Втеча (фільм, 1975)

«Вте́ча» (англ. Breakout) — американський пригодницький бойовик 1975 року виробництва кінокомпанії Columbia Pictures з Чарльзом Бронсоном у головній ролі. Головну жіночу роль виконала Джилл Айрленд, яка в реальному житті була дружиною Бронсона. Стрічка примітна тим, що зазвичай серйозний і суворий Бронсон постав тут у більш комедійному та легковажному образі.

Сюжет фільму заснований на документальній книзі «The 10-second Jailbreak: The Helicopter Escape of Joel David Kaplan» («10-секундна втеча з в'язниці: Втеча Джоела Девіда Каплана на гелікоптері»), написаній у співавторстві Вільямом В. Тернером, Ворреном Гінклом та Еліотом Асінофом.

Сюжет Впливовий бізнесмен Гарріс Вагнер підозрює, що його онук Джей Вагнер створює проблеми для його тіньових фінансових махінацій, у яких також замішане ЦРУ. Гарріс доручає оперативнику ЦРУ Кейблу організувати вбивство в Мексиці, в якому підставляють Джея. Гарріс не хоче смерті онука — лише його мовчання, тому Джея засуджують і кидають до суворої мексиканської в'язниці.

Дружина Джея, Енн, обурена таким розвитком подій і наймає техаського пілота з Браунсвілла Ніка Колтона та його напарника Гоука Гокінса, щоб вони залетіли на територію в'язниці та визволили її чоловіка. Перші спроби виявляються невдалими, тому Колтон терміново вчиться керувати гелікоптером.

Поки Гоук та його спільниця Мірна влаштовують виставу з бутафорським зґвалтуванням, щоб відвернути увагу тюремної охорони, Колтон саджає гелікоптер просто на подвір'я тюремного комплексу. Вагнер застрибує на борт, і вони успішно тікають. Група повертається до Техасу на легкому чотиримісному літаку. Дізнавшись про втечу, Гарріс наказує своєму агенту Кейблу вирушити до Техасу та перехопити втікачів. Кейбл на автомобілі Citroën SM з номерами Вашингтона (округ Колумбія) вистежує Енн і слідує за її кабріолетом Chevrolet Impala, знаючи, що вона виведе його прямо на Джея Вагнера.

Використовуючи підроблені документи, Кейбл підманює Джея Вагнера та намагається вивезти його одразу після приземлення групи. Кейблу майже вдається викрасти Вагнера, але Колтон починає щось підозрювати й кидається навздогін. Фільм завершується напруженою сутичкою та бійкою прямо на злітно-посадковій смузі аеропорту Браунсвілла серед літаків, що саме злітають.

У ролях

Чарльз Бронсон — Нік Колтон Роберт Дюваль — Джей Вагнер Джилл Айрленд — Енн Вагнер Джон Г'юстон — Гарріс Вагнер Ренді Куейд — Гоук Гокінс Шері Норт — Мірна Хорхе Морено — Соса Алехандро Рей — Санчес Еміліо Фернандес — Х. В. Пол Манті — Кейбл Алан Вінт — Гарв Рой Дженсон — шериф Спенсер

Виробництво

Місця зйомки Тюремні сцени фільму знімали у фортеці Белльгард (Fort de Bellegarde) у Франції. Роль багатьох мексиканців виконали місцеві цигани (роми) з півдня Франціїhttps://www.imdb.com/title/tt0072737/trivia?ref_=tt_trv_trv Актор Роберт Дюваль зацікавився циганською культурою під час роботи з циганською статисткою на знімальному майданчику цього фільму. Дюваль використав цей досвід як сценарист і режисер, коли вісім років потому зняв фільм «Анджело, моя любов» (1983)..

Початково режисером стрічки мав стати Майкл Рітчі, проте йому вкрай не подобалася ідея взяти на головну жіночу роль Енн Вагнер дружину Чарльза Бронсона — Джилл Айрленд. Бронсон поставив ультиматум, що залишить проєкт, якщо Айрленд не затвердять, тому Рітчі замінили на Тоні Ґріза. Продюсер Ірвін Вінклер згодом зізнавався, що не був у великому захваті від фінальної версії фільмуВінклер, Ірвін (2019). Життя в кіно: історії з п’ятдесяти років у Голлівуді (ред. Kindle). Видавництво Abrams Press. С. 979–1004/3917..

