«Новий порядок» (італ. Movimento Politico Ordine Nuovo, MPON) — позапарламентський ультраправий політичний рух і терористична організація, заснована в грудні 1969 року. Рух створили активісти Центру досліджень «Новий порядок» на чолі з Клементе Ґраціані, які виступали проти повернення організації разом із її засновником Піно Рауті до лав Італійського соціального руху (MSI).

У листопаді 1973 року рух був розпущений за результатами судового процесу, під час якого його керівників звинуватили у спробі відновлення заборненої Національної фашистської партії. Керівництво отримало суворі вироки, а урядовий декрет про офіційну ліквідацію організації підписав міністр внутрішніх справ Паоло Еміліо Тавіані.

Ще до офіційної заборони декретом група активістів підготувалася до підпільної збройної боротьби. Коли найвідоміші лідери втекли за кордон, щоб уникнути арешту в рамках розслідування справи «Чорного порядку» (Ordine Nero), контроль над підпільною структурою перебрав неофашист П'єрлуїджі Конкутеллі. З арештом Конкутеллі у лютому 1977 року військову структуру руху було остаточно ліквідовано.

Історія

Заснування Центр досліджень «Новий порядок» був культурним правим рухом, заснованим у 1956 році Піно Рауті після його виходу з MSI. У 1969 році Рауті вирішив повернутися до складу партії.

Активісти, які виступали проти повернення в MSI (вважаючи партію такою, що «підпорядкувалася буржуазії та американському імперіалізму»), 21 грудня 1969 року заснували політичний рух «Новий порядок»A. Baldoni e S. Provvisionato, La notte più lunga della repubblica, Serarcangeli Editore, Roma 1989, p.43.. Окрім Клементе Ґраціані, який став національним секретарем, до руху приєдналися Еліо Массаґранде, Роберто Бесутті, Антоніо Раґуза, Сандро Саккуччі (який пізніше повернеться до MSI), Сальваторе Франчіа та інші.

Підготовка кадрів (Вишкіл) На організаційному рівні рух розгорнув спеціальні курси підготовки кадрів.

Курси ідеологічного вишколу: Тривали два місяці та ділилися на вісім розділів:

Традиційна революція та підривна діяльність Дві раси Порив справжньої культури Орієнтири Бунт проти сучасного світу Плутократія як підривна сила

Рекомендована література: праці Юліуса Еволи та Рене Ґенона.

Курси політично-військового вишколу: Також тривали два місяці та ділилися на п'ять розділів:

Революційна війна Техніки революційної війни Пропаганда Організація Вибір тем для боротьби

Рекомендована література: «Революційна війна» Клементе Ґраціані, «Техніки революційної війни» Ґвідо Джаннеттіні та Mein Kampf («Моя боротьба») Адольфа Гітлераtratto da Mario Battaglini, Il movimento politico Ordine Nuovo. Il processo di Roma del 1973 in Eversione di destra, terrorismo e stragi, a cura di Vittorio Borraccetti, Franco Angeli, Milano, 1986.

Діяльність У жовтні 1970 року в Лукці відбувся перший національний з'їзд організації. Попри те, що політичний рух проіснував неповні чотири роки (до офіційної заборони Міністерством внутрішніх справ 23 листопада 1973 року), він став найвідомішим і найвпливовішим ультраправим позапарламентським угрупованням того часу.

Ідеологічно рух дотримувався жорсткого традиціоналізму. Утім, на його платформу вплинули й нові тренди — зокрема популярність маоїзму в тогочасній Італії. Ідеї Мао Цзедуна захоплювали не лише ліву молодь, а й радикальні праві течії, як-от «наці-маоїстів» та групу ідеолога Франко Фреди.

6 червня 1973 року в Римі стартував гучний судовий процес проти 30 ключових членів Ordine Nuovo. Їм інкримінували порушення «Закону Шельби», який прямо забороняв будь-які спроби відродити фашистську партію. Суд визнав винними всіх 30 фігурантів, винісши вироки від 6 місяців до 5 років і 3 місяців ув'язнення. На цьому силовики не зупинилися, і вже у 1974 році за аналогічними звинуваченнями перед судом постали ще 119 активістів руху.

Розпуск за урядовим декретом 21 листопада 1973 року тридцятеро керівників організації отримали обвинувальні вироки за спробу відродити Національну фашистську партію, після чого влада видала офіційний декрет про остаточну ліквідацію Ordine Nuovo.

На той момент рішення уряду здавалося рішучим кроком для придушення вуличного насильства. Проте з часом стало зрозуміло, що розпуск Ordine Nuovo (як і розгром Avanguardia Nazionale трьома роками пізніше) мав зворотний ефект. Втративши будь-який ідеологічний та людський контроль з боку старших наставників, десятки зовсім молодих радикалів опинилися напризволяще — і швидко сформували глибоко підпільні, суто терористичні осередкиNicola Rao, La fiamma e la celtica, Sperling & Kupfer editori, 2006.

Офіційна заборона змусила лідерів тікати за кордон: Клементе Ґраціані разом із Еліо Массаґранде уникнули арешту, втікши спочатку до Греції, потім до Франції, Великої Британії, Болівії і зрештою осівши в Парагваї.

Підпілля та терор Після офіційної заборони частина активістів пішла в глибоке підпілля. Ключовою фігурою для них став П'єрлуїджі Конкутеллі, який приєднався до Ordine Nuovo вже після її розпуску.

У 1974 році Конкутеллі об'єднав довкола себе інших ультраправих радикалів для відкритої збройної боротьби. Бойовики побудували підпільну мережу за зразком французької ультраправої армії OAS і в 1975 році остаточно перейшли на нелегальне становище.

