Хо́лми — селище Корюківського району Чернігівської області України, центр Холминської селищної громади. Розташоване у Придніпровській низовині на річці Убеді (притока Десни). У населеному пункті працюють спиртовий, цегельний, маслоробний заводи, лісозавод, краєзнавчий музей. Населення — 2,4 тис. осіб (1 січня 2022). Селищній раді також підпорядковані села Кучугури, Олешня, Ченчики.
Географія Розташоване на правому березі річки Убеді, на відстані 35 км від районного центру та залізничної станції Корюківка Південно-Західної залізниці. Через селище проходить автошлях Чернігів—Холми—Семенівка. Неподалік від селища розташовані заповідні урочища «Кістерська Дача» і «Холминська Дача».
Історія
Козацька доба Населений пункт засновано в середині XVI ст. Напередодні визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького село Холми належало Каспару Борковському — «комісару й комірнику литовському», вбитому повстанцями в 1648 році. Після Переяславської Ради 1654 року село входило до складу Понорницької сотні Чернігівського полку. Згідно гетьманського універсалу Івана Самойловича 1672 року село Холми було закріплено за військовим товаришем, згодом полковником Василем Дунін-Борковським, нащадки якого володіли Холмами до 30-х років XIX століття.
Селяни займалися хліборобством, але піщані ґрунти були малородючими, тому основним джерелом існування стало ремесло. Посполиті виготовляли колеса, вози, сани, різний дерев'яний посуд і продавали їх у Понорниці, Коропі, Воронежі. У 1674 році на річці Убеді біля села поміщик загатив греблю й поставив млин, а також побудував рудню для виробництва заліза, наприкінці XVII ст. заснував винокурню. У 1730 році в Холмах налічувалося 58 дворів. Це були селянські й козацькі господарства. Але з часом козаки бідніли й перетворилися на кріпаків. Так, якщо в 1746 році тут ще жило 96 козаків, то на кінець XVIII ст. село повністю вважалося кріпацьким.
Часи Російської імперії Після ліквідації полкового устрою в 1781 році, село увійшло до складу Новгород-Сіверського намісництва. У 1796 році до Малоросійської губернії (2-го складу), 1802 року до Чернігівської губернії. У 1797 році Холми стали центром Холминської волості Сосницького повіту. У 1810 році тут жило 768 осіб, у тому числі селян — 763 (чоловіків — 380 і жінок —383). Життя їх з кожним роком погіршувалося. Якщо раніше вони відробляли на тиждень 3 дні панщини, то тепер працювали — 4—5 днів. Земля погано оброблялася, бо більш як у половини селян не було робочої худоби. Урожайність зернових становила 20—25 пудів з десятини.
Під час франко-російської війни 1812 року населення Холмів допомагало, чим могло, російській окупаційній армії вигнати з країни наполеонівські полки. 30 чоловіків пішло в народне ополчення, багато кріпаків були погоничами в обозі, доставляли продовольство, фураж.