У зйомках використовувався французький турбінний гелікоптер Aérospatiale Alouette II. Цікаво, що саме такий тип гелікоптера був задіяний у реальній втечі з в'язниці Маунтджой у 1973 році. Водночас під час справжньої втечі Джоела Девіда Каплана з мексиканської тюрми у 1971 році використовувався гелікоптер марки Bell.

Реальні події Сюжет фільму вельми віддалено базується на реальних подіях, які відбулися в серпні 1971 року.

Джоел Девід Каплан був нью-йоркським бізнесменом і племінником цукрового та патокового магната Джейкоба Меррілла Каплана. Каплан-старший заробив свої статки переважно завдяки бізнес-операціям на Кубі та в Домініканській Республіці«Каплани ЦРУ — схвалено до випуску 06.03.2001 CIA-RDP84-00499R001000100003-2» (PDF). Центральне розвідувальне управління. 24 листопада 1972 р., с. 3–6. Архів оригіналу (PDF) за 23 січня 2017 р. Отримано 17 січня 2019 р.. У 1964 році під час розслідування Конгресу США з'ясувалося, що фонд «The J.M. Kaplan Fund» (названий на честь старшого Каплана) використовувався як прикриття для таємного фінансування операцій ЦРУ в Латинській Америці. Кошти перераховувалися через Інститут міжнародних трудових досліджень (IILR), який очолював Норман Томас (шестиразовий кандидат у президенти США від Соціалістичної партії Америки). Ці гроші ЦРУ використовувало для підтримки таких латиноамериканських діячів, як Хосе Фігерес Феррер, Саша Волман та Хуан Бош.

Офіційне розслідування показало, що ЦРУ виділяло гроші Фігересу на видання політичного журналу Combate та заснування лівої школи для лідерів латиноамериканської опозиції. Кошти проходили від підставного фонду до Фонду Каплана, потім до IILR і нарешті до Фігереса. Саша Волман, який обіймав посаду скарбника IILR, виявився агентом ЦРУАмерінгер, Чарльз Д. (1 січня 1990 р.). Зовнішня розвідка США: Таємна сторона американської історії (вид. 1990 р.). Lexington Books. ISBN 978-0669217803..

Координацією цих процесів займався Корд Меєр, високопосадовець ЦРУ та керівник Відділу міжнародних організацій (структури, яка служила ширмою для маніпулювання міжнародними групами та була частиною секретного арсеналу США для формування «Нового світового порядку»). Меєр використав контакти з Бошем, Волманом та Фігересом для нової мети. Коли США почали мобілізувати Західну півкулю проти Фіделя Кастро, диктатор Рафаель Трухільйо, який одноосібно правив Домініканською Республікою впродовж 30 років, став непотрібним і небезпечним для іміджу Штатів: Білому дому потрібно було продемонструвати, що вони виступають проти всіх диктаторів, а не лише проти лівих.

Понад рік ЦРУ підтримувало контакти з домініканськими дисидентами, які вважали усунення (вбивство) Трухільйо єдиним надійним способом повалення режиму. За словами тогочасного заступника держсекретаря Честера Боулза, дискусії в Державному департаменті у 1961 році були дуже запеклими. Річард Н. Гудвін, помічник спеціального радника президента, який мав прямі контакти з альянсом повстанців, наполягав на втручанні. Боулз згадував:«Наступного ранку я дізнався, що попри чітке рішення не дозволяти дисидентській групі просити нас про допомогу, Дік Гудвін після зустрічі надіслав телеграму співробітникам ЦРУ в Домініканській Республіці без погодження з Держдепом чи керівництвом ЦРУ. Телеграма наказувала агентам отримати це прохання за будь-яку ціну. Коли Аллен Даллес дізнався про це наступного ранку, він скасував наказ. Згодом ми виявили, що його вже виконали».У травні 1961 року диктатора Домініканської Республіки Рафаеля Трухільйо було вбито зі зброї, яку постачало ЦРУ. Внутрішній меморандум ЦРУ свідчить, що розслідування Генерального інспектора 1973 року виявило «досить глибоке залучення Агентства до змови». У ЦРУ назвали свою роль у зміні уряду Домініканської Республіки «успіхом», оскільки це допомогло країні перейти від тоталітарної диктатури до демократії західного зразка. У 1962 році Хуана Боша обрали президентом країниДоповідна записка ЦРУ «Сімейні коштовності», 1973 р. (див. сторінку 434) Сімейні коштовності (Центральне розвідувальне управління).

