ходив до вечірньої школи дорослих.

Здавши екстерном іспит на звання народного вчителя, з 1906 року почав учителювати у селах Херсонської губернії. В 1914 році призваний до війська. Учасник Першої Світової війни. Учасник трьох революцій. В роки Громадянської війни в лавах Червоної Армії воював проти військ барона Врангеля. Після демобілізації знову вчителював, завідував відділом освіти, був головою Нечаянського волвиконкому, а згодом — головою Варварівського і Новоодеського райвиконкомів.

1929 року вийшла його перша книжка — повість «На хуторах». Навчався заочно в Інституті Червоної професури у Харкові. З 1933 до 1941 року редагував журнал «Червоний шлях», потім — «Літературний журнал». Під час Німецько-радянської війни працював на Пермському обласному радіо, писав нові художні твори.

У березні 1944—1950 роках — уповноважений Ради в справах Руської Православної Церкви при РМ СРСР по Українській РСР​.

П. С. Ходченко за свою діяльність нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, Грамотою Президії Верховної Ради УРСР.

Помер 11 січня 1967 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 9).

В 1976 році Миколаївському обласному літературному об'єднанню присвоєно ім'я Павла Ходченка.

Твори Книги оповідань і нариси: «В боротьбі за колгоспи» (1931), «Радгосп на вибалках» (1932), «Шляхами перемог» (1934), «Повернення» (1959) «Перегорнуті сторінки» та інші; повісті: «Сорочинська трагедія» (1940), «На визволеній землі» (1950), «Степові спалахи» (1960); роман «Зростання» (1956); п'єси і спогади: «Випробовування арілости» (1958), «Досвітні заграви» (1965).

Література

 — С. 455—456.