Єва Вежновець (, справжнє ім'я — Світлана Стефанівна Курс, ; — , Варшава, Польща) — білоруська журналістка і письменниця.
Біографія Народилася 9 січня 1972 року в селі Загалле Любанського району, де провела своє дитинство. У дитинстві багато хворіла, пережила клінічну смерть, і, за її власними спогадами, її врятували місцеві сільські шептуни.
1994 року закінчила філологічний факультет Білоруського державного університету. Після розподілу працювала вчителькою в рідному селі та вихователькою в дитячому садку, але незабаром покинула систему освіти. У 1990-х роках долучилася до білоруського національного руху, вступила до Білоруського народного фронту, працювала стажеркою на Білоруському радіо. Брала активну участь у житті мінської творчої богеми того часу, дружила з багатьма відомими діячами культури, зокрема з Анатолєм Сисом, Міхалом Анемподистовим й Артуром Клиновим.
Працювала у «Нашій Ніві», потім 13 років на «Єврорадіо». Була головною редакторкою журналу Білоруського Гельсінського комітету «Чоловік» (1996—1999). Авторка видань «Наша Ніва», «», «ARCHE», «», «Дзяяслів», артпроєкту «Партизан», Радіо «Свобода» та «Єврорадіо», телеканалу «Белсат» (1999—2020 роки).
Жила у Польщі. 2020 року допомагала людям похилого віку у зв'язку з пандемією коронавірусу. Через свою громадську активність та загрозу політичних переслідувань вона не змогла повернутися до Білорусі після подій 2020 року.
2025 року їй діагностували рак яєчників на пізній стадії. Померла 20 липня 2026 року у 54 роки у Варшаві. Прах Світлани Курс не без проблем транспортували до Білорусі після кремації. Її поховали у рідному селі Бояничі 22 серпня 2026 року.
Творчість Писала прозу. Її перше оповідання «Ми, два Хохлика» було опубліковано в першому номері журналу «ARCHE» у 1998 році.
Співавторка збірки практик театральних і вуличних хепенінгів «Свобода без тебе» (2003).
У збірці оповідань «Шлях дробної сволачі» (2008) презентувала галерею нетипових жіночих образів. Її сильні, стійкі героїні шукають себе, намагаються вижити в країні «дрібних мерзотників» і готові до випробувань.
2015 року опублікувала в «Нашій Ніві» свою розповідь «Параська та її чорний бик», але не під псевдонімом, а під своїм справжнім ім'ям.
Як перекладачка співпрацювала з Театральним інститутом Збігнєва Рошевського у Варшаві (2019). Активістка, авторка та перекладачка Асоціації молодих художників «Назустріч театру» у Познані.
2020 року стала одним з перших двох авторів видавничого проєкту Світлани Алексієвич «Пфлаумбаум», в рамках якого вийшла повість «» (2020). Жанр твору описується як «болотна казка». Головна героїня, алкоголічка середніх років, доглядає незнайомців у будинках для людей похилого віку на Заході і неохоче вирушає до білоруської глушини на похорон своєї бабусі-ворожки. Тут їй судилося спокутувати старі гріхи, поховати бабусю, викопати коханого і відновити джерела, і все це так і не приходячи до тями. Книга перекладена німецькою мовою та увійшла до шортлиста Міжнародної літературної премії 2023 року за сучасну закордонну прозу.
2023 року була членкою журі літературної премії імені Єжи Ґедройця.
Погляди
Була послідовною захисницею незалежності Білорусі та критиком російського імперіалізму. Вона відкрито називала російський культурний проєкт «провальним і фашистським», вважаючи, що російська мова та література несуть у собі заряд знищення всього неросійського. Через це 2025 році вона вступила у публічну листувальну полеміку з лавреаткою Нобелівської премії Світланою Алексієвич.
Вона регулярно писала колонки з думками. Після початку повномасштабної війни в Україні ініціювала збір коштів для білоруських добровольців в Україні. Вона сміливо говорила про складні сторінки історії, зокрема публічно розповідала про свого прадіда, агента НКВС, який відправляв сім'ї до Соловецького табору військовополонених і був за це проклятий односельцями.
Нагороди
2013 — стипендіатка літературної резиденції Villa Aurora und Thomas Mann House, що фінансується Міністерством закордонних справ і Державним уповноваженим з культури Федеративної Республіки Німеччина. 2018 — лавреат Творчого конкурсу Білоруської асоціації журналістів «Вольне слова» (2018). 2021 — нагороджена Премією Єжи Гедройця за найкращу книгу прози білоруською мовою за книгу «» (2020). 2026 — (Об'єднаний перехідний кабінет Білорусі).
Бібліографія
«Шлях дробної сволачі» (Мінськ, «Логвінів», 2008) «Па що йдеш, вовче?» (Мінськ, «Пфлявмбавм»/Цимберів, 2020; «Пфлявмбавм»/«Альфа книга», 2022)
Примітки
Посилання