У листопаді 1961 року мексиканська поліція виявила тіло, яке ідентифікували як Луїса Мельхіора Відаля-молодшого, похресника Трухільйо. За життя диктатора Відаль був неофіційним бізнес-агентом Домініканської Республіки. Використовуючи як прикриття компанії «American Sucrose Company» та «Paint Company of America», Відаль об'єднався з американцем Джоелом Девідом Капланом для нелегальної торгівлі зброєю під егідою ЦРУ.

У 1962 році Каплана-молодшого засудили в Мехіко за вбивство Відаля до 28 років позбавлення волі. Сам Каплан завжди наполягав на своїй невинуватості. Його утримували у в'язниці Санта-Марта-Акатітла в районі Істапалапа в Мехіко.

Його сестра, Джуді Каплан, намагалася домогтися його звільнення численними законними способами, але зрештою зважилася на відчайдушний крок. План розробив адвокат із Сан-Франциско Васіліос Базіл «Білл» Шулос (1928–2003): гелікоптер Bell, нижню частину якого пофарбували в кольори авіації Генерального прокурора Мексики, мав сісти прямо на подвір'я в'язниці Санта-Марта-Акатітла і забрати в'язня.

19 серпня 1971 року гелікоптер приземлився у тюремному дворі. Охорона помилково вирішила, що це офіційний візит керівництва. За дві хвилини Каплан та його співкамерник Карлос Антоніо Контрерас Кастро (венесуельський фальшивомонетник) заскочили в кабіну, і гелікоптер злетів. Не було здійснено жодного пострілу. Обох чоловіків доставили до Техасу, звідки на різних літаках Каплана переправили до Каліфорнії, а Кастро — до Гватемали.

20 серпня 1971 року мексиканська поліція звернулася до ФБР із вимогою заарештувати та повернути Каплана. Адвокат Каплана публічно заявив, що його підзахисний є агентом ЦРУ. У підсумку ні ФБР, ні Міністерство юстиції США не стали розкручувати цю справу. Уряд Мексики так і не розпочав офіційну процедуру екстрадиції Каплана.

На відміну від голлівудської екранізації, у реальній втечі не було жодного відволікаючого маневру зі «зґвалтуванням», не пролунало жодного пострілу, а мексиканські правоохоронці взагалі не переслідували втікачів.

Прокат та сприйняття

Касові збори та «насичене бронювання» Стрічка вийшла в міжнародний прокат раніше, а на екранах США та Канади з'явилася 21 травня 1975 року. «Втеча» заробила 16 мільйонів доларів у прокаті Північної Америки, посівши 21-ше місце у списку найпопулярніших фільмів 1975 року«Прорив», 2 тижні. У насиченому циклі, приніс $12,7 млн. Variety. 11 червня 1975 р., с. 3.. Вже за другий тиждень показу в США міжнародні збори стрічки перевалили за 5 мільйонів доларів. Фільм також мав величезний успіх на Філіппінах.

Великою мірою касовий успіх пояснювався революційною на той час стратегією прокату — «насиченим бронюванням» (saturation booking). Кіностудія Columbia Pictures випустила фільм одночасно на 1350 екранах, підкріпивши реліз потужною рекламною кампанією вартістю 3,6 мільйона доларів лише за перший тиждень. «Втеча» стала одним із перших фільмів великих голлівудських студій, де застосували таку схему. За перші два тижні «насиченого» прокату стрічка зібрала 12,7 мільйона доларів.

Надихнувшись феноменальним комерційним успіхом «Втечі», студія Universal Pictures використала точно таку саму агресивну техніку масового одночасного релізу влітку того ж року для просування трилера «Щелепи» Стівена Спілберга. Після того як «Щелепи» стали найкасовішим фільмом усіх часів, стратегія «насиченого бронювання» стала золотим стандартом для випуску всіх голлівудських блокбастерів.

Відгуки критиків Журнал TV Guide у своїй рецензії написав про фільм:«Це одна з тих спрощених історій про самосуд, де глядачі ні на секунду не сумніваються, де хороші хлопці, а де погані. Невмотивований, часто затягнутий і абсолютно позбавлений гумору — цей фільм міг би бути чудовим, але не став».На агрегаторі рецензій Rotten Tomatoes фільм має 64% позитивних відгуків на основі рецензій 14 професійних кінокритиків.

Примітки