«Одинадцять друзів Оушена» (англ. Ocean's 11) — американський кримінальний комедійний бойовик 1960 року, знятий режисером і продюсером Льюїсом Майлстоуном за сценарієм Гаррі Брауна та Чарльза Ледерера (на основі історії Джорджа Клейтона Джонсона та Джека Голдена Расселла). Головні ролі виконали зірки легендарної голлівудської команди «Rat Pack» («Щуряча зграя»): Френк Сінатра, Дін Мартін, Семмі Девіс-молодший, Пітер Лоуфорд та Джої Бішоп.

Стрічка стала культовою класикою, започаткувала однойменну медіафраншизу і заклала канони піджанру «фільмів про пограбування» (heist movie). У 2001 році Стівен Содерберг зняв знаменитий однойменний римейк із Джорджем Клуні та Бредом Піттом.

Сюжет Ветерани Другої світової війни Денні Оушен і Джиммі Фостер збирають дев'ятьох своїх бойових товаришів, з якими вони разом служили в елітній 82-й повітряно-десантній дивізії США. Мета об'єднання — зухвале й небачене одночасне пограбування п'яти найбільших казино Лас-Вегаса: Sahara, Riviera, Desert Inn, Sands і The Flamingo.

Команда планує складну операцію в новорічну ніч з військовою точністю. Джош Говард влаштовується водієм сміттєвоза, інші члени банди також знаходять роботу в різних казино, а Сем Гармон виступає як артист в одному з готельних лоундж-барів. Напередодні пограбування вони закладають вибухівку на місцевій електропідстанції та таємно переробляють резервні системи живлення в казино: тепер під час вимкнення світла автоматичні генератори замість аварійного освітлення залів мають просто відкрити електронні замки касових сховищ.

Опівночі, під звуки новорічних святкувань, вежу електромережі підривають, і весь Лас-Вегас-Стріп занурюється в темряву. Напарники блискавично проникають до грошових кліток, тримають касирів під прицілом і скидають мішки з грошима в готельні сміттєві баки. Після цього вони повертаються до залів і змішуються з натовпом, щойно вмикається світло. Сміттєвоз під керуванням Джоша забирає всі мішки та безперешкодно проходить через поліцейські пости. Здається, ідеальний злочин вдався.

Проте плани банди руйнуються через фатальні випадковості. Прямо посеред Стріпу від раптового серцевого нападу помирає їхній електрик Тоні Бергдорф. Це привертає увагу поліції. Тим часом колишній мафіозі Дюк Сантос пропонує босам казино повернути викрадене за певний відсоток. Розуміючи масштаб операції, він спочатку думає на мафію, але його зв'язки в підпіллі це заперечують. Дюк залицяється до матері Джиммі Фостера, яка випадково згадує, що її син та Денні Оушен, які разом воювали, зараз дивним чином опинилися в Лас-Вегасі. Зіставивши військові рекорди та смерть Бергдорфа, Дюк розкриває всю схему.

Він притискає шахраїв до стіни, вимагаючи половину кушу. У розпачі друзі ховають усі викрадені мільйони (відклавши лише 10 000 доларів для вдови Тоні) в труну покійного Бергдорфа, розраховуючи забрати гроші після того, як тіло доставлять залізницею до Сан-Франциско. Однак план зазнає краху: похоронний директор переконує вдову провести прощання прямо в Лас-Вегасі та кремувати тіло разом із труною. Фільм завершується культовою сценою, де одинадцять друзів Оушена похмуро йдуть повз казино Sands, спостерігаючи, як весь їхній мільйонний куш перетворюється на дим над міським крематорієм.

