Дороті Джозефіна дель Бурго Келлог Стейн (; 31 березня 1931 — 16 березня 2019) — американська програмістка, психологиня, письменниця та громадська активістка, переважно відома як авторка книги «Ada: A Life and Legacy», де стверджувала, що Ада Лавлейс не була першим програмістом в історії і не мала достатньо математичних здібностей, щоб асистувати Чарльзу Беббіджу.

Ранні роки Дороті Стейн дель Бурго народилась у Ньюарку, штат Нью-Джерсі. Була старшою із двох доньок Джейкоба дель Бурго, інженера-будівельника, та Шарлоти дель Бурго (у дівоцтві Стайлер). Її батько був сефардським євреєм, народженим у родині торговців перлинами, а мати мала ашкеназьке походження, втікши зі Східної Європи в юності. Дороті та її сестра виховувались як єврейки, однак без особливої релігійності, пізніше Дороті згадувала бекон як особливі ласощі під час Великої депресії.

Її батько протягом певного часу не мав змоги знайти роботу у Сполучених Штатах, тому перевіз родину до Венесуели. Після Другої Світової війни, попит на інженерів зріс, а дискримінація євреїв у сфері зайнятості зменшилась, що дозволило родині оселитися в Нью-Йорку. Дороті достроково закінчила середню школу та вступила до Корнелльського університету, де у 1951 році отримала ступінь з фізики. Знайомство з Полом Келлогом, своїм майбутнім чоловіком, тимчасово перервала роботу над її другим дипломом. Однак, після одруження з ним вона продовжила навчання.

Після цього подружжя протягом року навчалось під керівництвом Нільса Бора у Копенгагені, в Інституті фізики високих енергій. Закінчивши навчання, у 1955 році Дороті та її чоловік повернулись до Сполучених Штатів. В США Дороті працювала над одним з перших комп'ютерів, розраховуючи траєкторії ракет, у той час як її чоловік працював в галузі ядерної фізики та новій галузі сонячної плазми. У 1956 році вони переїхали до Міннесоти, де її чоловік став професором на кафедрі фізики Університету Міннесоти. Там Дороті народила їхніх спільних дітей: двох синів Кеннета та Девіда в 1956 році та 1959 році відповідно.

Дороті розлучилася зі своїм першим чоловіком Полом Келлогом у 1964 році. Через два роки вона вийшла заміж вдруге: за Бертона Стейна, професора з історії Індії. У 1968 році Дороті написала докторську дисертацію з дитячої психології, в якій за допомогою методів дихотичного прослуховування припустила, що склади не є фонемами, а психологічно реальними одиницями.

Кар'єра Родина Стейн переїхала на Гаваї, де Берт став професором Гавайського університету. Під час розквіту феміністичного руху Дороті, разом із Джоан Абрамсон та Доріс Ледд, допомогла створити там кафедру жіночих досліджень. Коли Берт залишив викладацьку діяльність у 1980 році, вони переїхали до Лондона, де він займався написанням праць про історію Індії.

Дороті зацікавилась життям Ади, графині Лавлейс, єдиної законної дитини лорда Байрона, яка на той час вважалася авторкою перших комп'ютерних програм (Міністерство оборони США, де колись працювала Стейн, назвало мову програмування ADA на честь графині). Завдяки реальній роботі, зокрема, у Бодліанській бібліотеці Стейн зрозуміла, що Ада була байронічною героїнею: вона грала в азартні ігри, вживала наркотики, мала позашлюбні зв'язки та дуже слабке розуміння математичних засад роботи обчислювальної машини. Стейн висунула припущення, ніби більшість робіт за Аду насправді написав сам Беббідж.

Бертон Стейн помер у 1996 році, але на той час Дороті полюбила Лондон й продовжувала жити в їхній квартирі. Занепокоєна проблемами зростання населення світу, вона написала книгу People Who Count, в якій стверджувала, що жінки воліли б мати менше дітей, якби їм дали свободу планувати розмір сім'ї. У наступні роки присвятила себе садівництву, палітурній справі, пошиттю одягу та роботі в Оксфам.

Згодом, Дороті Стейн почала страждати від втрати пам'яті й урешті-решт переїхала до пансіонату «Найтінгейлз» у Клепгемі. З початку 2019 року її стан почав стрімко погіршуватися, і 16 березня вона померла.

Твори

1985: 1995:

Примітки