Іван Мусич (;  — 1888) — сербський священник, воєвода Герцеговини, лідер повстання проти Османської імперії. У газеті роком народження вказується 1850 рік.

Освіта Народився у селі Клобук під Любушками у 1848 році. За допомогою свого дядька отця Анжела Кральєвича, який був єпископом у Мостарі, здобув освіту як францисканський послушник у Широкому Брієзі. Він прийняв чернече ім'я Сімуна. Ще молодим чоловіком, семінаристом, намагався втекти до Сербії, яка на той час була символом свободи. Його заарештували, але дядько єпископ втрутився у справи турецької влади, і його відпустили. Незабаром він вирушив вивчати медицину до Стамбула, але натомість закінчив духовну семінарію в угорському місті Естергом.

Герцеговинське повстання

У червні 1875 року він очолив Боснійсько-герцеговинське повстання проти турків-османів у на Неретві. На той час він був парафіяльним священником у селі Равно. У батальйоні Поповсько-Любінь, яким він командував, понад половину складали православні серби. Він розгромив турків у двох битвах. Завдяки йому частина Герцеговини стала вільною територією. Його обрали воєводою Нижньої Герцеговини. Це сталося 11 липня 1875 року в сербському православному монастирі Завала, у день святого Петра. Чорногорець Блажо Петрович пожалував йому сан воєводи. Тоді Мусич зняв з себе мантію, одягнув пишно прикрашену доламу, а сам переперезався кобурами, ятаганом і диміанською шаблею. Всі присутні підняли три пальці і вигукнули: «Хай живе князь Нікола!».

Життя в Чорногорії та Белграді Він відмовився від нагород і почестей. Була надія, що він знову стане священником, але він втік до Чорногорії разом із Цвієтою Вукасович-Кудуз зі Столаця, і 6 березня 1881 року в Подгориці у нього народилася дочка Дельфа. Вони жили в Цетинє та Подгориці, але через інтриги князя Ніколи 1881 року переїхали до Белграда, де у них народилася друга дочка Даніца. Працював перекладачем з французької мови під час будівництва залізниці Белград—Ниш. Потім він мешкав з Георгієм Недичем, батьком Милана Недича. Потім померла його дочка Даніца. У Белграді у нього народилася й третя дочка Вукосава, яка прожила лише кілька днів. Після цього його дружина Цвієта захворіла на туберкульоз і померла у 1885 році. Він знову одружився, але дружина Єлена незабаром померла. Він працював старшим поштовим офіцером, комісаром поліції та перекладачем. Помер у Белграді 11 грудня (за юліанським календарем) 1888 року. Наступного дня йому влаштували пишні похорони, на які прийшло багато людей. Похований на Новому цвинтарі. Хода розпочалася у понеділок, 12 грудня, о 9:30 від його квартири на вулиці Призренській, будинок № 15, до Вознесенської церкви, де відбулося відспівування. Відспівування здійснив єпископ Жицький Ніканор Ружичич у супроводі 16 священників. У церкві Мілан Більчевич виголосив відповідну промову. Він помер православним сербом, і православна віра була його особистим вибором. У опублікували некролог про його смерть. Після смерті Іванича його доньку Дельфу усиновив голова муніципалітету Белграда та його дружина Катаріна Константинович (Милан Обренович був її близьким родичем). Іван Мусич — один із найвпливовіших сербів Боснії та Герцеговини у XIX столітті. Він мав гарну освіту, був справедливим, культурним і милосердним. Його могили нині не існує, оскільки її з часом розкопали.

присвятив його життю розділ у календарі за 1910 рік: «Воєвода Іван Мусич». Йдеться про супровідний текст до фотографії Івана Мусича на стор. 47, а сам текст — на стор. 139—140.

15 і 16 грудня 1888 року газета писала про його життя і похорон, а 14, 15 і 16 січня 1889 року публікувала оголошення його хрещених батьків і друзів про сорокаденну панахиду в Соборній церкві в Белграді. Панахида відбулася 16 січня того ж року.

Великохорватський погляд

1995 року в встановили пам'ятник, на якому написано, серед іншого, що Іван Мусич воював проти турків у 1875 році, щоб скинути турецькі пута і захистити рідні осередки від чорногорських і сербських зазіхань на цю священну хорватську землю. 1998 року в Столаці встановили меморіальну дошку і бюст Івана Мусича. Меморіальна дошка свідчить: Хорватському воєводі, визволителю Столаца від багатовікового рабства турецького, з нагоди 120-річчя було встановлено вдячними хорватами Столацького краю, 1878—1998 рр. Його ім'ям названо об'єднання, що вибірково і тенденційно зображує його життя і діяльність. Завдяки великохорватським зусиллям він став посмертно . На місці його народження встановили меморіальну дошку. Його ім'ям назвали вулицю в Любушках. У Киселяку 2008 року готувалося відкриття пам'ятника та надання вулиці імені Івана Мусича. 2014 року керівник лісовим господарством на пенсії із Киселяка Рафаель Муса опублікував книгу «Воєвода дон Іван Мусич». 2005 року, з нагоди 130-річчя Герцеговинського повстання, телеканал HTV Mostar зняв про нього документальний фільм. Зі створенням фільму допомагали доктор Івіца Пулич, професор отець Андрія Нікич і Станіслав Вукореп із Чапліни.

Свідчення його дочки Дельфи Дочка Івана Мусича, Дельфа Іванич (одна із засновниць ), розповіла, що її батько навернувся у православ'я в Сербії і що раніше він почував себе сербом католицької віри: «Приїхавши в Сербію у 1881 році, він прийняв православ'я зі славою і славою воєводську присягу біля вівтаря сербського монастиря Завала, у Поповому Полі, у Нижній Герцеговині, у присутності його вірних повстанців». Його дочка розповіла про родинну легенду, згідно з якою були нащадками двоюрідного брата князя Лазара Хребеляновича.

Ушанування Нагороджений перед усією герцеговинсько-чорногірською армією орденом князя Данила III ступеня.

Примітки

Література

Посилання