У ролях

Одинадцять друзів Оушена:

Френк Сінатра — Денні Оушен Дін Мартін — Сем Гармон Семмі Девіс-молодший — Джош Говард Пітер Лоуфорд — Джиммі Фостер Річард Конте — Тоні Бергдорф Джої Бішоп — «Маші» О'Коннерс Генрі Сільва — Роджер Корнеал Бадді Лестер — Вінс Масслер Річард Бенедикт — Джордж «Керлі» Стеффанс Норман Фелл — Пітер Реймер Клем Гарві — Луїс Джексон

Інші персонажі:

Енджі Дікінсон — Беатріс Оушен, дружина Денні Сізар Ромеро — Дюк Сантос Патріс Ваймор — Адель Елкстром Акім Тамірофф — Спайрос Ацебос Джин Віллз — Грейсі Бергдорф

Зіркові камео:

Ширлі Мак-Лейн — жінка Мартіна в новорічну ніч Ред Скелтон — грає самого себе Джордж Рафт — Джек Стрейджер, власник казиноEverett Aaker, The Films of George Raft, McFarland & Company, 2013 p 171

Виробництво Ідею майбутнього фільму акторові Пітеру Лоуфорду першим переказав режисер Гілберт Кей, який почув цей концепт від звичайного працівника автозаправної станції. Лоуфорд викупив права на екранізацію в 1958 році, спочатку плануючи взяти на головну роль Вільяма Голденаpp.117–121 Levy, Shawn Rat Pack Confidential 1998 Fourth Estate Ltd. Коли він розповів про сюжет Френку Сінатрі, той пожартував: «Забудь про кіно, давай краще реально провернемо це пограбування!».

Культову анімовану титрову заставку для фільму створив легендарний графічний дизайнер Саул Басс.

Зйомки в Лас-Вегасі проходили безпосередньо на локаціях у п'яти реальних готелях-казино (Flamingo, Sands, Desert Inn, Riviera та Sahara). Графік зйомок був екстремальним: оскільки всі головні учасники «Rat Pack» щовечора давали великі аншлагові концерти у Лас-Вегасі (о 20:00 та опівночі), знімальна група збиралася на майданчиках і знімала більшість сцен у проміжку між 3-ю годиною ранку та світанкомOcean's 11, Warner Home Video DVD Commentary, 2001..

Музика Хоча фільм не є чистим мюзиклом, у ньому звучать кілька пісень, написаних знаменитим тандемом авторів Семмі Каном та Джиммі Ван Гейзеном:

«Ocean's 11 (Overture)» — оркестр під керівництвом Нельсона Ріддла. «EEE-O-11» — виконує Семмі Девіс-молодший (центральна тема фільму, яка звучить у середині та на фінальних титрах). «Ain't That a Kick in the Head?» — виконує Дін Мартін у супроводі джазового вібрафоніста Реда Норво.

Сприйняття та критика Після виходу на екрани в серпні 1960 року стрічка отримала змішані відгуки критиків. На агрегаторі Rotten Tomatoes фільм має рейтинг 47% на основі 34 рецензій, із середньою оцінкою 5,4/10. Консенсус зазначає: «Невимушений, але лінивий фільм, який просто безтурботно виїжджає на добре знайомій хімії та авторитеті учасників "Rat Pack"». На Metacritic стрічка отримала 57 балів зі 100.

Бослі Кроутер із газети The New York Times розкритикував картину за аморальність: «У фільмі немає жодного натяку на те, що хлопці вчинили неправильно. Є лише іронічний, несподіваний і безумовно моторошний фінал, який позбавляє їх здобичі. Це головний недолік картини, як і той факт, що пограбувати весь Лас-Вегас насправді зовсім не так просто, як це показано». Журнал Variety написав, що фільм «часто балансує в одному кроці від перетворення на музичну комедію. Попри надуманий сценарій та те, що актори, по суті, грають самих себе, картина бадьоро рухається вперед, абсолютно не переймаючись тим, що їй бракує глибокого сенсу»Sullivan, Leo (August 13, 1960). "'The Clan' Pulls A Slick Sick One". The Washington Post. p. D8.. Філіп К. Шойєр із Los Angeles Times дав більш позитивну оцінку, назвавши стрічку «досить непоганою комедією-мелодрамою з дуже гарним і несподіваним фінальним поворотом»Scheuer, Philip K. (August 5, 1960). "Sinatra Premieres 'Ocean's Eleven'". Los Angeles Times: Part II, p. 7."Ocean's 11". The Monthly Film Bulletin. 27 (321): 139. October 1960..

Примітки