Наприкінці 30-х років XIX ст. селяни Холмів ще більш збідніли. За даними 1839 року тут налічувалося 189 селянських дворів, з них у 59 не було робочої худоби, 41 господар мав по одному волу чи коню, а близько десяти вдів та бобилів не мали навіть хати. Лише 25 сімей могли обійтися своїм хлібом, 36, щоб прожити до нового врожаю, займалися виготовленням виробів з дерева, решта просто голодувала. Поміщик нещадно експлуатував кріпаків, примушував їх два тижні із трьох відбувати панщину й виконувати грошові та інші повинності, непокірних карав. Шляхом жорстокої експлуатації кріпаків у 1853 році власник села заснував цукровий завод, де працювало 188 осіб. У селі також діяли чинбарня, винокурня, ливарня і каретна фабрика. Тут застосовувалася переважно праця кріпаків. Тяжкі умови праці, злидні викликали у них незадоволення. 21 серпня 1859 року понад 1200 селян Холмів та сусідніх сіл підняли повстання проти поміщиці Максимової. Вони вимагали, як писала газета О. І. Герцена «Колокол» ( "Дзвін"), полегшення панщини, щоб один, а не два тижні працювати на поміщицю і один на себе. Однак Максимова відмовила їм і викликала поліцію. Так розпочався один зі значних селянських виступів в Україні проти поміщицького гніту напередодні скасування кріпосного права. Селяни Холмів відмовилися виходити на панщину, вимагали її скасування. Ні погрози земельного справника й пристава Сосницького повіту суворо покарати бунтівників, ні прибуття в село 4-го резервного батальйону Кременчуцького полку не залякали їх. Тоді за наказом губернатора 22 серпня 1859 року сюди приїхали штаб-офіцер жандармського корпусу з жандармами й чиновник надзвичайних доручень. Коли о 14 годині на майдані вишикувалося 275 солдатів і зібрали всіх кріпаків Холмів та навколишніх сіл, штаб-офіцер зачитав витяги із законів про суворе покарання за непокору. Однак селяни одностайно заявили, що воліють краще вмерти, ніж виконувати панщину, їх дії були такими рішучими, що жандарми не наважилися вдатися до сили. Про стійкість кріпаків повідомили губернатора, який через два дні наказав відрядити в Холми ще два батальйони. 1 вересня о 8-й годині ранку солдати знову зігнали на майдан усіх селян маєтку й оточили їх. Кріпаків ще раз закликали скоритися, щоб заслужити помилування і прощення. Та вони відповіли, що не вважають себе винними й панщину відбувати не будуть. Карателі люто розправилися з селянами. Вони заарештували й віддали до військового суду вісім осіб, з яких Андрія Корха і його дружину Зіновію, Пантелеймона Андрійчика, Івана Шевчика, Гордія Савруя, Павла Корха, Федора Кириченка було засуджено на каторжні роботи, а Василя Мелашенка — на довічне заслання у Сибір. Після винесення вироку їх відправили з Сосниці в Холми. Тут, на майдані, в присутності селян арештантів потаврували гарячим залізом, побили різками, закували в кайдани й вислали в Іркутську губернію. Письмове прохання до Олександра II про помилування в 1860 році було відхилено. І навіть після відбуття строку покарання царський уряд відмовив Зіновії Корх повернутися в рідне село. Витрати на каральну експедицію в розмірі 6958 крб було вирішено стягнути з кріпаків, але селяни жили так бідно, що не спроможні були сплатити цю суму, й сенат мусив списати її за рахунок казни.
Дещо поліпшилось економічне становище селян після скасування кріпосного права. За уставною грамотою вони одержали 1959 десятин землі, або по 4 десятини на ревізьку душу, за що повинні були сплатити викуп 64 586 крб 16 коп. Внести таку суму холминці не могли навіть за кілька десятків років. Багато з них не викупили своїх наділів до самої революції 1905 року. У селян не тільки грошей, а й хліба не вистачало, щоб прогодувати сім'ю до нового врожаю. Земля вимагала доброго обробітку, а в 1872 році на 1199 осіб населення припадало лише 220 коней. До того ж розподілялися вони нерівномірно. Багато селян продавали свої наділи і йшли на заробітки до поміщика в економію чи на цукровий завод. Оскільки в Холмах було вдосталь робочої сили, а закупівельні ціни на сільськогосподарську сировину лишалися низькими, незабаром тут виникло ще 4 підприємства, що виробляли крохмаль, спирт, вичинювали шкіри, круподерка.
Підприємці як і нині наживалися коштом робітників, але це аксіома. На цукровому заводі робочий день тривав 12—14 годин, а заробітна плата становила 7 крб 50 коп. на місяць. Протестуючи проти нещадної експлуатації, робітники підприємства 18 жовтня 1898 року оголосили страйк. Однак адміністрація відмовилася підвищити заробітну плату, й частина робітників залишила завод.
На початку XX ст. суперечності між підприємцями й поміщиком з одного боку, й робітниками та селянами з другого, ще більше загострилися. У 1905—1907 рр. в селі розгорнула активну діяльність соціал-демократична група. Вона організовувала маївки, піднімала робітників і селян на революційні виступи. 1907 року в лісі, неподалік хутора Ченчиків, сталася збройна сутичка з поліцією, під час якої було вбито одного з активних учасників революційних подій Г. В. Моторного.
