Дік Вагнер (), справжнє ім'я — Річард Аллен Вагнер (; 14 грудня 1942 — 30 липня 2014) — американський рок-гітарист, композитор, продюсер і письменник. Найбільшу відомість здобув завдяки співпраці з Елісом Купером, Лу Рідом та гуртом Kiss. Крім того, Вагнер був лідером і автором пісень власних мічиганських рок-колективів The Bossmen та .
Ранні роки та початок кар'єри Дік Вагнер народився в Олвейні (штат Айова), проте виріс і сформувався як музикант у штаті Мічиган. У першій половині 1960-х років він створив свій перший помітний гурт The Bossmen, який швидко став популярним на місцевій рок-сцені Детройта та його околицях. Регіонального успіху колектив досяг із синглом «Baby Boy», що вийшов на лейблі Lucky Eleven. У записі цієї пісні на ритм-гітарі та як бек-вокаліст брав участь молодий Марк Фарнер — майбутній фронтмен культового гурту Grand Funk Railroad.
Період кастингів та авторська робота Наприкінці 1960-х років Вагнер розпустив The Bossmen та вирушив до Нью-Йорка на кастинг до джаз-рок гурту Blood, Sweat & Tears. Головним конкурентом Вагнера на місце вокаліста став канадський співак . За іронією долі, попередній гурт Клейтона-Томаса у Канаді також мав назву The Bossmen.
Зрештою місце в Blood, Sweat & Tears отримав Клейтон-Томас, а Вагнер повернувся до Мічигану, де зосередився на написанні пісень та продюсуванні. У цей період він писав матеріал для локальних мічиганських команд, зокрема для The Fabulous Pack, Question Mark and the Mysterians та гурту Count & the Colony, чий менеджмент був тісно пов'язаний із видавництвом Mysterians Music.
Пік популярності: The Frost, Лу Рід та Еліс Купер Після завершення авторського періоду Вагнер заснував рок-гурт The Frost, з яким записав три успішні альбоми.
На початку 1970-х років продюсер запросив Діка Вагнера до співпраці з Лу Рідом. Разом із гітаристом Стівом Гантером Вагнер сформував один із найпотужніших гітарних дуетів в історії рок-музики. Їхня спільна робота над інструментальним вступом до пісні «Rock 'n' Roll Animal» та концертною версією «Sweet Jane» увійшла до класики року. Паралельно з цим у 1972 році Вагнер переїхав до Нью-Йорка і створив тріо Ursa Major, у першому складі якого деякий час грав на клавішних Біллі Джоел.
У середині 1970-х років творчий тандем Вагнера та Гантера перейшов до команди Еліса Купера. Хоча Дік Вагнер епізодично з'являвся на платівці «School's Out» (1972) ще раніше, він став ключовим співавтором Купера під час запису його першого сольного концептуального альбому «Welcome to My Nightmare» (1975). Вагнер виступив не лише як провідний гітарист, але й як головний композитор більшості хітів Купера тієї епохи, зокрема балади «Only Women Bleed».
Подальша діяльність Упродовж кар'єри Вагнер працював як сесійний гітарист для гурту Kiss – брав участь у записі альбомів «Destroyer» та «Revenge», а також Aerosmith, Пітера Ґебріела та Рода Стюарта. Не забував музикант і про старих друзів: у 1977 році він виступив продюсером та гітаристом однойменного дебютного сольного альбому Марка Фарнера.
Дік Вагнер помер 30 липня 2014 року в місті Фінікс (Арізона) від дихальної недостатності після перенесеної операції на серці.
Література Pete Prown, Harvey Newquist, Legends Of Rock Guitar — Bloomsbury Academic, 1997 — ISBN 9780793540426 Chris Sutton, Alice Cooper in the 1980s — Sonicbond Publishing, 2023 — ISBN 9781789521955
Джерела
Hall of Fame Inductees, Dick wagner
Примітки