Відповіддю на переслідування з боку держави став сплеск кривавого терору:

28 травня 1974 року радикалі влаштували вибух на центральній площі Брешії просто під час робітничого мітингу проти неофашизму. 4 серпня 1974 року вони підірвали пасажирський потяг Italicus, що прямував до Мюнхена. Далі послідувала хвиля вибухів у Савоні та низка інших атак по всій країні.

На початку 1975 року силовикам удалося практично повністю розгромити тосканські осередки Ordine Nuovo під час розшуку одного з лідерів — Маріо Туті.

Восени того ж року група Конкутеллі спробувала об'єднатися з іншим неофашистським угрупованням — Avanguardia Nazionale. Утім, альянс швидко розпався через конфлікт між Конкутеллі та Стефано Делле К'яє. Потребуючи грошей на зброю та утримання підпілля, бойовики (особливо в Римі) у 1976 році остаточно зрослися з кримінальним світом, заробляючи грабежами й викраденням людей.

Кульмінацією терору стало 10 липня 1976 року, коли Конкутеллі особисто розстріляв суддю Вітторіо Оккорсіо. Оккорсіо виступав обвинувачем на процесі проти Ordine Nuovo в 1973 році, а на момент загибелі розслідував справи про викрадення людей і діяльність підпільної масонської ложі P2.

Саме розслідування цього вбивства в 1977 році стало фатальним для підпілля: поліція вийшла на слід і заарештувала більшість колишніх «ордіновістів», включно з самим Конкутеллі.

При цьому чимало членів Ordine Nuovo, засуджених або обвинувачених у збройних злочинах (серед яких Ауґусто Каукі, Массімо Батані, Вінченцо Вінчіґуерра, Карло Марія Маджі, Дельфо Дзордзі та сам Конкутеллі), ще з 1969 року паралельно повернулися до лав парламентської партії MSI. Саме вони стали ключовими виконавцями так званої «Стратегії напруги» — спроби дестабілізувати політичний режим в Італії за допомогою серії терактівFranco Ferraresi, Minacce alla democrazia: la destra radicale e la strategia della tensione in Italia nel dopoguerra, Feltrinelli, 1995, p. 136 e seguenti..

Долі головних діячів руху ДіячРоль в організаціїСудовий вердикт / ДоляКлементе ҐраціаніЗасновник MPON, підозрюваний у багатьох терактахВиправданий за більшістю звинувачень.Піно РаутіЗасновник Центру досліджень (до MPON не входив)Остаточно виправданий у 2010 році. Обирався до парламенту від MSI, на початку 90-х очолював партію.Джованні Вентура та Франко ФредаЧлени осередку, обвинувачені у теракті на П'яцца ФонтанаВизнані відповідальними за організацію теракту пізніше, але не могли бути засуджені повторно через юридичний прецедент. Відбули терміни за менші злочини.Карло ДжильйоСпівучасник теракту на П'яцца Фонтана, агент-зв'язковий ЦРУЗізнався у злочині, співпрацював зі слідством, уникнув покарання через закінчення термінів давності.Дельфо ДзордзіВиконавець терактів (з 1974 року живе в Японії)Остаточно виправданий Касаційним судом у 2014 році за недостатністю доказів.Карло Марія Маджі та Мауріціо ТрамонтеКерівники / члени осередківУ 2017 році Касаційний суд остаточно оголосив їм довічне ув'язнення за теракт на П'яцца делла Лоджія в Брешії.Вінченцо ВінчіґуерраВиконавець теракту в Петеано (3 загиблих карабінери)Зізнався у злочині. Засуджений до довічного ув'язнення у 1987 році. Досі перебуває у в'язниці Опера.П'єрлуїджі КонкутелліБойовий лідер підпілляЗасуджений до довічного ув'язнення за вбивство судді Вітторіо Оккорсіо.

Наші дні Примусовий розпуск Ordine Nuovo у 1973 році не зупинив ультраправих. Навпаки, на уламках руху його колишні члени створили цілу мережу нових неофашистських терористичних угруповань. Серед них — «Чорний порядок» (Ordine Nero), «Збудуємо акцію» (Costruiamo l'azione), «Групи ордіновістської дії» (Gruppi d'azione ordinovista) та радикальний рух «Третя позиція» (Terza Posizione).

Відлуння у 2014 році: «Avanguardia Ordinovista» Ідеї організації нагадали про себе навіть через сорок років. 22 грудня 2014 року італійські карабінери провели масштабну спецоперацію, затримавши 14 осіб із новоствореного осередку «Avanguardia Ordinovista» («Ордіновістський авангард»). Група надихалася спадщиною Ordine Nuovo і готувала збройні напади на державні установи.

Ключовими фігурантами справи стали:

Стефано Манні — колишній карабінер, якого слідство вважало ймовірним лідером підпілля. Рутіліо Сермонті — 93-річний ветеран ультраправих сил. За даними розвідки, він виступав ідеологічним натхненником угруповання та навіть склав проєкт «Нової конституції», яка мала встановити в Італії державний устрій у дусі фашистської епохи.

За даними слідства, змовники планували серію замахів на суддів, силовиків, представників місцевої влади та співробітників податкової служби (Equitalia), аби розхитати ситуацію в країні. Окрім цього, вони готували розправу над своїм колишнім соратником Марко Аффатіґато, якого запідозрили у співпраці зі спецслужбами.

Втім, під час судового процесу Стефано Манні переконував суддів, що ніякого підпілля не існувало, а всі його радикальні заяви були «звичайною задиристістю й хвастощами в соцмережах».

Примітки