Столипінська реформа, яка сприяла зміцненню заможних господарств, дозволила селянам продавати землю більш заможним односельцям, йти до них у найми або на підприємства, яких все більшало. 1910 року в селі працювали цукровий, винокурний, цегельний, лісопильний заводи, паровий млин та крупорушка.
З розвитком промисловості розширювалося село, зростала кількість населення. На 1910 рік тут жило понад 2 тис. осіб, а медичне обслуговування залишалося незадовільним. У 1909 році в Холмах діяв медпункт, де працював один фельдшер. Низьким був і освітній рівень селян. У 1878 році відкрито парафіяльну школу, і тільки через 21 рік земство створило двокласну школу.
Українська революція та українсько-більшовицька війна У 1917 році селище входить до складу Української Народної Республіки.
В листопаді 1917 року селяни самочинно відібрали землю й майно поміщика й розподілили їх між собою.
27 січня 1918 року більшовицький 1-й Мінський революційний загін в ході війни проти незалежної УНР захопив Холми.
З травня 1918 року селище належить до Української Держави гетьмана Павла Скоропадського. Більшовиків було вибито із села силами гетьманських та австрійських і німецьких військ.
Після повалення влади гетьмана військами Директорії, в селищі відновлено владу УНР.
25 грудня 1918 року червоноармійці Ніжинського полку знову захопили Холми. Цього разу радянська окупація прийшла в селище надовго — аж до початку німецько-радянської війни.
У січні 1919 року відкрито початкову 4-класну й вис:;-2-класну школи, де навчалося 209 школярів. 18 березня відбулися вибори вольного виконкому та Ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. 19 березня створено партійний осередок, до якого входило 9 членів партії. Його очолив А. М. Турас. Великі труднощі довелося долати першим комуністам. У Холмах не вистачало продовольства, палива, понад три місяці вчителі не одержували заробітної плати. Посилився рух українського антикомуністичного опору. Потрібні були рішучі заходи. Партосередок разом з сільрадою, комітетом бідноти в середині червня конфіскували поміщицьке майно, худобу, відібрали в заможних селян лишки землі й хліба й розподілили їх серед малоземельних і безземельних селян. З наближенням денікінського фронту проведено примусову мобілізацію чоловіків з окупованих територій до лав Червоної Армії.
На початку 1920 року по землях, які до революції належали поміщику й винокурному заводу, організовано винний радгосп, за яким закріпили 206 га землі, в тому числі 144 га орної. Господарству належало 32 житлові й виробничі приміщення, 3 жатки, 2 сінокосарки, 4 молотарки, 7 сівалок, 74 плуги й лише 7 коней та 1 віл. Нестача тяглової сили негативно позначилася на проведенні сівби. У 1920 році було посіяно лише 49 га озимини. На винокурному заводі, який входив до винрадгоспу, працювало 12 робітників, діяли смолокурня, слюсарня й кузня.
Окупанти велику увагу приділяла молоді, проводила серед неї політико-ідеологічну роботу, завдяки чому в січні 1920 року створено комсомольську організацію. В листопаді вона об'єднувала 28 осіб. Комсомольці відкрили свій клуб і бібліотеку політичної літератури, організовували лекції, бесіди, проводили суботники й загальне військове навчання.
Міжвоєнний період Після закінчення українсько-більшовицьких воєн партосередок, сільська Рада мобілізували трудящих на відбудову господарства. В 1921 році на заводі винрадгоспу вже працювала 51 особа. Підприємство дало першу свою продукцію — спирт. Але через рік його довелося закрити, бо обладнання виявилося застарілим, малопродуктивним. Внаслідок цього 1923 року припинив своє існування винрадгосп. За рішенням комітету незаможних селян, створеного в липні 1920 року, на землях радгоспу в січні 1924 року засновано трудову сільськогосподарську артіль «Ілліч», у якій об'єдналося 30 сімей (140 осіб, з них працездатних 81). За господарством закріпили 280 гектарів орної і 35 — присадибної землі. Артілі передано також радгоспівський сільськогосподарський інвентар. На кінець 1925 року артіль уже об'єднувала 817 осіб. Тут вирощували зернові, картоплю, льон і коноплі.